Рішення

від 12.04.2011 по справі 6/24-10-414

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/24-10-414

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" квітня 2011 р.Справа  № 6/24-10-414

За позовом: Заступника прокурора Київського району м. Одеси, в інтересах держави,

в особі: Міністерства освіти та науки України,

в особі: Національної академії наук України,

в особі: Державного підприємства «Пансіонат «Борей» Національної академії наук України»,

до: Відкритого акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море»,

за участю 3-ї особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА-КАПІТАЛ»,

про виселення та стягнення 1773924грн. 96 коп.

Суддя Демешин О.А.

Представники :

від прокуратури: Кащенко В.А. - посвідчення

від позивача 1: не з`явився

від позивача 2: : не з`явився

від позивача 3: Горючий Б.Я. - директор

від відповідача: Новікова Т.О. – довіреність

Від 3-ї сторони: Макаров В.П. -  довіреність

Суть спору:   Заступник прокурора Київського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства освіти України та науки в особі Національної академії наук України в особі Державного підприємства «Пансіонат Борей «Національної академії наук України» до Відкритого акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», про стягнення 935 974,39 грн. суми боргу та виселення з нежитлового приміщення.

16.12.2010р.  (вх.№ 33958) Позивачем 3 - ДП «Пансіонат Борей «НАН України»надані уточнення та доповнення до позовної заяви, відповідно до яких ДП «Пансіонат Борей «НАН України»просить суд стягнути з ВАТ ТВФ «Чорне море»суму боргу у розмірі 1773924 грн. 96 коп.

ДП «Пансіонат Борей «НАН України»є самостійним господарюючим суб'єктом з правами юридичної особи, та перебуває у віданні Національної академії наук України.

На праві оперативного управління у ДП «Пансіонат Борей «НАН України»перебуває нерухоме майно загальною площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою:             м. Одеса, проспект Свободи, 115.

Позовні вимоги Заступник прокурора Київського району м. Одеси та ДП «Пансіонат Борей «НАН України»обґрунтовують нормами ст.ст. 525, 526, 530, 549, 550, 551, 552, 611, 625, 626, 629, 785 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а саме: вимагають стягнення з ВАТ ТВФ «Чорне море»на користь держави суму боргу за договором оренди та виселення з нежитлового приміщення у зв'язку з невиконанням ВАТ ТВФ «Чорне море»умов договору оренди, що виражається у не звільненні об'єкта оренди після закінчення строку договору оренди та невиконанні грошових зобов'язань за договором оренди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.12.2010р. провадження у справі зупинялося до вирішення Господарським судом Одеської області спору у справі №29/225-10-5397 за позовом за позовом ТОВ «АЛЬТА-КАПІТАЛ»до ВАТ ТВФ «Чорне море», ДП «Пансіонат «Борей»НАН України, за участю 3-ї особи на стороні відповідача: Національної академії наук України, про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., укладеного щодо оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115.

У зв'язку з усуненням обставин, що обумовили зупинення провадження у справі (у зв'язку набуттям Рішення Господарського суду Одеської області у справі № 29/225-10-5397 законної сили), на підставі відповідних клопотань заступника прокурора Київського району м.Одеси та  ВАТ ТВФ «Чорне море», ухвалою від 28.03.2011 р. провадження у справі було поновлено, а строк розгляду справи продовжений.  

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2011р. до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА-КАПІТАЛ», яке є акціонером ВАТ «ТВФ «Чорне море», та володіє контрольним пакетом акцій –99,33 %.

Заступник прокурора Київського району м. Одеси на позовних вимогах наполягає та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

ДП «Пансіонат Борей «НАН України»на позовних вимогах наполягає та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

                                         В С Т А Н О В И В :

30.12.2006 р. між ДП «Пансіонат Борей «НАН України»та ВАТ ТВФ «Чорне море»було укладено договір оренди нерухомого майна (комплексу приміщень), площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115. Договір оренди  укладений на підставі Постанови Бюро Президії Національної академії наук України «Про передачу майна НАН України в оренду»від 26.12.2006 р. № 356.

Договір оренди укладений в простій письмовій формі.

Пунктом 6.1. договору оренди встановлено, що: «договір укладено строком на 2 роки. Договір діє з «01»січня 2007 р. по «31»грудня 2008 р. включно».

Відповідно до п. 2.2. договору оренди, після закінчення терміну оренди або припинення договору, ВАТ ТВФ «Чорне море»повинно було у 3-денний строк за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди ДП «Пансіонат Борей «НАН України»у належному стані.

