Постанова

від 05.02.2008 по справі 18/410-22/467

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/410-22/467

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.02.2008                                                                                           № 18/410-22/467

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з'явився;

 від відповідача 1- . Сліпко О.В. – представник (дов. №793/08 від 20.06.2007);

від відповідача 2 -  Нагорний О.К. – представник (дов. №0317 від 14.01.2008);

від відповідача 3 - повідомлений, але не з'явився;

від третьої особи-  повідомлений, але не з'явився;  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Нестерянська птахофабрика"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.08.2007

 у справі № 18/410-22/467 (Шевченко Е.О.)

 за позовом                               Відкрите акціонерне товариство "Нестерянська птахофабрика"

 до                                                   Відкрите акціонерне товариство "Банк "Український капітал"

                                                  Закрите акціонерне товариство "Агробанк"

                                                  Товариство з обмеженою відповідальнісю "Комерційний банк "Володимирський"

 третя особа відповідача           Акціонерне товариство "Наш банк"

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсним договору

 Ухвалами Київського апеляційного господарського від 11.12.2007, 20.12.2007, 15.01.2008, 22.01.2008 розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України.

Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 строк розгляду даної справи було продовжено в порядку ст. 69 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.08.2007 Відкритому акціонерному товариству “Нестерянська птахофабрика” у позові відмовлено повністю.          

Позивач, не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною каргою, в якій просить рішення скасувати з наступних підстав.

          При прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції неповно з'ясовано та досліджено фактичні обставини справи, які мають суттєве значення, у зв'язку з чим рішення є необґрунтованим; згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, обумовлених договором; кредит повинен бути використаний для власних потреб позичальника, але позивач як позичальник по консорціумному кредитному договору №1 від 09.07.2003 не отримував кредитних коштів, оскільки відповідачі направляли кредитні кошти на кореспондентські рахунки Акціонерного товариства “Наш банк” (третя особа), яке за рахунок цих коштів розрахувалося за власними зобов'язаннями перед відповідачами по поверненню сум міжбанківських кредитів, процентів за користування цими кредитами тощо; однак господарський суд не дослідив всіх матеріалів справи, які підтверджують вищевикладені факти реального, а не “паперового” неотримання коштів позивачем.

          Консорціумний кредитний договір є фіктивним, оскільки у його сторін була відсутня основна ознака правочину – намір створити ті правові наслідки, які зазвичай створюються при укладенні кредитного договору, при наявності зовнішньої форми кредитного договору, що є ознаками фіктивного правочину (ст. 234 ЦК України); фіктивний правочин визнається судом недійсним.

          Господарським судом м. Києва зроблено висновок, який не відповідає матеріалам справи про те, що нібито кошти, отримані позивачем в якості кредиту, ним були перераховані на користь ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” в рахунок погашення кредиторської заборгованості та оплати за цінні папери, при цьому суд посилається на платіжні доручення, надані третьою особою у справі – АТ “Наш банк”; однак це не відповідає дійсності та спростовується наступним: кредитні кошти в розмірі 2 021 863,    01 грн., одержані позивачем від відповідача 3, в цей же день були перераховані третій особі, яка в цей же день перерахувала їх відповідачу 3;  кредитні кошти в розмірі 1 517 559, 51 грн., одержані позивачем від відповідача 2, в цей же день були перераховані третій особі, яка в цей же день перерахувала їх відповідачу 2; кредитні кошти у сумі 2 728 898, 67 грн., одержані позивачем від відповідача 1 перераховані були третій особі, яка, в свою чергу, перерахувала їх в цей же день відповідачу 1; тобто по договору вся сума кредиту була видана позивачу за два дні, і в ці ж два дні (день у день) перерахована позивачем на користь третьої особи, яка цими самими коштами погасила свої борги перед відповідачами по міжбанківському кредиту.

