Постанова

від 06.03.2008 по справі 44/117пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/117пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 березня 2008 р.                                                                                    № 44/117пн  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,

суддівГоголь Т.Г.,

Швеця В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Виконавчого комітету Донецької міської ради

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2007 року

у справі№ 44/117пн

господарського судуДонецької області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Золота рибка"

до

Виконавчого комітету Донецької міської ради

про

визнання права власності

              за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце судового засідання;

відповідача: Козієнко І.С. (дов. від 12.12.05),

                                     ВСТАНОВИВ:

У березні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Золота рибка" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до виконкому Донецької міської ради (далі - відповідач) про визнання права власності на прибудову до ресторану під літерою А1 –1 площею 36,9 кв.м., приміщення 1 –тамбур площею 0,7кв. м, 1а –коридор площею 2.2. кв.м., ІІ –кладова    площею   8,1 кв.м.,    ІІІ –кладова  площею 3,4   кв.м.,   ІV –щитова площею 3,1 кв.м., V - підсобна площею 5,9 кв.м, VI – підсобна площею 7,5 кв.м., VII –тамбур площею 2,7 кв.м, які розташовані на прибудинковій території житлового будинку № 27 по вул. Університетській у м. Донецьку.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.04.06 (суддя Мєзєнцев Є.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.06 (колегією суддів у складі: Волков Р.В. –головуючий, Запорощенко М.Д., Москальова І.В.) позов задоволений.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.06 прийняті у цій справі судові акти скасовано з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 30.01.07 (суддя Сковородіна О.М.) –позовні вимоги ТОВ "Ресторан "Золота рибка" задоволені.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.07 рішення Господарського суду Донецької області від 30.01.07 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.08.07 (суддя Склярук О.І.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем в силу статей 33, 34 ГПК України набуття ним у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою під самовільно побудованим приміщенням, що тим самим унеможливлює визнання за ТОВ "Ресторан "Золота рибка" права власності  на спірні приміщення на підставі статті 376 ЦК України.

          Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2007 року  (колегією суддів у складі: Алеєвої І.В. - головуючого, Величко Н.Л., М"ясищева А.М.) рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.07 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

          Постанова обґрунтована посиланнями на статті 376, 392 ЦК України, відповідно до яких, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

          Не погоджуючись з винесеною судом апеляційної інстанції судовим актом, Виконавчий комітет Донецької міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.07 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Ресторан "Золота рибка" відмовити, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами щодо порушення судами приписів статті 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи.  Крім того, скаржник вказує на невірне застосування апеляційним судом положень статті 376 ЦК України, статей 148, 151, 290 ГК України та статей 116, 123 ЗК України, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення.

У судовому засіданні Вищого господарського суду України Виконавчий комітет Донецької міської ради змінив вимоги касаційної скарги та просив постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.07 скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.07 залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти встановлення обставин справи, правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Ресторан "Золота рибка" за договором купівлі - продажу нерухомості від 26.01.01 придбало на біржових торгах Київської універсальної біржі приміщення будинку № 27 по вул. Університетській у м. Донецьку, загальною площею 366,7кв.м.

03 серпня 2004 року між виконкомом Донецької міської ради (орендодавець) та ТОВ "Ресторан "Золота рибка" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 494б № Ю-10789/2003, за умовами якого орендодавець надав у строкове платне користування без виділення в натурі (на місцевості) земельну ділянку площею 323,46 кв.м., що знаходиться на території Ворошиловського району м. Донецька по вул. Університетській, 27 із прибудинкової території будівлі. Додатковою угодою сторони внесли зміни до Договору № 494б № Ю-10789/2003, згідно з якими, площа земельної ділянки склала 188,35 кв.м., вказана угода зареєстрована в книзі записів реєстрації договорів оренди землі за № В/2-2103 від 21.12.06.

29 грудня 2004 року між ТОВ "Ресторан "Золота рибка" та виконкомом Донецької міської ради було укладено договір резервування земельної ділянки площею 0,01 га, згідно з яким, виконком зобов'язався не надавати зарезервовану земельну ділянку іншим фізичним та юридичним особам, а ТОВ "Ресторан "Золота рибка" - сплачувати передбачені договором кошти (1% від грошової оцінки земельної ділянки на рік), розробити за період резервування проект будівництва та звернутися до Донецької міської ради з клопотанням про надання цієї земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що предметом додаткової угоди до договору оренди землі № 494б                        №Ю-10789/2003 від 03.02.04, на підставі якої позивач обґрунтовує своє право користування земельною ділянкою, є визначення прибудинкової території для обслуговування без виділення при цьому землі в натурі, в зв'язку з чим, остання не може вважатися документом, що посвідчує права позивача на земельну ділянку під самовільно збудоване приміщення до ресторану, оскільки договір оренди земельної ділянки № 494б № Ю-10789/2003 надавав позивачу лише право строкового платного користування без виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки із прибудинкової території. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка або її частка в натурі позивачу не виділялася, що в силу статті 125 Земельного кодексу України  свідчить про відсутність права користування такою земельною ділянкою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності за ТОВ "Ресторан "Золота Рибка" на об'єкти нерухомості, апеляційний суд виходив з того, що доводи відповідача про відсутність відведення позивачу земельної ділянки під спірну прибудову є необґрунтованими, оскільки спростовуються листом  Виконкому Донецької міської ради від 01.11.04 № 01/136259, яким позивачу було надано дозвіл на підготовку матеріалів узгодження місця розташування прибудови закусочної; висновком Донецького міського управління земельних ресурсів від 28.10.04              № 01/35-3320 про узгодження місця розташування прибудови; висновком Головного управління містобудування і архітектури міської ради від 12.11.04 про узгодження проведення проектно-дослідницьких робіт, а також додатковою угодою до договору оренди землі № 494 б № Ю-10789/2003 від 03.08.04 про зміну площі прибудинкової території.

Колегія суддів касаційної скарги не погоджується з вказаними висновками апеляційного суду, у зв'язку з наступним.

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування –на підставі договору оренди.

Порядок використання орендованої земельної ділянки врегульований статтею 124 Земельного кодексу України та статтями 14, 15 Закону України "Про оренду землі".

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і у порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання). Розгляд заяви і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, визначеному статтею 122 Земельного кодексу України.

Згідно з пунктами 2,3,4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" у разі згоди орендодавця між ним і орендарем укладається письмовий договір оренди.

Частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 № 280/97-ВР (з наступними змінами) передбачено, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на землю.

Відповідно до частин 1, 3 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи приписи вищезазначених норм, колегія суддів касаційної інстанції дійшла до висновку, що укладення між сторонами додаткової угоди, як і  вказані висновки відповідних служб не можуть вважатися відведенням земельної ділянки під об'єкт самовільного будівництва в порядку, встановленому законом, оскільки єдиною підставою для відведення земельної ділянки в оренду може бути рішення органу місцевого самоврядування, а єдиним документом, що посвідчує право оренди землі - договір оренди з відповідним винесенням меж земельної ділянки в натурі, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду щодо недоведеності позивачем в силу статей 33, 34 ГПК України набуття останнім права користування земельною ділянкою під самовільно побудованим приміщенням та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.  

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказаного не врахував і не спростував доводів місцевого господарського суду.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів та правильно застосував норми процесуального права, а тому прийняте ним рішення належить залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Донецької міської ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2007 року скасувати.

Рішення Господарського суду Донецької області від 10 серпня  2007 року залишити без змін.

Головуючий суддя:                                                          Добролюбова Т.В.

           Гоголь Т.Г.

Судді:

                                                                                  Швець В.О.