Рішення

від 06.04.2011 по справі 8/2/5022-193/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/2/5022-193/2011

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" квітня 2011 р.Справа № 8/2/5022-193/2011

          Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-канадське підприємство "РосанПак", вул. Львівська бічна, 3, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, 81130                        

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське морозиво", вул. Текстильна, 30, м. Тернопіль, 46000                          

про стягнення заборгованості в загальній сумі 2 143 грн. 95 коп.

За участю представників сторін від:

Позивача: не прибув

Відповідача : не прибув

В судовому засіданні 02.03.2011р. представнику позивача роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-канадське підприємство "РосанПак", вул. Львівська бічна, 3, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, надалі позивач, звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське морозиво", вул. Текстильна, 30, м. Тернопіль, надалі відповідач, про стягнення заборгованості в загальній сумі 2 143 грн. 95 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між ТОВ Спільне українсько-канадське підприємство "РосанПак" та ТОВ "Українське морозиво" існували усні домовленості, відповідно до яких і відбувалось постачання товару. Стверджує, що позивачем в період з липня 2009 року по вересень 2009 року поставлено відповідачу товару на загальну суму 13 322, 24 грн., оплата за який останнім проведена частково в розмірі 11 322, 24 грн. Отже, на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача за отриманий у позивача товар становить 2 000, 00 грн., на яку, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, нараховано 39, 95 грн. –3 % річних та 104, 00 грн. – інфляційних нарахувань.      

В підтвердження викладеного надано: видаткові накладні № РП-0001905 від 17.07.2009 р., № РП-0002003 від 28.07.2009 р., № РП-0002256 від 20.08.2009 р., № РП-0002379 від 01.09.2009 р., довіреності № 5 від 17.07.2009 р., № 18 від 27.07.2009 р., платіжні доручення № 464 від 27.07.2009 р., № 493 від 19.08.2009 р., № 510 від 28.08.2009 р., № 728 від 18.06.2010 р., № 765 від 09.07.2010 р., вимогу про оплату за поставлений товар за вих. № 387 від 19.05.2010 р., вимогу № 2 про оплату за поставлений товар за вих. № 767 від 27.09.2010 р., докази надіслання вимог, а також інші документи, належно посвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше на 10:00 год. 02.03.2011 року, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено до 10:00 06.04.2011 року, з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

Представник відповідача на розгляд справи не прибув, документально обґрунтованого відзиву на позов не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в порядку ст. 64 ГПК України.

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 11.02.2011р., як і ухвала про відкладення розгляду справи від 02.03.2011р., направлена судом на адресу відповідача: вул. Текстильна, 30, м. Тернопіль, 46000 повернулась на адресу суду із відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

          Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо  відомості,  які  підлягають  внесенню  до  Єдиного державного реєстру,  були внесені  до  нього,  то  такі  відомості вважаються  достовірними  і  можуть  бути  використані  в  спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі,  вважаються  повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження юридичних осіб - учасників судового процесу. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу.

Суд відзначає, що ухвали суду про порушення провадження у справі від 11.02.11р., про відкладення розгляду справи від 02.03.2011р. направлялись рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу відповідача, якою згідно представленого на вимогу суду Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є: вул Текстильна, 30, м. Тернопіль, яка зазначена і в позовній заяві.

Зазначене свідчить, що судом були здійснені всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про судові засідання.

Разом з тим, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без його участі, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у ній матеріалами.

В судове засідання 06.04.2011 року представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в порядку ст. 64 ГПК України.

Разом з тим, в судовому засіданні 02.03.2011р. повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні доводи та обґрунтування представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне:

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може  вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, за період з липня місяця 2009 року по вересень місяць 2009 року, позивачем поставлено відповідачу товар - упаковки з пластику на загальну суму 13 322, 24 грн.

Зокрема, 17 липня 2009 року поставлено товар на суму 7 653,20 гри., що підтверджується видатковою накладною № РП-0001905 від 17.07.2009 року та довіреністю №5 від 17.07.2009 року, 28 липня 2009 року - товар на суму 1 417,26 грн., що підтверджується видатковою накладною № РП-0002003 від 28.07.2009 року та довіреністю №18 від 27.07.2009 року, 20 серпня 2009 року - товар на суму 850,36 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною РП-0002256 від 20.08.2009 року, 01 вересня 2009 року - товар на суму 3401,42 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № РП-0002379 року.

Факт отримання товару відповідачем не заперечено у встановленому законом порядку, як і не надано суду належних та обґрунтованих доказів спростування доводів позивача.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, в якому сторони досягли згоди щодо умов, в тому числі і в частині оплати за отриманий товар.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати вартості переданих товарно–матеріальних цінностей сторонами встановлений не був, позивачем, в порядку ст. 530 ЦК України, на адресу відповідача 20.05.2010р. направлено вимогу за вих. № 387 від 19.05.2010р. та 29.09.2010р. - вимогу № 2 за вих. № 767 від 27.09.2010р. з проханням погасити борг за поставлений товар в суті 4 252,24 грн. та, відповідно, 2000 грн. (докази направлення в матеріалах справи).

Як стверджує позивач в судовому засіданні та підтверджує долученими до матеріалів справи банківськими виписками, належним чином завірені копії яких знаходиться у матеріалах справи, станом на день звернення до суду та розгляду справи в суді, відповідачем оплата за отриманий  товар проведена частково на суму 11322,24 грн., зокрема: 27 липня 2009 року - 3700,00 грн. згідно платіжного доручення № 464 від 27.07.2009 р. , 19 серпня 2009 року - 3000,00 грн. згідно платіжного доручення № 493 від 19.08.2009 р., 28 серпня 2009 року - 2370,00 грн. згідно платіжного доручення № 510 від 28.08.2009 р., 18 червня 2010 року - 1252,24 грн. згідно платіжного доручення № 728 від 18.06.2010 р. та 09 липня 2010 року - 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 765 від 09.07.2010 р. і непогашеною залишається заборгованість в сумі 2 000 грн., які і просить стягнути в судовому порядку.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське морозиво", вул. Текстильна, 30, м. Тернопіль 2 000 грн. заборгованості за поставлений товар правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Окрім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі згаданої вище статті, позивачем за несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, нараховано та заявлено до стягнення 104, 00 грн. інфляційних нарахувань за період з червня місяця 2010р. по грудень місяць 2010р. (включно) та 39, 95 грн. -3% річних, за період з 28.05.2010 р. по 25.01.2011 р.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, з врахуванням наявної в цей період заборгованості та строку настання платежу, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 104, 00 грн. інфляційних нарахувань та 39,95 3% річних є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в заявлених сумах (розрахунок проведений судом долучено до матеріалів справи).

У відповідності до вимог ст. ст. 44 –49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що часткову оплату суми боргу відповідачем здійснено  після звернення позивача до суду та порушення провадження у даній справі, витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 77, 82-85, 115-117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське морозиво", вул. Текстильна, 30, м. Тернопіль (ідентифікаційний код № 31914402), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-канадське підприємство "РосанПак", вул. Львівська бічна, 3, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область (ідентифікаційний код № 22412950):

- 2 000 грн. 00 коп. - заборгованості;

-          104 грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань;

-          39 грн. 95 коп. - трьох відсотків річних;

- 102 грн. державного мита;

- 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання –08.04.2011р.), через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          І.М. Гирила