          В рішенні господарський суд посилається на платіжні доручення №№ 347, 348, 349, 350, 351 як на доказ використання позивачем кредитних коштів по спірному договору для власних потреб, а саме, для розрахунку з ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні”, однак вказані платіжні доручення датовані пізнішими датами, ніж дати отримання позивачем сум по кредитному договору, а також суми вказані в платіжних дорученнях не співпадають із сумами виданих кредитів; розрахунки позивача з ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” проводились не за рахунок кредитних коштів, отриманих позивачем по договору від відповідачів, а з іншого джерела, не встановленого Господарським судом м. Києва при прийнятті рішення.

          Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції невірно застосовано норми процесуального права, а саме: рішення прийнято всупереч вимогам ст.ст. 4-2, 4-3, 4-4, 22, 77 ГПК України, оскільки на адресу позивача ухвала про прийняття позовної заяви не надходила; із розмови з працівником інформаційного центру Господарського суду м. Києва 19.09.2007 позивачу стало відомо, що дана справа вже розглянута і по ній прийнято рішення; до цього часу позивач не отримував із місцевого господарського суду жодних процесуальних документів, ані ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду, ані рішення по цій справі; позивач випадково у вересні 2007 року отримав від АТ “Наш банк” копію оскаржуваного рішення.

          Незважаючи на те, що ухвалою місцевого господарського суду від 27.07.2007 явка представників сторін у судове засідання була визнана обов'язковою, 22.08.2007 суд прийняв оскаржуване рішення за відсутності представників сторін, що також є грубим порушення вимог процесуального законодавства.

Крім того, господарський суд порушив вимоги ст. 111-12 ГПК України, оскільки не виконав вказівок ВГС України, встановлених у постанові останнього від 06.07.2005 у справі №18/410, що є обов'язковими для суду нижчої судової інстанції.

Застосовуючи до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу УРСР Господарський суд м. Києва неправомірно зробив посилання на п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, згідно з яким до договорів, що були укладені до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів, незалежно від дати їх укладення.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційний банк “Володимирський” (відповідач 3) надало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим; посилання заявника апеляційної скарги на те, що консорціумний кредитний договір є фіктивним спростовуються виписками з рахунку позивача про зарахування відповідних сум кредиту та проведення погашення кредиту; висновком судової фінансово-економічної експертизи №632/633 від 30.01.2006 встановлено, що операції, які відбувалися між сторонами консорціумного кредитного договору відповідають умовам останнього та чинному законодавству; крім того, позивач вже неодноразово оскаржував по даній справі рішення місцевого суду, однак як апеляційна, так і касаційна судова інстанції відмовляли у задоволенні вимог позивача.

Відкрите акціонерне товариство “Банк “Український капітал” (відповідач 1) та Закрите акціонерне товариство “Агробанк” (відповідач 2) відзивів на апеляційну скаргу не надали, однак це не є перешкодою, в розумінні ст. 75 ГПК України, для колегії суддів розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2008 відповідача 2 – Закрите акціонерне товариство “Агробанк” було замінено його правонаступником Закритим акціонерним товариством “ХОУМ  КРЕДІТ  БАНК”.

Згідно з ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

При розгляді апеляційної скарги, апеляційним господарським судом були досліджені матеріали справи, обговорені усі обставини справи і встановлено наступне.

В 2004 році позивач звернувся до Господарського суду м. Києва із позовною заявою про визнання недійсним консорціумного кредитного договору № 1 від 09.07.2003, укладеного між відповідачами та позивачем.  

09.12.2004 Господарським судом м. Києва винесено рішення, яким у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним консорціумного кредитного договору № 1 від 09.07.2003 відмовлено повністю; постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2005 вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін; постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2005 у справі №18/410 вищевказані судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд.

