Постанова

від 20.04.2011 по справі 36/319-58/134

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 квітня 2011 р.                                                                                    

№ 36/319-58/134  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Сибіга О.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду

від 24.02.2011

у справі

господарського суду міста Києва

за позовом

Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Гиряво-Їсковецької сільської ради, Головного фінансового управління Полтавської обласної державної адміністрації, Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації

до

Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"  в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Полтавське обласне Головне управління земельних ресурсів

про

стягнення 46290, 00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивачів:

1. не з’явились

2. не з’явились

3. не з’явились

від відповідача:

Олексієнко М.Г. –дов. № 446/д від 11.04.2011

від 3-ої особи:

не з’явились

від Генеральної прокуратури України:

Комас О.Ю. –прокурор відділу, посв. № 75

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від  29.12.2010 господарського суду м. Києва (суддя: Блажівська О.Є.) позовні вимоги задоволено. Стягнено з ВАТ "Укрнафта" в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" на користь Гиряво-Їсковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області 27 774,00 грн. боргу. Стягнено з ВАТ "Укрнафта" в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" на користь: - Головного фінансового управління Полтавської області державної адміністрації 11 572,50 грн. боргу; - Фінансового управління Лохвицької районної державної адміністрації 6943,50 грн. –боргу; - в доход Державного бюджету України 462,90 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 24.02.2011 Київського апеляційного господарського суду (судді: Майданевич А.Г. - головуючий, Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.) рішення від 29.12.2010 господарського суду області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що згідно зі ст. 209 Земельного кодексу України та Закону України “Про державний бюджет на 2004 рік”кошти, які надходять в рахунок відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, підлягають зарахуванню, в розмірах визначених чинним законодавством. Положення зазначеної статті Земельного кодексу України передбачає відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва виключно у грошовій формі.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ВАТ "Укрнафта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить судові рішення скасувати, посилаючись на те, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема,  Земельний кодекс України1990 року, який не передбачав виключно грошової форми відшкодування втрат, постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279 "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню".

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

Господарськими судами встановлено, що рішенням господарського суду Полтавської області від 20.06.2008 у справі №5/346-20/104-19/377 за позовом ВАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" до Полтавського обласного управління земельних ресурсів, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: НОВА "Родючість", Полтавська обласна рада, Лохвицька районна рада Новосанжарська районна рада, Гадяцька районна рада, Погарщинська сільська рада, Старосанжарська сільська рада, Качанівська сільська рада, Токарівська сільська рада, Гиряво-Ісковецька сільська рада та Червонозаводська міська рада, про повернення безпідставно набутого майна, відмовлено у задоволенні позовних вимог ВАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз".

Вищевказаним рішенням встановлено, що позивач відшкодував втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва шляхом поставки у 1999-2000 роках Полтавському обласному Головному управлінню земельних ресурсів аміачної селітри з кількості 4 257,07 тонн на суму 2 427 876 грн. 76 коп. і вся вартість поставленої аміачної селітри зарахована як відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлених вилученням земельних угідь для розміщення свердловин на території Полтавської області, у тому числі свердловини № 120 Червонозаводського родовища, на території Червонозаводської міської ради Полтавської області, що не заперечувалось Головним управлінням земельних ресурсів у Полтавській області. Тому, господарський суд дійшов висновку, що  відповідачем вже відшкодовано втрати сільськогосподарського виробництва у зв'язку з вилученням земель на території Гиряво-Ісковецької сільської ради Лохвицького району для будівництва експлуатаційної свердловини №120 Червонозаводського родовища та під'їзду до неї.

Господарський суд  у справі №5/346-20/104-19/377 також дійшов висновку, що ВАТ "Укрнафта" не порушувало прав та законних інтересів позивачів, оскільки ще у 2000 році відшкодувало Полтавській обласній раді втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням земельних ділянок для розміщення свердловини № 120 Червонозаводського родовища.

Виходячи з висновку суду, фактично, правовідносини щодо земельної ділянки  сільськогосподарських угідь, яка надана в користування ВАТ "Укрнафта" під будівництво експлуатаційної свердловини № 120 виникли ще у період чинності Земельного кодексу України № 561-IX від 18.12.1990, тому рішенням V сесії 23 скликання Полтавської обласної ради від 12.02.1999 "Про погашення заборгованості підприємств газонафтового комплексу за втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва шляхом поставки мінеральних добрив", було зобов’язано Управління сільського господарства та продовольства провести розподіл аміачної селітри між сільськогосподарськими виробниками  всіх форм власності, віддавши перевагу господарствам, на землях яких вже працюють підприємства газонафтового комплексу області та спільно з асоціацією "Родючість" встановити контроль за дотриманням порядку доставки та цільового використання міндобрив та рішенням ХVІ сесії 23 скликання Полтавської обласної ради від 15.02.2001 "Про затвердження використання управлінням земельних ресурсів коштів у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва на 2000 рік", затверджено, що підприємством НГВУ "Полтавнафтогаз" в 1999-2000 роках поставлено добрив сільськогосподарським підприємствам області на загальну суму 2 427876, 76 грн. Сплачено коштами 1 28798, 74 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, господарські суди помилково дійшли висновку, що втрати сільськогосподарського виробництва, заподіяні фактичним вилученням сільськогосподарських угідь, у 1999 році не могли виникнути раніше прийняття Земельного кодексу України, який набув чинності 01.01.2002, оскільки розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації № 156, яким затверджено проект відведення земельної ділянки, видано 08.06.2004 року, а обов'язок з відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва виник у відповідача після затвердження у встановленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки.

Відповідно п. 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1279  від 17.11.1997 року "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню", відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.  

Як встановлено господарськими судами, розмір втрат був визначений у 2000 році відповідно до "Розрахунку розмірів втрат сільськогосподарського виробництва спричинених вилученням сільськогосподарських угідь для розміщення експлуатаційної свердловини № 120 Червонозаводського родовища" від 17.12.2000.  

Тому, момент відшкодування втрат повинен пов’язуватись з фактичним вилученням землі і саме з моменту припинення використання землі за призначенням, як засобу виробництва в сільському господарстві, настають шкідливі наслідки, що підлягають відшкодуванню. При цьому, встановлення кінцевого терміну відшкодування втрат протягом двох місяців після затвердження проекту відведення земельної ділянки є граничним терміном, після якого визначена вартість втрат набуває для особи, яка має їх відшкодувати, статусу заборгованості.

Враховуючи, що визначення розміру втрат для відповідача відбулось до 01.01.2002, застосовується положення Земельного кодексу 1990 року, які не передбачали виключно грошової форми відшкодування втрат. Виконання обов’язку до настання строку з яким постанова №1279 (а не Земельний кодекс 1990 року) пов’язує вирахування кінцевого терміну погашення сільськогосподарських втрат в порядку чинного на той час законодавства, не може бути підставою для примушення виконання обов’язку щодо відшкодування втрат вдруге.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення не відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підлягають скасуванню, а у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність, необхідно відмовити.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, п. 2 ст. 1119, ст.11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну  скаргу задовольнити .

Постанову від 24.02.2011 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 29.12.2010 господарського суду м. Києва зі  справи №36/319-58/134 скасувати.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ у відповідності до ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий                                                   В.С. Божок

Судді                                                              Т.Ф. Костенко

                                                                         О.М. Сибіга