Постанова

від 18.04.2011 по справі 12/1861

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 квітня 2011 р.                                                                                    

№ 12/1861  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

суддів

Кота О.В.

Кролевець О.А.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу

Державної екологічної інспекції в Черкаській області

на рішення господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 р.

у справі                               № 12/1861

за позовом

Державної екологічної  інспекції в Черкаській області

до

Фермерського господарства "ОСОБА_1"

про

стягнення  66 946,00 грн.

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: не з’явився

встановив:

Державна екологічна  інспекція в Черкаській області (надалі –"Інспекція") звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до Фермерського господарства (надалі –"ФГ") "ОСОБА_1" про стягнення 66 946,00 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного водокористування.

Позовні вимоги мотивовані нормами ст.ст. 20, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 48 Водного кодексу України (надалі –"ВК України"), ст. 1166 ЦК України та положеннями Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389; надалі –"Методика № 389"), Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (Наказ Державного комітету України по водному господарству від 29.12.2001 р. № 290; надалі –"Методика № 290").

Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. (суддя Грачов В.М.) позов задоволено частково, стягнуто з ФГ "ОСОБА_1" 5 834,40 грн. збитків у доход бюджету, 102,00 грн. державного мита у доход Державного бюджету України через Державну податкову інспекцію у Монастирищенському районі та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у решті позовних вимог на суму 61 111,60 грн. відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд зазначив про відсутність правових підстав для застосування Методики № 389  та можливість застосування до спірних правовідносин лише положень Методики № 290, на підставі якої судом і здійснено розрахунок суми збитків, що підлягає відшкодуванню відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 р. (судді Зеленін В.О., Дикунська С.Я., Маляренко А.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Інспекція звернулась до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 р. у зв’язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.08.2010 р. Інспекцією проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, якою виявлено, що водопостачання ФГ "ОСОБА_1" здійснюється із однієї свердловин, дозвіл на спеціальне водокористування відсутній, свердловина приладами обліку не обладнана.

Інспекцією про зазначену перевірку складені: Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 26.08.2010 р.; Протокол про адміністративне правопорушення від 26.08.2010 р. № 003000; Постанова від 26.08.2010 р. № 002967 про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 136,00 грн.

Крім того, Інспекцією винесено Припис про усунення виявлених порушень № 295 від 30.08.2010 р., в якому відповідачу, зокрема, приписано отримати дозвіл на спеціальне водокористування в строк до 31.12.2010 р.

Так, судами мотивовано зазначено, що за змістом абз. 4 ч. 1 ст. 1 ВК України використання води –це процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Абзац 19 частини 1 статті 1 ВК України також містить визначення поняття "водокористування", що є використанням вод (водних об'єктів) для задоволення    потреб    населення,    промисловості,   сільського господарства,  транспорту та інших галузей господарства, включаючи право   на   забір   води,  скидання  стічних  вод  та  інші  види використання вод (водних об'єктів).

В свою чергу, ч. 1 ст. 48 ВК України закріплює поняття "спеціального водокористування", що є забором води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використанням води та  скиданням забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та  скидання  забруднюючих  речовин  із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється    юридичними    і фізичними  особами  насамперед  для  задоволення  питних    потреб населення,  а  також  для  господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних  і  громадських потреб (ч. 2 ст. 48 ВК України).

При цьому, ч. 1 ст. 49 ВК України містить припис, згідно якого спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування (ст. 110 ВК України).

Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особи, відшкодовується нею в повному обсязі. За загальними правилами ст. 1192 ЦК України, особа, яка завдала шкоди майну, може відшкодувати її способом відшкодування в натурі або відшкодуванням завданих збитків.

Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 111 ВК України, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Господарськими судами правомірно зазначено, що такими нормативними актами є: Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 37; надалі –"Методика № 37"), Методика № 389  та Методика № 290.

В той же час, приймаючи оскаржувані рішення, господарські суди дійшли висновку, що Методика № 389 не підлягає до застосування у спірних правовідносинах, оскільки виявлене позивачем правопорушення (самовільне водокористування відповідачем), не містить кваліфікуючих ознак (забруднення водних об‘єктів, забруднення поверхневих та підземних вод), наявність яких вимагає дана Методика. Відповідно, судами зазначено, що виявлене порушення є порушенням водного законодавства, при доведеності вчинення якого для здійснення розрахунку розміру збитків за період його вчинення за 2008 –2009 рр. та по 05.07.2010 р., підлягає застосуванню Методика № 290.