22.08.2007 Господарським судом м. Києва у даній справі прийнято оскаржуване рішення; мотивоване воно тим, що: відповідачі підтвердили перерахування позивачу суми коштів, визначену консорціумним кредитним договором від 09.07.2003; позивач не довів, що даний консорціумний кредитний договір є мнимою угодою (фіктивним правочином); безпідставним є твердження позивача про те, що відповідачі фактично направляли грошові кошти в рахунок погашення заборгованості Акціонерного товариства “Наш банк” перед кредиторами, оскільки якби АТ “Наш банк” було боржником перед відповідачами, то вони мали б отримувати від нього кошти, а не перераховувати йому; господарським судом не встановлено невідповідності змісту оспорюваного кредитного договору вимогам закону, укладений він був з метою створення реальних правових наслідків, про що свідчить фактичне надання кредиту відповідачами позивачу, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача за період з 10.07.2004 по 07.12.2004 та подальше використання отриманих позивачем коштів для власних потреб, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання його недійсним; крім того висновком фінансово-економічної експертизи №632/633 від 30.01.2006 також підтверджується те, що операції, які відбувалися між сторонами консорціумного кредитного договору та третьою особою у справі відповідають умовам даного договору.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.

09.07.2003 між ВАТ “Банк “Український капітал” (надалі –відповідач1), ЗАТ “Агробанк” (надалі – відповідач 2), ТОВ КБ “Володимирський” (надалі – відповідач 3) та ВАТ “Нестерянська птахофабрика” (надалі – позивач) укладено консорціумний кредитний договір (надалі – договір), згідно з преамбулою якого відповідач 1 є Організатором, відповідач 2 Учасником 1, відповідач 3 – Учасником 2, а разом іменуються Консорціум банків, позивач – Позичальником.

Згідно з пп. 1.1. договору Консорціум банків надає позивачу (позичальнику) консорціумний кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на загальну суму не більше 6 330 000 грн., при цьому частка відповідача 1 в загальній сумі кредиту складає не більше 2 750 000, частка відповідача 2 – не більше 1 530 000 грн., частка відповідача 3 – не більше 2 050 000 грн., на умовах забезпеченості, строковості, повернення, платності та цільового використання позивачем (позичальником); позивач (позичальник) користується кредитними коштами, повертає кредит і сплачує Консорціуму банків плату за користування кредитом в розмірах, в строки та в порядку, що обумовлені даним договором.

Кредит надається на строк не довший ніж до 08.07.2004 (пп. 1.2. договору); метою кредитування позивача (позичальника) є поповнення обігових коштів (пп. 1.3. договору).

Підпунктом 2.1. договору встановлено, що кредитування позивача здійснюється шляхом паралельного кредитування; кожний учасник консорціумного кредитування самостійно надає позивачу кредит та відкриває позивачу позичковий рахунок, через який здійснюється видача кредиту та з якого здійснюється перерахування коштів; згідно з пп. 2.2. договору видача кредиту здійснюється шляхом оплати із позичкового рахунку позивача його платіжних документів позивача.

10.07.2003 сторони по договору підписали додаткову угоду №1 до нього, згідно з підпунктом 1.1. якої розмір консорціумного кредиту, який надається відповідачами позивачу в рамках невідновлювальної кредитної лінії було змінено і становить 4 246 458, 18 грн., із яких частка відповідача 1 дорівнює 2 728 898, 67 грн., частка відповідача 2 – 1 517 559, 51 грн.; всі інші умови консорціумного кредитного договору № 1 від 09.07.2003 залишено без змін (пп. 1.4. додаткової угоди).

14.07.2003 відповідачі та позивач підписали додаткову угоду №2 до консорціумного кредитного договору №1 від 09.07.2007; підпунктом 1.1. якої, сторони узгодили, що відповідачі надають позивачу консорціумний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на загальну суму не більше 6 268 321, 19 грн., при цьому частка Організатора (відповідача 1) складає не більше 2 728 898, 67 грн., частка учасника 1 (відповідача 2) – 1 517 559, 51 грн., частка учасника 2 (відповідача 3) – не більше 2 021 863, 01 грн., на умовах забезпеченості, строковості, повернення, платності та цільового використання позичальником (позивачем); дана угода є невід'ємною частиною консорціумного кредитного договору №1 від 09.07.2003 та набуває чинності з дати її підписання уповноваженими особами.

