Постанова

від 12.10.2006 по справі 42/365

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/365

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.10.2006                                                                                           № 42/365

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - Цикалюк Т.С. – юрисконсульт ( дов. № ДО7/709 від 31.01.2006);

 від відповідача - Селіванова О.Г. – юрисконсульт ( дов. № 1017/вих від 31.08.2006);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.07.2006

 у справі № 42/365 (Паламар П.І.)

 за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

 до                                                   Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 53785,58 грн.

Обставини справи:          

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.07.2006 у справі № 42/365 позов Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” задоволено. За рішенням суду підлягає стягненню з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» 47606 грн. 82 коп. боргу, 4802 грн. 34 коп. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1376 грн. 42 коп. 3% річних, 537 грн. 85 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідачем прострочено виконання зобов'язань по оплаті теплової енергії за договором № 340617 від 17.11.2003, доказів належної оплати спожитої теплової енергії за договором № 340617 від 17.11.2003 не надано, відповідно до ст. 622, 625 ЦК України у разі прострочення виконання зобов'язань за договором боржник зобов'язаний на вимогу кредитора  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.

           Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у  м. Києві ради звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду  м. Києва від  11.07.2006 у справі № 42/365, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права; неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення по справі, які господарський суд визнав встановленими  та невідповідність висновків господарського суду обставинам справи.

           Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

           Скаржник посилається на те, що місцевий господарський суд безпідставно не прийняв до уваги доводи відповідача щодо недійсності договору № 340617 від 17.11.2003, оскільки вказаний договір суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497, якою затверджені „Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”( яка була чинною на момент укладання договору та втратила чинність на підставі постанови КМУ № 630 від 21.07.2005) та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1998 № 1261, якими було визначено АЕК „Київенерго”  виконавцем послуг з постачання теплової енергії у житловому комунальному фонді, а споживачами – наймачів (власників) квартир (приватних будинків), яким надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях (пункт 8 Правил). Відповідно до п. 6 вищезазначеного розпорядження  АЕК „Київенерго”  повинна  була укласти договори на відпуск теплової енергії безпосередньо з її споживачами, оскільки на кожну групу споживачів затверджено окремий тариф.

Також скаржник зазначає, що договір та додатки до нього підписані особою, що не мала належних повноважень на укладення вказаного договору, а  саме договір з боку відповідача підписаний  головним інженером Шалковським  В.К., який не має повноважень на укладення будь-яких договорів від імені відповідача. Крім того, АЕК „Київенерго” не надала доказів того, що заступник директора структурного відокремленого підрозділу „Енергозбуд Київенерго” Гончаров Є.Д. мав повноваження на укладання вказаного договору від імені АЕК „Київенерго” .

Відповідно до ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  Оскільки Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у  м. Києві ради реально не споживає послуги, що надаються позивачем, тому договір № 340617 від 17.11.2003 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому він є недійсним з моменту його укладення. Крім того, скаржник посилається на Прикінцеві положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги»,  якими передбачено, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 01.01.2006. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк втрачають чинність.          

Господарський суд необґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідачу постачалась теплова енергія відповідно до договору № 340617 від 17.11.2003 та відповідач проводив по них оплату. Заборгованість, яка виникла за поставлену та неоплачену теплову енергію складається лише із заборгованості мешканців. Відповідач не брав на себе субсидіарної відповідальності, яка відповідно до ст. 619 ЦК України може бути передбачена договором або законом, по погашенню заборгованості мешканців перед постачальником, то і не повинен її сплачувати. Як вбачається із додатків до договору 100% теплової енергії споживається мешканцями будинку, для яких Київською міською державною адміністрацією ( розпорядження № 1245 від 20.06.2002) встановлено тариф на центральне опалення з розрахунку на 1 кв. м корисної площі ( з ПДВ), на гарячу воду на 1 особу ( з ПДВ), а АЕК „Київенерго” виставляє  відповідачу по тарифу 54, 42 грн. за 1 Гкал ( без ПДВ).

Скаржник, посилаючись на ст. 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, зазначає, що у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного  місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Скаржник вважає, що оскільки Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради не є виробником чи виконавцем послуг з теплопостачання, то не може вимагати відшкодування різниці в тарифах від органів місцевого самоврядування, оскільки таке відшкодування не передбачено для балансоутримувача будинку.

