Рішення

від 12.04.2011 по справі 5020-311/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-311/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

12 квітня 2011 року справа № 5020-311/2011

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „ДМТ-Крим”,

ідентифікаційний код 35188227

(99055, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 122, кв. 26)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю „Гєліос-Фарм”,

                    ідентифікаційний код 36603426

(99038, м. Севастополь, вул. Астана Кесаєва, 6, офіс 5)

про стягнення 1 270,40 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „ДМТ-Крим”) –Ферафонтова Р.А., представник, довіреність б/н від 19.11.2010;

відповідач (ТОВ „Гєліос-Фарм”) –явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Обставини справи:

28.02.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „ДМТ-Крим” (далі –позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гєліос-Фарм” (далі –відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов договору зберігання б/н від 01.01.2010 та статті 949 Цивільного кодексу України, на першу вимогу позивача не повернув останньому майно –рекламну вітрину, яку було передано відповідачеві на зберігання.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 09.03.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-311/2011.

В засіданні суду 12.04.2011, до початку розгляду господарським судом справи по суті, представник позивача згідно з частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України надала заяву про зміну предмета позову /арк. с. 63/, відповідно до якої просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гєліос-Фарм” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ДМТ-Крим” вартість переданого за договором зберігання майна у розмірі 1 270,40 грн.

Оскільки частина четверта статті 22 Господарського процесуального кодексу України надає позивачу право до початку розгляду судом справи по суті змінити предмет або підставу позову, враховуючи відповідність поданої представником позивача заяви пункту 3.7 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997, відповідно до якого зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, та зважаючи на те, що таку заяву зроблено позивачем до початку розгляду справи по суті, суд прийняв дану заяву до розгляду.

У судові засідання 22.03.2011 та 12.04.2011 відповідач не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, письмового відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно й належним чином –рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, за адресою, яка зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 17-18/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, на надання відзиву на позов.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами –в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витратної накладної № 3 від 09.04.2008 позивач отримав у фізичної особи-підприємця Трегуба О.С. 10 штук вітрин з алюмінієвого профілю вартістю 828,34 грн без ПДВ за 1 шт., загальною вартістю 9940,08 грн /арк. с. 22/.

01.01.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю „ДМТ-Крим” (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гєліос-Фарм” (Зберігач) укладено Договір зберігання /арк. с. 12-13/ (далі –Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання одну рекламну вітрину, вартістю 160 доларів США за курсом НБУ (далі –Майно).

За умовами Договору (пункт 1.2 Договору), право власності на Майно до Зберігача не переходить; так само майно не може бути передано Зберігачем третім особам.

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору, Зберігач забезпечує повне збереження Майна, а після закінчення зберігання повертає його Поклажодавцю в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання, з урахуванням зміни його природних властивостей.

Підпунктом 2.1.2 пунктом 2.1 Договору передбачено, що Зберігач зобов'язаний зберігати Майно в окремому приміщенні, що знаходиться за адресою: місто Севастополь, вул. А. Кєсаєва, буд. 6, офіс 5.

Відповідно підпункту 2.1.4 пункту 2.1 Договору Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця надати йому можливість доступу до Майна і перевірки умов його зберігання.

Підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Договору передбачена можливість одержання Поклажодавцем Майна достроково, за умови попередження Зберігача про це не менше ніж за 30 днів.

В свою чергу, згідно з підпунктом 2.1.5 пункту 2.1 Договору Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути йому Майно не пізніше 30 днів з дня одержання такої вимоги.

Пункту 3.1 Договору закріплено, що цей Договір є безоплатним.

Згідно з пунктом 7.2 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до його розірвання за згодою сторін, або на вимогу Поклажодавця.

Вважаючи, що відповідач порушив умови Договору в частині надання позивачеві можливості доступу до Майна і перевірки умов його зберігання, позивач 21.09.2010 надіслав на адресу відповідача Претензію № 1 (вих. № 13/01) з вимогою повернути Майно протягом 3 робочих днів з дня її отримання /арк. с. 19/, проте ані відповіді на претензію, ані Майна не отримав, що і стало причиною його звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення з нього вартості Майна, отриманого від позивача за Договором зберігання і не повернутого останньому.

Отже, доказуванню підлягає факт знаходження спірного майна у відповідача, факт пред'явлення до відповідача вимоги щодо повернення цього майна і обґрунтування розміру позовних вимог.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (п. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами Договір б/н від 01.01.2010 є договором зберігання.

Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути  її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, а якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України).

Статтею 942 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі, а якщо зберігання здійснюється безоплатно –піклуватися про річ, як про свою власну.

Частинами першою та четвертою статті 946 Цивільного кодексу України, визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання, яким може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Відповідно до частини першої статті 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно зі статтями 526 Цивільного кодексу України, статтями 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Отже, саме позивач повинен довести той факт, що відповідачем не виконано умов Договору.

Судом встановлено, що 01.01.2010 між сторонами був укладений безоплатний безстроковий договір зберігання, проте, позивачем не надано суду акта приймання-передачі Майна на зберігання чи будь-якого іншого документа в підтвердження факту передачі Майна на зберігання відповідачеві та взагалі –факту наявності майна позивача у володінні відповідача.

Крім того, позивачем не надано суду належних доказів надіслання відповідачу претензії з вимогою про витребування спірного майна, оскільки надані позивачем документи містять певні суперечності.

Так, претензія № 1, яка надіслана відповідачеві 21.09.2010 /арк. с. 20-21/, датована 24.09.2010 /арк. с. 19/, тобто складена пізніше ніж надіслана адресатові. Зважаючи на виявлені недоліки, суд виключає зазначені документи з числа доказів.

Також позивачем не обґрунтовано суму позову у розмірі 1 270,40 грн.

За викладених обставин, беручи до уваги недоведеність порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, передбачених Договором б/н від 01.01.2010, внаслідок відсутності доказів отримання ним як Майна за Договором так і претензії щодо його повернення, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ДМТ-Крим” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гєліос-Фарм” вартості переданого на зберігання майна в сумі 1 270,40 грн безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, в разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          У позові відмовити повністю.

Суддя                                                               підпис                                     В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

18.04.2011.