Постанова

від 25.03.2008 по справі 5/195-07-4979

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/195-07-4979

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 березня 2008 р.                                                                                    № 5/195-07-4979  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    В.М.Палій,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        Б.М.Грека,

розглянувши    касаційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства

                        "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"

на                        постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2007

у справі           №5/195-07-4979

за позовом      Відкритого акціонерного товариства

                        "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"

до                       Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський ливарний завод"

про                      стягнення 325 584,32 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Клюкіна О.С. (довіреність у справі),

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський ливарний завод" і просило суд стягнути з останнього 3% річних та інфляційних втрат у сумі 325 587,32 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2006р. в іншій справі №29-23/46-04-1097 за позовом ВАТ "ЕК Одесаобленерго" до ТОВ "Одеський ливарний завод"  ухвалено рішення про стягнення з останнього на користь позивача 668 068,79 грн. боргу за спожиту у липні 2003р.  електричну енергію.  Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2006р. вказану постанову залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 15.03.2007р. у справі №29-23/46-04-1097 відмовлено у відкритті касаційного провадження (а.с.6, 12-22).

Оскільки заборгованість у сумі 668 068,79 грн. відповідачем до цього часу не погашена, то позивач вважає, що відповідач має сплатити передбачені ст.625 ЦК України 3% річних у сумі 74 393,47 грн. та інфляційні втрати у сумі 251 193,85 грн., розраховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме з 11.08.2003р. по 30.04.2007р.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те, що укладеним між сторонами договором №656  від 01.11.2002р. про постачання електричної енергії  встановлена відповідальність за прострочення платежів тільки у вигляді пені, та відсутня відповідальність у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Також зазначає, що оскільки  порушення грошового зобов'язання з боку відповідача відбулося до 1 січня 2004р., тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України, то вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат  є безпідставними та такими, що не відповідають діючому законодавству.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.09.2007р. (суддя Могил С.К.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 54 945,99 грн. 3% річних та 221 840,78 грн. індексу інфляції. В решті позову відмовлено.

Вказане рішення мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за порушення ним грошового зобов'язання. Але за результатом зробленого судом перерахунку нарахованих позивачем сум індексу інфляції та 3% річних встановлено неправильне нарахування  вказаних сум, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню частково, а саме: 3% річних –у сумі 54 945,99 грн., інфляційні втрати –у сумі 221 840,78 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2007р. (головуючий, суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Петров М.С.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказана постанова мотивована тим, що під час звернення 18.02.2004р. до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості (справа №29-23/46-04-1097) у позивача і виникло право, передбачене ст.625 ЦК України та ст.214 ЦК УРСР, вимагати стягнення, крім основного боргу, індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Оскільки такі вимоги під час розгляду справі №29-23/46-04-1097 позивачем до суду не заявлялися, то останній, за висновком апеляційного суду, втратив право  їх вимагати, у зв'язку з чим позовні вимоги у даній справі про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.08.2003р. по 30.04.2007р. у розмірі 325 584,32 грн., не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права,  та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006р. в іншій справі №29-23/46-04-1097, в якій брали участь ті самі сторони, ухвалено рішення про стягнення з ТОВ "Одеський ливарний завод" на користь ВАТ "ЕК Одесаобленерго" 668 068,79 грн. боргу за порушення зобов'язань за договором №656  від 01.11.2002р. про постачання електричної енергії,  укладеним між сторонами, щодо несплати відповідачем отриманої у липні 2003 року електроенергії. Вказана постанова набрала законної сили.

На підставі виданого господарським судом Одеської області наказу від 19.10.2006р. та за заявою позивача від 26.10.2006р, першим відділом ДВС Суворовського районного управління юстиції у м.Одесі прийнято постанову від 26.10.2006р. №В-9/342 про відкриття виконавчого провадження по виконанню зазначеного наказу суду та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду (а.с.79).  Проте, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідачем у сумі 668 068,79 грн. не погашена.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання про наявність у позивача підстав для отримання процентів за користування відповідачем його коштами з урахуванням інфляційних втрат у період з 11.08.2003р. по 30.04.2007р. у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання у сумі 668 068,79 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач втратив право вимагати  стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі вимоги ним не були заявлені у справі №29-23/46-04-1097 про стягнення з відповідача заборгованості.

Проте з таким висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень, ст.509 ЦК України, ч.4 Прикінцевих положень та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманої у липні 2003 року електроенергії, і  ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача боргу у сумі 668 068,79 грн., не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних та індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

При цьому, не заявлення позивачем цих вимог у справі №29-23/46-04-1097 не  може бути підставою для позбавлення його права на звернення до суду з даним позовом, оскільки статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином  умови укладеного між сторонами договору щодо сплати отриманої електроенергії. Факт невиконання цього обов'язку доведено судами в іншій справі №29-23/46-04-1097, та в силу ст.35 ГПК України не потребує доведенню знову. Але до подання позивачем позову і ухвалення рішення в цій справі відповідачем не виконано обов'язку щодо сплати боргу у сумі 668 068,79 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В порушення ст.33 ГПК України, відповідач не надав доказів погашення заборгованості перед позивачем, а також не надав доказів виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006р. у справі №29-23/46-04-1097.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, у суду апеляційної інстанції не було правових підстав скасовувати законне рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно ст.49 ГПК України витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача. Таким чином, при задоволенні вимог касаційної скарги витрати, понесені скаржником у суді, також покладаються на протилежну сторону, у даному випадку –на відповідача  –ТОВ "Одеський ливарний завод".

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2007р. у справі №5/195-07-4979   скасувати.

3. Рішення господарського суду Одеської області від 10.09.2007р. залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський ливарний завод" на користь Відкритого акціонерного товариства "ЕК Одесаобленерго" 1 627,94  грн. державного мита, сплаченого за подачу касаційної скарги у справі №5/195-07-4979 відповідно до платіжного доручення №900 від 15.01.2008р.

5. Доручити господарському суду Одеської області видати наказ на виконання пункту 4 даної постанови.

Головуючий, суддя                                                            В.М.Палій

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                Б.М.Грек