Постанова

від 09.12.2010 по справі 3/22-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/22-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

09.12.10                                                                                           Справа  № 3/22-38

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                             Процика Т.С.

суддів                                                                                          Дубник О.П.

                                                                                          Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання                                        Трускавецькому В.П.

розглянув           апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) “Укртелеком” в особі Волинської філії від 16.07.2010р.

на рішення           Господарського суду Волинської області від 30.06.2010р.

у справі           № 3/22-38

за позовом           ВАТ “Укртелеком”, м. Київ, в особі Волинської філії, м. Луцьк

до відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі УМВС України у Волинській області), м. Луцьк

про           стягнення 570992,04 грн. заборгованості

за участю представників:          

від позивача: Вознячук Л.Є. –провідний юрисконсульт;

від відповідача: Омельчук С.В. –нач. відділу, Забожчук О.В. –представник.

Права та обов'язки представникам сторін, передбачені ст.20, 22, 28 ГПК України, роз'яснено, заяв про відвід суддів не надходило, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.06.2010р.у справі № 3/22-38 позов ВАТ “Укртелеком” в особі Волинської філії задоволено частково. З Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області на користь ВАТ "Укртелеком" в особі Волинської філії стягнуто 68 009,47 грн. заборгованості, 3 374,60 грн. пені, 2 606,77 грн. інфляційних нарахувань, 619,07 грн. трьох процентів річних, 746,10 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 30,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 364 463,78 грн. заборгованості в позові відмовлено. В частині стягнення 109 956,23 грн. інфляційних нарахувань та 21 962,12 грн. трьох процентів річних - позов залишено без розгляду.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ст.ст. 144, 173, 193 ГК України, ст. ст. 526, 527, 530, 599, 625 ЦК України, зокрема, тим, що позивачем віднесення усієї оплати послуг відповідачем у спірному періоді в сумі 422 514,12 грн. безпідставно здійснено в рахунок погашення заборгованості, яка мала місце до 01.04.2007р., тому вимоги позивача в частині основного боргу є правомірними в розмірі 68 009,47 грн. В частині стягнення 109 956,23 грн. інфляційних нарахувань та 21 962,12 грн. трьох процентів річних - позов залишено без розгляду з тих підстав, що позивачем на вимогу суду обґрунтованого розрахунку сум інфляційних та процентів річних не подано, а безпосередньо в судовому засіданні представник позивача не здійснив ці перерахунки.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ВАТ “Укртелеком” в особі Волинської філії звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2010р. у даній справі та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав обґрунтованості та правомірності висновків місцевого господарського суду.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.

4 вересня 1996 року та 5 лютого 2009 року між сторонами у справі було укладено договори про надання послуг електрозв'язку, відповідно за №4 та №3800/37, відповідно до умов яких структурними підрозділами позивача було взято на себе зобов'язання щодо забезпечення якісного та безперебійного надання відповідачу послуг телефонного зв'язку. Зокрема, у вартість наданих позивачем послуг ввійшла абонентська плата за користування відповідачем телефонними номерами, а також вартість здійснених останнім у звітний період міжміських переговорів та ін.

Відповідно до умов укладених договорів відповідач взяв на себе зобов'язання оплачувати надані послуги згідно з встановленими тарифами, з системою оплати - авансова з поданням рахунків. Розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв'язку за кожний попередній місяць повинні були бути проведені впродовж десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

З врахуванням того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг, останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

При цьому, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі позивач покликається на ту обставину, що ним впродовж періоду з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. було надано відповідачу послуг на суму 432 473,25 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи оборотними відомостями  по особовому рахунку відповідача (а.с. 13-116, т І), яка зі сторони відповідача залишилась неоплаченою, а тому підлягає стягненню в примусовому порядку.

Однак, судова колегія не погоджується з даними твердженнями скаржника, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладених між сторонами договорів Волинською філією ВАТ "Укртелеком"  в період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р. було надано відповідачу послуг на загальну суму 432 473,25 грн., з яких неоплаченими залишились кошти в розмірі 68 009,47 грн.

Роблячи даний висновок, місцевий господарський суд виходив з того, зокрема, що з поданих відповідачем доказів (платіжні доручення а.с. 164-181, т І), в спростування доводів позивача про наявність заборгованості в заявленій до стягнення сумі вбачається, що відповідачем в період з травня 2007 року по липень 2009 року було сплачено позивачу 422 514,12 грн. При цьому, в  платіжних дорученнях на загальну суму 364 463,78 грн. (15 документів) в графі: "Призначення платежу" визначено оплату послуг електрозв'язку за період з квітня 2007 року по липень 2009 року, а в інших трьох платіжних дорученнях на суму 58 050,34 грн. призначенням платежу є оплата послуг електрозв'язку, наданих позивачем до 01.04.2007р.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що позивачем без погодження з відповідачем, в односторонньому порядку зараховано сплачені останнім кошти в рахунок погашення інших платежів до 01.04.2007р. за самостійно проведеними нарахуваннями, що суперечить умовам укладених договорів.

 Крім того, за прострочення виконання відповідачем умов договорів в частині проведення розрахунків за надані позивачем послуги, останнім було нараховано пеню в сумі 3 374,60 грн. (за період прострочення платежів з 21.04.2009р. по 01.04.2010р.), яка правомірно задоволена місцевим господарським судом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, на підставі даної правової норми, було нараховано відповідачу 112 563 грн. інфляційних (за період з 01.05.2007р. по 28.02.2010р.) та  22 581,19 грн. 3% річних (за період з 01.05.2007р. по 31.03.2010р.)

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки перерахунок судом першої інстанції сум інфляційних та процентів річних правомірно проведено з врахуванням неоплачених відповідачем послуг електрозв'язку за період з липня 2009 року по березень 2010 року, заборгованість по яких носила сталий характер (без проведення відповідачем розрахунків, за наростаючим підсумком).

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення  позовних вимог, оскільки позивач  не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували підставність заявленого позову в повному обсязі.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2010р.у справі № 3/22-38 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                         Процик Т.С.

                 Суддя                                                                                                Дубник О.П.

                 Суддя                                                                                                Скрипчук О.С.