Позивач просить визнати на підставі ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України вказаний договір недійсним, оскільки, на думку, позивача даний договір є фіктивним, адже у його сторін був відсутній намір створити ті правові наслідки, які зазвичай створюються при укладенні консорціумних кредитних договорів.

Згідно з ч. 3 п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними” відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Частиною 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановлено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування; в рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 вказаного закону банківські розрахунки проводяться в готівковій та безготівковій формах; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді (ч. 3 ст. 51 Закону).

Пунктом 19 Положення “Про порядок здійснення консорціумного кредитування”, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 21.02.1996 №37 встановлено, що кредитні взаємовідносини між консорціумом та позичальником регулюються кредитною угодою, яка підписується усіма учасниками; аналогічна норма міститься і в п. 15 Положення Національного банку України “Про кредитування”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 № 246, чинного на момент укладення спірного договору.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними”).

Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР (діючого на час укладення договору) недійсною є та угода, що, зокрема, не відповідає вимогам закону.

Недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) (ст. 58 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України,  доказами в справі є будь-які фактичні дані,  на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи  відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,  які  мають  значення  для  правильного  вирішення господарського спору.

Засобами доказування господарське процесуальне законодавство визнає:  письмові  і  речові  докази,  висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб,  які беруть участь в господарському процесі (частина 2 статті 32 ГПК).

Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.  При цьому необхідно мати на увазі, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу  України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності,  і  жодний  доказ  не  має  для  господарського   суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як зазначалося вище, постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2005 скасовано як рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2004, так і постанову Київського апеляційного господарського суду 14.03.2005 у даній справі,  зокрема, з підстав, не з'ясування судовими інстанціями обставин даної справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи за рахунок отриманих коштів за консорціумним договором ВАТ “Нестерянська птахофабрика” сплатило кредиторську заборгованість перед ТОВ “Торговельний будинок “Олександрівські пекарні” та чи за рахунок коштів, які були перераховані банками-відповідачами на кореспондентські рахунки АТ “Наш банк” і які повинні були надійти на позичкові рахунки ВАТ “Нестерянська птахофабрика”, АТ “Наш банк” погасило власну заборгованість по міжбанківським кредитним договорам; крім того, вказана постанова Вищого господарського суду України містить наступні приписи (вказівки): “Зважаючи на те, що для з'ясування відповідності умовам договору та чинному законодавству банківських операцій, що фактично відбулися між сторонами консорціумного договору та третьою особою необхідні спеціальні знання, господарський суд мав вирішити питання щодо призначення відповідної судової експертизи”.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.07.2005 у даній справі призначено фінансово-економічну експертизу для з'ясування обставин даної справи з урахуванням вказівок постанови ВГС України від 06.07.2005, на розгляд експертам поставлені наступні питання: “Чи відповідають умовам консорціумного кредитного договору №1 від 09.07.2003 та чинному законодавству банківські операції, які фактично відбулися між сторонами договору та третьою особою (АТ “Наш банк”)?” та “Чи відбувалася сплата позивачем за рахунок коштів, отриманих за консорціумним кредитним договором № 1 від 09.07.2003, кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ “Торгівельний будинок “Олександрівські пекарні?”.

Згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи” судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Як вбачається із преамбули висновку судової фінансово-економічної експертизи №632/633 від 30.01.2006, проведеної на виконання вищевказаної ухвали місцевого господарського суду, експертне дослідження проведено з дотриманням приписів Закону України “Про судову експертизу” та ГПК України; при проведенні дослідження експертом використані слідуючи нормативні документи: “Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування”, затвердженого постановою Правління  Національного банку України від 21.02.1996 №37 та Положення “Про кредитування”, затвердженого постановою Правління  Національного банку України від 28.09.1995 №246.