Відповідно до п. 5.1. договору оренди, за оренду майна ВАТ ТВФ «Чорне море»зобов`язалось сплачувати ДП «Пансіонат Борей «НАН України»оренду плату, відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, інші витрати по розрахункам ДП «Пансіонат Борей «НАН України».

Відповідно до п. 5.7. договору оренди, оренду плату та інші платежі за договором орендар повинен був сплачувати  до дня фактичного звільнення приміщень.

Пунктом п. 8.2. договору оренди, за несвоєчасну оплату орендних платежів та за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги передбачалась сплата орендарем неустойку у розмірі 0,1 % несплаченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додаткова сплати штрафу у розмірі 7% суми несплаченого своєчасно платежу.

Відповідно до п. 8.6. договору оренди, у разі несвоєчасного повернення майна після закінчення строку дії договору орендар був зобов`язаний сплачувати неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Згідно з останнім загальним розрахунком заборгованості за січень-грудень 2009 року та січень –листопад 2010 року, ДП «Пансіонат Борей «НАН України», посилаючись на наявність у відповідача непогашеного боргу та не звільнення приміщення після закінчення терміну дії договору оренди,  вимагає стягнення з відповідача:

-          боргу за комунальні послуги (п. 5.1. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006р.) у сумі 5069,18 грн.;

-          боргу сплати за землю (п. 5.1. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006р.) у сумі 6288, 85 грн.;

-          неустойки за користування майном (п. 8.6. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006р.) у сумі 1 759 218,02 грн.;

-          штрафу 7% за комунальні платежі (п. 8.2. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006р.) у сумі 354,79 грн.;

-          неустойки 0,1% за комунальні платежі (п. 8.2. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006р.) у сумі 2994,12 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, укладений між ДП «Пансіонат Борей «НАН України»та ВАТ ТВФ «Чорне море»договір оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) від 30.12.2006 р. є нікчемним і таким, що не породжує будь-яких прав та обов`язків між сторонами цього договору.

Також, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності в частині вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного:

Загальні засади регулювання цивільних правовідносин визначаються Цивільним кодексом України, ч 1 ст. 1 якого встановлено: цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правовідносини щодо оренди державного та комунального майна регулюються нормами чинного законодавства України та спеціальним Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Законом України «Про оренду державного та комунального майна»не містить вимог щодо форми договору оренди державного та комунального майна, у тому числі вимог щодо обов'язкової державної реєстрації та нотаріального посвідчення договорів оренди. Статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається загальна процедура оформлення та порядок погодження договорів оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначає перелік істотних умов договору оренди, але, знов ж таки, не містить вимог щодо форми договору.

Таким чином, при визначенні питань щодо форми договору та визнання його недійсним необхідно керуватися основним актом цивільного законодавства України, яким є Цивільний кодекс України.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 793 ЦК України (в редакції що діяла на момент укладання відповідачами спірного договору оренди нерухомого майна) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V були внесені зміни до ст. 793 ЦК України, а саме ч. 2 ст. 793 ЦК України викладена в наступній редакції: «Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню».

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно з п. 2 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р., цей Закон набрав чинності з дня його опублікування.

Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V був офіційно опублікований у газеті «Урядовий кур'єр»10.01.2007 р. № 3.

Газета «Урядовий кур'єр»є щоденним видання центральних органів виконавчої влади України, засновником газети є Кабінет Міністрів України. А таким чином, Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі» набрав чинності 10.01.2007р.

Таким чином,  на момент укладання спірного договору оренди нерухомого майна (30.12.2006 р.) діяли норми ЦК України, згідно з якими договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягав нотаріальному посвідченню.

Як зазначалось вище,  відповідно до п. 6.1. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006р. було укладено строком на 2 роки. Договір діяв з «01»січня 2007 р. по «31»грудня 2008 р.

Відповідно до ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 794 ЦК України, в редакції що діяла на момент укладання відповідачами спірного договору оренди, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V були внесені зміни до ст. 794 ЦК України, а саме ч. 1 ст. 794 ЦК України викладена в наступній редакції: «Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації».

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V, який, як вже зазначено вище, набрав чинності 10.01.2007 р.

Згідно з п. 1 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 р. № 671, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів.

Згідно з п. 2 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, державний реєстр правочинів - єдина комп'ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів.

