Постанова

від 26.04.2011 по справі 14/104-1979

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/104-1979

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

26.04.11                                                                                           Справа  № 14/104-1979

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді                                                  Краєвська М.В.

суддів                                                                                Галушко Н.А.

                                                                                Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок»№ 4 від 14.03.2011 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2011 р.

у справі № 14/104-1979

за позовом ТзОВ «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок», м. Тернопіль

до відповідача-1: ТзОВ «СтарСофт», м. Тернопіль

до відповідача-2: ПАТ «Фольксбанк»», м. Львів

про визнання недійсним кредитного договору  та договору іпотеки

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Солтис Б.М. –представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.02.2011 року у справі № 14/104-1979 (суддя Руденко О.В.) у задоволені позовних вимоги ТзОВ «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок» до ТзОВ «СтарСофт»та ПАТ «Фольксбанк»про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки –відмовлено за їх недоведеністю і безпідставністю.

ТзОВ «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок»не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду подав апеляційну скаргу № 4 від 14.03.2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду у даній справі та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, зокрема, що сторони спірного кредитного договору використовували при його виконанні іноземну валюту з порушенням закону, а саме Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім цього, скаржник вважає, що господарським судом не встановлено факту отримання банком індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій на виконання спірного кредитного договору, а тому висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Позивач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (долучене до матеріалів справи).

Представник відповідача-2 в судовому засіданні та у поданому відзиві на апеляційну скаргу від 19.04.2011 року № 02-4/11090, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення господарського суду без змін з підстав необґрунтованості доводів апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

          28 серпня 2007 року між TзOB «Стар Софт»(далі позичальник) та ПАТ «Фольксбанк»(далі кредитор), був укладений Кредитний договір № КР23568, згідно з яким кредитор надав грошові кошти в сумі 990 000,00 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 28 серпня 2013 року із відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 12 % річних (а.с. 29-32).

6 червня 2008 року було укладено Додаток № 3 до кредитного договору, відповідно до якого сума кредиту була збільшена до 1 200 000,00 доларів США та встановлена процентна ставка в розмірі 12,1% річних (а.с. 35). У період з 6 вересня 2007 року по 2 жовтня 2008 року кредитор видав частинами, а позичальник отримав кредитні кошти на розвиток підприємства, що не заперечено сторонами.

          Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язався використати кошти за призначенням, сплатити основну суму кредиту до 28.08.2013 року, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.

          В забезпечення вимог, що випливають з кредитного договору, 31 серпня 2007 року між TзOB «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок»(позивач) та ПАТ «Фольксбанк»(відповідачем-2) було укладено договір іпотеки реєстровий номер 3966 від 31 серпня 2007 р. (зі змінами та доповненнями), в забезпечення виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору (а.с. 36-42).

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача-2, колегія судова вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом .

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом України «Про банки і банківську діяльність.»

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Як вбачається з матеріалів справи,           причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача видача банком кредиту та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору, у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», частиною 1 статті 5 якого передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 4 статті 5 Декрету). Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в" пункту 4 статті 5 Декрету) та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету).

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Національним банком України 10.10.1991 року відповідачу видана банківська ліцензія №31 з дозволом №31-3 (і додатком до нього) на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а.с. 26-28).

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору, а її відсутність у сторін не дає підстав для визнання недійсними кредитного договору та додаткових договорів до нього, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою. Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що мотиви які наведені позивачем не можуть слугувати підставою для визнання недійсними договору іпотеки від 31 серпня 2007 року (зі змінами та доповненнями) та похідних від нього правочинів, оскільки як зазначалось вище господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог щодо  визнання недійсним кредитного договору, на забезпечення якого укладався спірний іпотечний договір.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б стали підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 02.02.2011 року прийняте із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2, 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 02.02.2011 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок»№ 4 від 14.03.2011 року –без задоволення.

          2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Справу направити в місцевий господарський суд.

Головуючий - суддя                                                                      Краєвська М.В.

суддя                                                                                          Галушко Н.А.

суддя                                                                                          Орищин Г.В.