Дослідивши зазначений висновок судової фінансово-економічної експертизи, колегія суддів встановила, що його дослідницька частина містить, зокрема, наступні фактичні дані (факти), встановлені експертом, а саме:

- на момент укладення консорціумного кредитного договору АТ “Наш банк” обслуговував поточний рахунок ВАТ “Нестерянська птахофабрика”, на який, в період з 10.07.2003 по 14.07.2003, через кореспондентські рахунки АТ “Наш банк”, відкриті у банках-позичальниках, було зараховано позичкові кошти: від ВАТ “Український капітал” 2728898, 67 грн., від ТОВ “КБ “Володимирський” 2021863, 01 грн., від ЗАТ “Агробанк” у розмірі 1517559, 51 грн.;

- всю суму кредитних коштів, отриману ВАТ “Нестерянська птахофабрика” по консорціумному кредитному договору №1 від 09.07.2003 в розмірі 6268321, 19 грн. на свій поточний рахунок №26000300305001 в АТ “Наш банк” ВАТ “Нестерянська птахофабрика” повністю витратило на оплату своїх зобов'язань перед ТОВ “ТД Олександрівські пекарні” шляхом перерахування вказаних коштів на його поточний рахунок №26001300478001 в цьому ж банку (платіжні доручення №№ 347, 348, 349, 350) як часткове погашення кредиторської заборгованості та оплату за цінні папери, а тому твердження ВАТ “Нестерянська птахофабрика” про те, що ним фактично грошові кошти для власних потреб за консорціумним кредитним договором №1 від 09.07.2003 не були отримані, не відповідає наданим на дослідження документам;

- операції, які відбулися між АТ “Наш банк” та ВАТ “Банк “Український капітал”, ЗАТ “Агробанк”, ТОВ “КБ “Володимирський” в період з 10.07.2003 по 14.07.2003 з виконання АТ “Наш банк” своїх зобов'язань перед вказаними банками-кредиторами є звичайними операціями такого роду і ніяким чином не можуть пов'язуватися з отриманням кредитних коштів ВАТ “Нестерянська птахофабрика” від ВАТ “Банк “Український капітал”, ЗАТ “Агробанк”, ТОВ “КБ “Володимирський” за консорціумним кредитним договором №1 від 09.07.2003.

Підсумковим висновком судової експертизи встановлено, що: сплата кредиторської заборгованості ВАТ “Нестерянська птахофабрика” перед ТОВ “ТД “Олександрівські пекарні” відбувалась за рахунок коштів, отриманих ВАТ “Нестерянська птахофабрика” за консорціумним кредитним договором №1 від 09.07.2003;   операції, які відбувалися між сторонами консорціумного кредитного договору №1 від 09.07.2003 та АТ “Наш банк” відповідають умовам даного консорціумного кредитного договору та чинному законодавству.

Згідно з ч. 7 п. 10-2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”, одним із критеріїв оцінки та перевірки господарським судом експертного висновку є, зокрема, його узгодженість з матеріалами справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку про узгодженість судового висновку №632/633 із матеріалами справи, виходячи з наступного:  із наявної в матеріалах справи виписки із особового рахунку позивача №26000300305001 в Акціонерному товаристві “Наш банк” вбачається, що в період з 10.07.2003 по 14.07.2003 на вказаний рахунок позивача відповідачі перерахували грошові кошти в наступних розмірах: відповідач 1 - 2 728 898, 67 грн., відповідач 2 - 1 517 559, 51 грн., відповідач 3 -  2 021 863, 01 грн., тобто відповідачами перераховані саме ті суми, які були обумовлені додатковою угодою №2 до консорціумного кредитного договору №1 (а.с. 80); надходження від банків-відповідачів на рахунок позивача коштів в розмірі 6 268 321, 19 грн. підтверджується також наявними в матеріалах справи платіжними документами (а.с. 72-74).