Згідно з п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності й нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, згідно із статтями 210 та 640 ЦК правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, не є вчиненим у разі нездійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як встановлено судом, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору оренди нерухомого майна від 31.12.2006 р., відповідно до вимог ст. 203, 209, 793, 794 ЦК України, згідно з Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 р. № 671, не була здійснена.

У зв'язку з цим, договір оренди нерухомого майна від 31.12.2006 р. відповідно до ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим (згідно з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у Постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом не встановлено фактів того, що ВАТ «ТВФ «Чорне море»або ДП «Пансіонат Борей»НАН України ухилялися від нотаріального посвідчення договору оренди, або ВАТ «ТВФ «Чорне море»або ДП «Пансіонат Борей»НАН України здійснили передбачені чинним законодавством юридичні та фактичні дії щодо приведення договору оренди. у належну форму, тобто дії щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно ст. 32 - 35 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди був укладений саме у письмовій формі, але без нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Договір оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р. згідно зі ст. 203, 215, 209, 210, 640,м 793, 794 ЦК України є неукладеним, а тому не тягне за собою юридичні наслідки, а відповідно до ст.ст. 215, 220 ЦК України є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відтак, оскільки договір оренди є неукладеним та нікчемним, то зазначений договір оренди нерухомого майна не створює юридичних наслідків щодо орендних платежів, а вимоги Позивачів про стягнення орендної плати, компенсації комунальних платежів, плати за землю та застосування штрафних санкцій за час, який сплинув після закінчення строк, визначеному у неукладеному договорі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Разом з тим, фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна –«річ»безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.

Крім того, з частин четвертої та п`ятої пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”  вбачається, що згідно із статтями 210 та 640 ЦК України – не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, як зазначено у вищевказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України, наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У зв'язку з наведеним, суд не може у даній справі застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину згідно зі ст. 216 ЦК України.

До того ж,  рішенням  господарського суду Одеської області від 31.01.2011р. по справі № 29/225-10-5397 від 31.01.2011р. за позовом ТОВ «АЛЬТА-КАПІТАЛ»до ВАТ «ТВФ «Чорне море», ДП «Пансіонат «Борей»НАН України, за участю 3-ї особи на стороні відповідача: Національної академії наук України, про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., укладеного щодо оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115.., яке набрало законної сили, у задоволенні позову було було відмовлено, з підстав того, що договір оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115 не є вчиненим відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України, а тому не може бути визнаний недійсним, а відповідно до приписів ст.ст. 215, 220 ЦК України, договір вважається нікчемним та визнання його недійсним законом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

А таким чином, враховуючи склад сторін у даній справі та склад сторін у справі             № 29/225-10-5397, факти встановлені рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 29/225-10-5397, можуть бути застосовані судом у вирішенні даної справи та не повинні доводитися знову.

Таким чином, вищевказаним рішенням господарського суд Одеської області у справі № 29/225-10-5397 встановлено той факт, що договір оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р. відповідно до ст.ст. 215, 220 ЦК України є нікчемним, а відповідно до ст.ст.210, 640 ЦК України взагалі не є вчиненим.

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги про виселення відповідача з приміщення та стягнення з нього грошових коштів, ґрунтуються виключно на встановлених договором оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) від 30.12.2006р., умовах –зокрема: щодо строків договору, щодо розміру комунальних платежів, щодо відшкодування плати за землю, щодо сплати неустойки за користування майном тощо –вказані умови договору не можуть бути застосовані при вирішенні спору, оскільки вищеназваний договір є нікчемним та не вчиненим.

З цих же підстав, суд не вбачає необхідності застосування строків позовної давності  в частині позовних вимог про стягнення неустойки(штрафу, пені), про що заявлено відповідачем у справі, оскільки будь-яких строків оренди –не існує через нікчемність та не укладення між сторонами договору оренди від 30.12.201року.    

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

                       Керуючись ст.ст.44,49,  82-85 ГПК України, суд

                                                   В И Р І Ш И В:

           У задоволенні позову Заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Міністерства освіти України та науки в особі Національної академії наук України в особі Державного підприємства «Пансіонат Борей «Національної академії наук України»до Відкритого акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море»про виселення з нежитлового приміщення площею 704,6кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Одеса, пр-т Свободи, 115,  та про стягнення 1773924грн. 96 коп. - відмовити повністю.

   Рішення суду набуває законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

                        Повне рішення  складено до 15.04.2011р.

Суддя                                                                                       Демешин О.А.