Ухвала

від 28.03.2011 по справі 2а-3021/10/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.11                                                                                               № 35900/09

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                                               Каралюса В.М.,

суддів:                                                                   Олендера І.Я., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання                             Когутич Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “555” на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “555” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 8405, 45 грн., -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2010 року Заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “555”, в якому просив стягнути з відповідача на користь  Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів господарські санкції у розмірі 8116,28 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 289,17 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року позов задоволено повністю. Постановлено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “555” на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 8405,45 грн.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову оскаржив відповідач товариство з обмеженою відповідальністю “555”, який покликаючись незаконність рішення і порушення судом першої інстанції при його винесенні норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач забезпечив створення робочих місць для інвалідів в кількості 2 місць, однак вини в тому, що 2 інваліди відпрацювали неповний рік в тому немає.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”:

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно системного аналізу діючого законодавства працевлаштуванню інваліда передує виконання підприємством дій, перелік яких визначений пунктами 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, до яких відноситься:

розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;

включення їх до колективного договору;

інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;

у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів в порядку, визначеному пунктом 3 зазначеного Положення;

щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України № 314 від 03.05.1995р. (яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р., та діяла протягом 2006 року).на підприємство покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленоним вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Як вбачається з матеріалів справи перевіркою, проведеною 27.07.2010 року, проведеною працівниками Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на предмет виконання ст. ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що відповідач за 2007, 2009 рікне подав звіт про зайнятість іпрацевлаштування інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб). За вказаний період відповідач не здійснив реєстрацію в обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, не подавав звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, звітів до Калуського міськрайонного центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів не подавав, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не виконав. Так, зокрема, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за преріод, що перевірявся, становила 43 особи; чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у цей період становить 1 особу.

Відповідно до поданого розрахунку за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 8116 грн. 28 коп., а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 289 грн. 17 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що у звітному періоді відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», через що останній відповідно до ст.20 цього Закону зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 8116 грн. 28 коп.

При винесенні ухвали колегія суддів також враховує й те, що відповідачем не вживалися належні заходи, спрямовані на недопущення порушення вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в порушенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в період, що перевірявся, спростовуються судом через аналіз змісту ст.ст.18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, які покладають на підприємства, установи, організації обов’язок самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу робочих місць, а виконанням нормативу вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів вбачається вина відповідача у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення, ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, не провів атестації робочих місць інвалідів, то застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць є законним, через що заявлений позов підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, а також у зв’язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, тому слід визнати правомірним й нарахування пені на суму 289 грн. 17 коп., яка підлягає стягненню.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Однак обов’язок державних органів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159”, вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

Таким чином, в розглядуваній ситуації роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, через що слід визнати законним застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць.

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України доведено правомірність заявлених вимог, через що заявлений позов є обґрунтованим і підставним, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “555” залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року у справі №2а-3021/10 – без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя                                                                                                            В.М. Каралюс

суддя                                                                                                                                І.Я. Олендер

           суддя                                                                                                  В.З. Улицький