В матеріалах справи містяться наступні платіжні доручення: №347 від 11.07.2003 на суму 192 458, 18 грн. (призначення платежу: часткове погашення кредитної заборгованості згідно з актом звірки №7 від 10.07.2003),  №348 від 11.07.2003 на суму 4 054  000, 00 грн. (призначення платежу: оплата за цінні папери згідно з договором № К-20/03 від 11.07.2003),  №349 від 15.07.2003 на суму 551 863, 01 грн. (призначення платежу: часткове погашення кредитної заборгованості згідно з актом звірки №7 від 10.07.2003),  №350 від 15.07.2003 на суму 1 470 000, 00 грн. (призначення платежу: оплата за цінні папери згідно з договором № К-22/03 від 15.07.2003), №351 від 17.07.2003 на суму 15 727, 82 грн. (призначення платежу: часткова плата за я/порошок згідно з накладною № 719 від 19.06.2003); платником, в перелічених платіжних дорученнях, зазначено ВАТ “Нестерянська птахофабрика”, а одержувач коштів – ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” (а.с. 79).

Проаналізувавши вищезазначені документи, а саме: платіжні доручення, виписку із особового рахунку позивача, платіжні документи, співставивши дати надходження від відповідачів коштів на рахунок позивача та суми цих коштів з датами та сумами здійснених перерахувань коштів позивачем ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні”, колегія суддів встановила наступне: 11.07.2003 платіжними дорученнями №№347 та 348 позивач перерахував на рахунок ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” кошти у сумі, ідентичній тій, що 10.07.2003 перерахована відповідачами 1 та 2 позивачу, а саме: 4 246 458, 18 грн.; 15.07.2003 платіжними дорученнями №№349 та 350 позивач перерахував ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” кошти у сумі ідентичній тій, яка 14.07.2003 була перерахована відповідачем 3 позивачу, а саме: 2 021 863, 01 грн.; той факт що зазначений розрахунок з ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” здійснювався позивачем саме за рахунок коштів, отриманих ним по консорціумному кредитному договору від відповідачів, встановлений у експертному висновку № 632/633, про що вказувалося вище.

Як в апеляційній скарзі, так і під час розгляду даної справи у господарському суді апеляційної інстанції представник позивача стверджував про фактичне неотримання позивачем кредитних коштів від відповідачів по консорціумному кредитному договору та не використання їх на власні потреби, оскільки, як стверджує позивач, гроші від відповідачів надходили на кореспондентські рахунки АТ “Наш банк”, яке в свою чергу, використовувало їх у власних інтересах, а не перераховувало на рахунок позивача в АТ “Наш банк”.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки надходження на особовий рахунок ВАТ „Нестерянська птахофабрика” № 26000300305001 в АТ „Наш банк” грошових коштів, перерахованих  відповідачами по консорціумному кредитному договору, підтверджується наданою АТ „Наш банк” випискою з особового рахунку №26000300305001 ВАТ “Нестерянська птахофабрика” в АТ „Наш банк” ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2007 позивача було зобов'язано надати як клієнта АТ „Наш банк” його екземпляр виписки з особового (поточного) рахунку позивача в АТ “Наш банк” за період з 10.07.2003 по 21.07.2003 та виписки з рахунку №26000300305001 за період з 10.07.2003 по 21.07.2003, а також письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо того, з якого рахунку позивача відбувалось перерахування грошових коштів ТОВ “ТБ “Олександрівькі пекарні” і коли саме (платіжні доручення, виписки банку з особових рахунків позивача).

Однак позивач, так і не надав ні витребуваних ухвалою суду зазначених документів, ні інших доказів на підтвердження своїх вищевказаних доводів, матеріали ж справи, зокрема, наявна в них виписка з особового рахунку позивача в АТ “Наш банк” №26000300305001 за період з 10.07.2003 по 19.02.2004, надана АТ “Наш банк”, а також висновок судової фінансово-економічної експертизи навпаки, свідчать про надходження на вказаний рахунок коштів від відповідачів у розмірах, обумовлених кредитним договором № 1 від 09.07.2003 та перерахування цих коштів позивачем ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні”.

