Постанова

від 26.04.2011 по справі 2/204

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/204

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

26.04.11                                                                                           Справа  № 2/204

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді                                                  Краєвська М.В.

суддів                                                                                Галушко Н.А.

                                                                                Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «ТрастТер»№ ю-407 від 21.03.2011 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2011 р.

у справі № 2/204

за позовом ПП «ТрастТер», м. Львів

до ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім», м. Львів

про визнання недійсним п. 4.10 договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008 року

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Сторони в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (додано до матеріалів справи). В зв'язку з наведеним, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами без участі сторін. Заяви про відвід суддів не поступали.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.02.2011 р. у справі № 2/204 (суддя Мазовіта Б.С.) у задоволенні позовних вимог ПП «ТрастТер» до ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»про визнання недійсним п. 4.10 договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008 року –відмовлено за їх недоведеністю і безпідставністю.

ПП «ТрастТер»не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду подало апеляційну скаргу № ю-407 від 21.03.2011 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду у даній справі та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що договір фінансового лізингу містить ознаки договору приєднання, визначення якого наведене у ст. 634 ЦК України та ст. 179 ГК України. При цьому, посилається на ч. 2 ст. 207 ГК України, якою передбачено, що нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання. Відповідач правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

11.03.2008 року між ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»(лізингодавець) та  ПП «ТрастТер»(лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу (оренди) № 394/0308, за умовами якого лізингодавець передав лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме: напіввагони 4-х вісні –5 шт., згідно додатку № 1 (а.с. 7-16).

Як зазначено в п. 1.2 вказаного договору, майно, що передається в лізинг, придбано на підставі поданої лізингоодержувачем заявки, назва цього майна, вартість, тип, модель, інші індивідуальні ознаки та експлуатаційні характеристики, комплектність, технічний стан, тощо, вказані у додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 4.1. договору фінансового лізингу лізингоодержувач за користування майном вносить періодичні лізингові платежі.

Відповідно до п. 4.10. даного договору сплачені платежі при розірванні договору лізингу з вини лізингоодержувача не повертаються.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, колегія судова вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, виходячи з наступного:

Предметом спору, що виник між сторонами, є визнання п. 4.10. договору фінансового лізингу недійсним. Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом до суду, позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу містить ознаки договору приєднання, наведеного у ст. 634 ЦК України та ст. 179 ГК України, а згідно ч. 2 ст. 207 ГК України нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З аналізу ст. 203 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України вбачається, що дійсність правочину визначається встановленою законодавством системою умов, а саме: законністю змісту правочину, наявністю в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності (господарської компетенції), відповідністю волі та волевиявлення, дотриманням форми правочину. Законність змісту правочину означає його відповідність вимогам законодавства.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Приписами ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, при цьому, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотні умови договору фінансового лізингу визначені у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», до яких належать: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні договору фінансового лізингу (оренди) № 394/0308 від 11.03.2008 року сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, які відповідно до чинного законодавства повинні бути погоджені для визнання такого договору укладеним.

Визначення договору приєднання наведено у ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України  – це договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Проте, позивачем не надано доказів того, що умови договору фінансового лізингу (оренди) № 394/0308 від 11.03.2008 року були викладені у формулярах або інших стандартних формах, які запропоновані відповідачем невизначеному колу осіб.

Системний аналіз вищенаведених правових норм та положень договору фінансового лізингу (оренди) № 394/0308 від 11.03.2008 року свідчить про те, що законодавцем не передбачено укладення договору фінансового лізингу як договору приєднання так само, як і договір фінансового лізингу, що укладений між сторонами, не містить ознак договору приєднання, оскільки сторони визначили предмет лізингу, а саме: напіввагони 4-х вісні –5 шт. на підставі заявки, наданої лізингоодержувачем, з урахуванням чого встановили розмір і порядок сплати лізингових платежів, умови розірвання договору та відповідальність сторін, а також термін дії договору –до 27.02.2013 року.

Місцевим господарським судом підставно не взято до уваги і твердження позивача про те, що він не мав можливості запропонувати відповідачеві інші умови договору фінансового лізингу, оскільки право лізингоодержувача на внесення пропозицій лізингодавцю стосовно умов договору фінансового лізингу передбачено законодавством для цього виду договорів і позивач жодним чином не довів обмеження такого права відповідачем.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено жодних правових підстав щодо невідповідності положень п. 4.10 спірного договору вимогам чинного законодавства.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач в порушення вимог ст. ст. 33 34 ГПК України не довів обставини, з якими закон (ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України) пов'язує можливість визнання оспорюваного пункту договору недійсним, а також порушення внаслідок включення до договору цього пункту його прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з цим у задоволенні позову про визнання п. 4.10 договору фінансового лізингу (оренди) № 394/0308 від 11.03.2008 року недійсним з підстав, наведених у позовній заяві, господарським судом відмовлено правомірно.

Крім цього, колегія суддів вважає, за необхідне зазначити, що на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом договір фінансового лізингу (оренди)  № 394/0308 від 11.03.2008 року припинив свою дію і позивач повернув відповідачу предмет лізингу (напіввагони), що підтверджується судовими рішеннями у справі № 22/241, якими відмовлено у позові ПП «ТрастТер»до ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»про визнання незаконними дій відповідача щодо вилучення предмета лізингу у позивача.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи скаржника наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки спростовані матеріалами справи та не доведені позивачем належними і допустимими доказами.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2011 року прийняте із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2, 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2011 року у справі № 2/204 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП «ТрастТер»№ ю-407 від 21.03.2011 року –без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Справу направити в місцевий господарський суд.

Головуючий - суддя                                                                      Краєвська М.В.

суддя                                                                                          Галушко Н.А.

суддя                                                                                          Орищин Г.В.