Господарським судом невірно застосовано положення ст. 625 ЦК України, оскільки за договором № 340617 від 17.11.2003 відповідач не є боржником по зобов'язанню з оплати послуг з постачання теплової енергії, а відповідно до п. 2.3.5. договору зобов'язується забезпечувати своєчасне  надходження коштів на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію та своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями;  прийняти всіх заходів для стягнення коштів боржників.

У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна  компанія «Київенерго» просить  рішення Господарського суду м. Києва від 11.07.2006 у справі № 42/365 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відсутність підстав для визнання договору недійсним, а саме  посилання відповідача на те, що умовами договору не передбачено його обов'язку по оплаті теплової енергії не відповідають дійсності, оскільки відповідно до п. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України  за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона ( постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію. Посилання відповідача на невірність застосування тарифу 54, 42 грн., який встановлено розпорядженням КМДА № 1245 є намаганням останнього трактувати умови вищезазначеного розпорядження на свою користь. В вищезазначеному розпорядженні зазначено, що даний тариф застосовується  для відпуску теплової енергії на опалення та теплові пункти (бойлери) для виробництва гарячої води, отже не має значення для яких цілей використано теплову енергію, тариф за одну гігакалорію є незмінним.

Щодо суперечності договору № 8292004 вимогам законодавства, а саме Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, позивач вважає, доводи відповідача безпідставними, оскільки такі суперечності відсутні. Постанова КМ України від 30.12.1997 № 1497 не підлягає застосуванню, оскільки вона регулює відносини між виконавцями послуг та безпосередніми споживачами цих послуг, а позивач не підпадає під ці ознаки, так як є виробником.

      Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

          17.11.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" ( за договором постачальник)  та Комунальним підприємством житлового господарства Шевченківського району  м. Києва ( за договором споживач) був укладений на постачання теплової енергії у гарячій воді зі строком дії до 31.12.2003.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однієї із сторін про його припинення (пункт4.3 договору). Оскільки сторонами письмові заяви про припинення дії договору не направлялись,  договір № 34-0617 не припинив свою дію.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до розділу 2 вищезазначеного договору постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем ( додатки 3, 4) для потреб опалення – в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання – протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними  в додатку № 1 до договору, а відповідач дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.

Пунктом 1 додатку № 2 до договору № 34-0617 передбачено, що  розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженням КМДА від 20.06.2002 № 1245 за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями  у розмірі 54,42 грн.

Згідно із пунктом 9 додатку № 2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в МВРТ – 1 за адресою: вул. Жилянська, 63 оформлену  позивачем платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця на кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.

Споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію та транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (пункт 10 додатку № 2 до договору). Розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами (п.13 додатку № 2 до договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалось нарахування за теплову енергію з листопада 2003 по квітень 2006 у розмірі 47606 грн. 82 коп.,  розмір спожитої теплової енергії підтверджується по кожному місяцю спірного періоду, наданими позивачем табуляграмами, нарахування спожитої теплової енергії за вказаний період здійснювалось позивачем з урахуванням порядку проведення розрахунків по відшкодуванню житловим організаціям витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням  платежів населення за теплову енергію та обслуговування внутрішньобудинкових і зовнішніх теплових мереж, визначеного в додатку № 10 до договору № 34-0617.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 відповідача було зобов'язано надати контррозрахунок суми позову з документальним обґрунтуванням (довідки ГІОЦ про сплату вартості теплової енергії по кожному спірному місяцю спірного періоду).

На виконання вимог ухвали апеляційного суду відповідачем був наданий контррозрахунок суми боргу, з якого вбачається, що суми нарахувань за спожиту теплову енергію за договором № 340617 за спірний період у позивача та відповідача співпадають, однак суми сплачених коштів у розрахунку позивача та контррозрахунку відповідача різняться між собою.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з цього, саме відповідач повинен довести факт сплати боргу у більшому розмірі, ніж зазначено позивачем у своєму розрахунку.

Однак відповідачем в підтвердження своїх доводів не надано будь-яких доказів, які б підтверджували сплату боргу у розмірі, зазначеному в контррозрахунку, не надано таких доказів й на вимогу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині  застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що: зобов'язання відповідача по оплаті поставленої позивачем теплової енергії виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, а саме не забезпечив оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА до 10 числа кожного спірного місяця (пункт 10 договору), сам відповідач також вартість отриманої у спірний період теплової енергії за встановленим договором тарифом не оплатив (пункт 1.1 договору); відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахувань та сплату боргу, зазначених позивачем в розрахунку суми боргу, то колегія суддів вважає, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача вартість теплової енергії у розмірі 47606 грн. 82 коп., застосувавши при цьому індекс інфляції на суму заборгованості за весь час прострочення платежу  розмір якого склав 4802 грн. 34 коп. та три проценти річних з простроченої суми у розмірі 1376 грн. 42 коп.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується також із висновком господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання договору  № 34-0617 від 17.11.2003 недійсним, враховуючи наступні обставини.