Однак, колегія суддів не може визнати даний висновок обґрунтованим та таким, що прийнятий із правильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Стаття 58 Конституції України закріплює, що закони та інші нормативно-правові  акти  не  мають зворотної дії в часі, крім випадків,  коли  вони  пом’якшують  або

скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час  їх  вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Як позивач при зверненні з позовом, так і господарські суди при вирішенні спору, виходили з того, що згідно довідки відповідача, ним використано підземної води за 2008 рік –2300 м3, за 2009 рік –2900 м3, за період з 01.01.2010 р. по 01.09.2010 р. –2600 м3 (всього -  7800 м3).

Втім, з оскаржуваних судових актів не вбачається дослідження господарськими судами того питання, якими нормативно-правовими актами регулювались спірні правовідносини у зазначені періоди.

Так, у період з 01.01.2008 р. по 24.08.2009 р. була чинною Методика № 37, згідно п. 4.1. якої шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації юридичними та фізичними особами, в тому числі іноземними, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення і незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

При цьому, п. 4.2. Методики № 37 визначає самовільне водоспоживання, тобто забір води з поверхневих чи підземних джерел без дозволу на спец водокористування, як окрему підставу для відповідальності юридичних та фізичних осіб за порушення ними встановлених умов водокористування.

Пункт 6.1. Методики № 37 містить формулу, за якою розраховуються збитки при самовільному водокористуванні. Однак, суди при вирішенні спору ухилились від застосування до спірних правовідносин  даних положень Методики.

Поряд з цим, з 25.08.2009 р. набрала чинності Методика № 389, у зв’язку з затвердженням якої Методика № 37 втратила чинність.

Дійсно, п. 1.2. Методики № 389 закріплює, що вона встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які призвели до:

забруднення водних об’єктів, у тому числі пов’язаного із самовільними та аварійними скидами у водний об’єкт забруднюючих речовин із зворотними водами або речовин у складі сировини, продукції чи відходів, крім випадків забруднення територіальних і внутрішніх морських вод та виключної морської економічної зони України із суден, кораблів та інших плавучих засобів;

забруднення поверхневих та підземних вод під впливом полігонів (сміттєзвалищ) твердих побутових та промислових відходів,

та обумовлені:

самовільним використанням водних ресурсів без довозу на спеціальне водокористування;

забором, використанням води та скидом забруднюючих речовин із зворотними водами з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування.

Дійсно, судами на підставі довідки Монастирищенської районної санітарно-епідеміологічної станції від 20.08.2009 р. № 625, встановлено, що фактів забруднення водних об’єктів, забруднення поверхневих та підземних вод відповідачем не виявлено.

Враховуючи дане, а також формулювання, закріплене у п. 1.2. Методики № 389, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність негативних наслідків для довкілля, унеможливлює задоволення вимог про стягнення з відповідача збитків, спричинених самовільним водокористуванням.

Втім, такий висновок свідчить про відсутність системного застосування судами положень Методики № 389, адже остання містить окремий розділ ІХ, яким унормовано розрахунок розмірів збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушення умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування. Пункт 9.1. Методики № 389 закріплює формулу, за якою здійснюється відповідний розрахунок розміру відшкодування збитків, що судами не застосований.

Поряд з цим, частково задовольняючи позовні вимоги Інспекції, суди керувались положеннями Методики № 290, залишивши поза увагою дослідження наявності чи відсутності підстав для застосування її положень до спірних правовідносин.

Так, п. 1.4. Методики № 290 визначає, що вона застосовується для розрахунку завданих збитків у випадку, якщо вони завдані суб'єктами господарювання, які використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність на землях водного фонду (крім земель водного фонду, зайнятих морями та островами на них), а також суб'єктами, розташованими за межами земель водного фонду, які звітують про використання вод за формою державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп).

Однак, ані з матеріалів справи, ані з оскаржуваних судових актів не вбачається, що порушення ФГ "ОСОБА_1" підпадають під дію Методики № 290.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в  Черкаській області  задовольнити частково.

Рішення господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 р. у справі № 12/1861 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя          О. Кот

Судді:          О. Кролевець

                                                                                                      С. Шевчук