Із твердженням позивача про порушення приписів ст. 111-12 ГПК України, місцевим господарським судом, в зв'язку з невиконанням вказівок Вищого господарського суду України, що містяться в постанові останнього від 06.07.2005 у справі №18/410, немає підстав погодитися, оскільки, місцевим господарським судом, як і вказано у зазначеній постанові ВГС України, було призначено судову фінансово-економічну експертизу на розгляд якої поставлені саме ті питання, з'ясування яких, відповідно до вказівок  ВГС України, потребувало дослідження при новому розгляді справи (чи за рахунок отриманих позивачем коштів по консорціумному кредитному договору позивач розрахувався з ТОВ “ТБ “Олександрівські пекарні” та чи відповідають умовам консорціумного кредитного договору та чинному законодавству банківські операції, які фактично відбулися між сторонами договору та АТ “Наш банк”).

Відповіді на ті питання, які позивач в клопотаннях про призначення додаткової судової експертизи, пропонував поставити на розгляд експерту, а саме: чи проводилися 14.07.2003 перерахування кредитних коштів у сумі 2000 000 грн. з рахунку ВАТ “Нестерянська птахофабрика” №206203000134101 на рахунок №16004100050101 АТ “Наш банк”, з рахунку №16004100050101 АТ “Наш банк” на рахунок №15232100050101 ТОВ “КБ Володимирський” з призначенням платежу “повернення міжбанківського кредиту” згідно з додатковою угодою №2 від 02.07.2003? Чи проводилось за рахунок кредитних коштів, наданих позичальнику – ВАТ “Нестерянська птахофабрика” згідно з консорціумним кредитним договором №1 від 09.07.2003, виданих позичальнику ВАТ “Банк “Українськй капітал”, ЗАТ “Агробанк”, ТОВ “КБ “Володимирський” у загальній сумі 6 268 32, 19 грн., погашення АТ “Наш банк” власної заборгованості по міжбанківським кредитам перед ВАТ “Банк “Українськй капітал”, ЗАТ “Агробанк”, ТОВ “КБ “Володимирський”? фактично містяться у висновку судової фінансово-економічної експертизи №632/633 на аркуші справи13, том ІІ та на зворотному боці вказаного аркуша, а тому, зокрема, із цих підстав колегія суддів не вбачає необхідності для призначення додаткової судової експертизи.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що позивач не надав жодних документів, які б підтвердили його доводи та спростували встановлені судом обставини справи, а також висновки експерта, викладені у висновку судової експертизи №632/633, які є належним чином мотивовані, обґрунтовані та узгоджуються з матеріалами справи; дослідницька частина вказаного висновку кореспондується з підсумковим висновком судової експертизи; відповіді на порушені в ухвалі Господарського суду м. Києва від 19.07.2005 питання є повними та відповідають іншим фактичним даним, а тому колегія суддів вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Пунктом 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” встановлено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій; тому процесуальні документи про вчинення тих чи інших процесуальних дій надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно з ч. 3 п. 3.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Колегія суддів, дослідивши позовну заяву позивача, а також наявний в матеріалах справи Реєстр відправлень судових документів сектору №21 (суддя Шевченко Е.О., дата відправки 30.07.2007; том 2, а.с. 112) встановила, що адреса позивача, вказана останнім у позовній заяві співпадає з адресою, на яку Господарським судом м. Києва 30.07.2007 було відправлено ухвалу про призначення даної справи до розгляду на 22.08.2007.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Оскільки колегією суддів встановлено, що позивач був належним чином повідомлений Господарським судом м. Києва про час та місце проведення судового засідання, яке мало місце 22.08.2007, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду; крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач не був позбавлений права надати додаткові документи та докази під час розгляду даної справи апеляційним господарським судом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи, а тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції; доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.08.2007 у справі № 18/410-22/467 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 18/410-22/467 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 22.02.08 (відправлено)