Відповідно до пункту 1 ст.83  ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Твердження відповідача стосовно того, що з боку Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради договір підписаний   головним інженером Шалковським  В.К. не відповідає дійсності , оскільки в преамбулі договору № 34-0617 від 17.11.2003 зазначено, що з боку КП УЖГ Шевченківського району м. Києва він укладається в особі директора Морозова В.Г. на підставі статуту і в розділі 7 договору від імені споживача договір підписаний Морозовим В.Г.

Згідно зі ст. 63 ЦК Української РСР, чинного на час укладення договору №  34-0617 від 17.11.2003, угода укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з  перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою; наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.) (п. 9.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Матеріали справи свідчать про схвалення позивачем договору №  34-0617 від 17.11.2003, а саме Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»  одержувала платежі на виконання спірного договору, останньою подавалась позовна заява у даній справі № 048-051-8651 від 13.06.2006, підписана повноважним представником позивача на підставі довіреності, виданої генеральним директором АЕК „Київенерго” Ященком Борисом Васильовичем (арк. с. 61).

Отже, враховуючи викладене, навіть за умови перевищення посадовою особою позивача своїх повноважень щодо укладення договору № 34-0617 від 17.11.2003, позивач своїми діями схвалив зазначений договір.

              Доводи відповідача щодо недійсності договору № 340617 від 17.11.2003 з посиланням відповідача на те, що зазначений договір суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497, якою затверджені „Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”( яка була чинною на момент укладання договору та втратила чинність на підставі постанови КМУ № 630 від 21.07.2005) та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1998 № 1261, якими було визначено АЕК „Київенерго”  виконавцем послуг з постачання теплової енергії у житловому комунальному фонді, а споживачами – наймачів (власників) квартир (приватних будинків), яким надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях (пункт 8 Правил), а тому відповідно до п. 6 вищезазначеного розпорядження  АЕК „Київенерго”  повинна  була укласти договори на відпуск теплової енергії безпосередньо з її споживачами, оскільки на кожну групу споживачів затверджено окремий тариф не можуть бути прийняті до уваги із врахуванням наступного.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час укладення договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 8  Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497,  оскільки:

-  вказані Правила регулюють відносини між споживачами і виконавцями у наданні послуг з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання (центральне опалення) та водовідведення. Правила обов'язкові для виконання усіма споживачами і виконавцями послуг незалежно від форм власності і підпорядкованості;

- із визначення основних термінів, наведених в цих Правилах, вбачається, що: споживачами є наймачі (власники) квартири (приватного будинку), якому надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях, а виконавцями  є житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування, в інших випадках – власник житлового будинку, об'єднання співвласників будинків тощо. При цьому в одному будинку може бути визначений лише один виконавець окремої послуги;

- із наведених вище термінів споживача та виконавця, для яких Правила є обов'язковими  для виконання, вбачається, що АЕК „Київенерго” не відноситься ні до одного із них, оскільки предметом спірного договору є постачання теплової енергії, яка виробляється позивачем і постачається відповідачу для надання останнім житлово-комунальних послуг з центрального опалення, підігріву питної води, інших господарських потреб, а тому  Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення не є обов'язковими для виконання для позивача;

- також колегія суддів зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497, якою затверджені „Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”, втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005.

Не може бути підставою для визнання недійсним й посилання відповідача на розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 № 1261, оскільки пунктом 2.1 вказаного розпорядження визначено також і постачальників послуг, які не передбачені Правилами, тобто вказане розпорядження суперечить Правилам, а тому на підставі частини 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із висновком Київського міського управління юстиції від 19.01.2005 № 1/32 рішення про державну реєстрацію цього розпорядження скасовано, а згідно із рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2005 у справі № 2-1703/05 розпорядження скасовано.

Таким чином, враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд                                     Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м Києва від11.07.2006 у справі № 42/365 залишити без змін, а апеляційну скаргу  Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради без задоволення.

      2. Матеріали справи № 42/365 повернути до Господарського суду м. Києва

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

16.10.06 (відправлено)