Постанова

від 28.02.2008 по справі 44/437-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2008 р.                                                          

Справа № 44/437-07 

колегія суддів у складі

головуючого судді Шепітько І.І., судді Бондаренка В.П., судді  Лакізи В.В.

 при секретарі Коваленко І.Є.

 за участю

 прокурора

-Гавриленко О.В. посвідчення №173 від 23.08.2007 року

 представників сторін:

 позивача -Мирось С.В. за дорученням,

 1-го відповідача -Осіпова Н.В. за дорученням,

2-го

відповідача -Поддашкіна О.Ю. дов. від 12.11.2007 р.,

розглянувши у

відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційне

подання прокурора м. Харкова вх. № 89Х/1-10 на рішення

господарського суду Харківської області від 25.12.07 по справі № 44/437-07

за

позовом Прокурора м.

Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків

до  1.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та

комунального майна Харківської міської ради, м. Харків 

       2. ТОВ "Декарт", м. Харків

про

визнання договору недійсним

встановила:

Рішенням

господарського суду Харківської області від 25.12.2007 р. по справі № 44/437-07

(суддя Дюкарєва С.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Прокурор м.

Харкова з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з

апеляційним поданням, в якому, посилаючись на порушення норм матеріального та

процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким

задовольнити позовні вимоги.

      Позивач

у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що апеляційне подання не підлягає

задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному з'ясуванні

обставин справи, воно є обґрунтованим та відповідає як фактичним обставинам

справи, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі позивач просить

рішення господарського суду Харківської області від 25.12.2007 р. по справі №

44/437-07 залишити без змін, а апеляційне подання  прокурор залишити без задоволення.           

      Перший відповідач надав відзив на

апеляційне подання прокурора, в якому зазначив про те, що рішення

господарського суду Харківської області від 25.12.07 по справі № 44/437-07 є

законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить суд залишити вказане рішення

без змін, а апеляційне подання прокурора залишити без задоволення.

          Другий відповідач надав відзив на

апеляційне подання прокурора, в якому зазначив про те, що рішення

господарського суду Харківської області від 25.12.07 по справі № 44/437-07 є

законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить суд залишити вказане рішення

без змін, а апеляційне подання прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши

прокурора та представників сторін, дослідивши викладені в апеляційному поданні

доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки

судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським

судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила

наступне.

  З матеріалів справи вбачається, що прокурор

звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій

просив суд поновити строки позовної давності, визнати недійсним договір

купівлі-продажу № 2151-В-С від 24.12.2001р. нежитлових приміщень підвалу № 11,

12, 13, 17-7 в літ. А-4 загальною площею 39,7 кв.м., які розташовані за

адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 56. Крім того, прокурор просив суд

покласти на відповідача судові витрати. Позовні вимоги прокурор обґрунтовував

тим, що під час укладення зазначеного договору було порушено вимоги ст. 41

Конституції України, ч. 2 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного

житлового фонду”, ст.ст. 113, 225 Цивільного кодексу УРСР.

Судова колегія

вважає, що суд першої інстанції правомірно зазначив, що на момент пред'явлення

прокурором позову строк позовної давності для пред'явлення прокурором позову не

сплив, виходячи з наступного.

Згідно статті

256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого

особа  може звернутися до суду з вимогою

про захист свого цивільного права або інтересу, а у відповідності до стаття 257

Цивільного кодексу України загальна позовна давність загальна позовна

давність  встановлюється тривалістю у три

роки.

Зі статті 261

Цивільного кодексу України вбачається, що перебіг позовної давності  починається від дня, коли особа довідалася

або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його

порушила.

З позовної

заяви вбачається, що прокурор довідався про порушення  права лише в липні 2007 року під час

проведення  перевірки.

У позовній

заяві прокурором визначено позивачем Харківську міську раду.

Як вбачається з

матеріалів справи, від позивача надійшла заява про відмову від позову, в якій

він просить суд провадження у справі припинити. Згідно ст. 22 Господарського

процесуального кодексу  України позивач

вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову,

збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір

позовних вимог, а тому суд першої інстанції правомірно прийняв заяву позивача

до розгляду.

Враховуючи, що

позов подано прокурором, і він заперечував проти заяви позивача про припинення

провадження у справі, у відповідності до ст. 29 Господарського процесуального

кодексу України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується

правами сторони, крім права на укладення мирової угоди,  суд першої інстанції правомірно відмовив

позивачеві у задоволенні заяви про припинення провадження у справі в зв'язку з

відмовою позивача від позову.

Як вбачається з

матеріалів справи, Управлінням комунального майна та приватизації Харківської

міської ради було прийняте розпорядження від 21.12.2001 р. №1414 «Про укладення

договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого фірмою «Декарт»-

товариством з обмеженою відповідальністю».

Відповідно до

вказаного розпорядження 24.12.2001р. між Управлінням комунального майна та

приватизації Харківської міської ради та Товариством з обмеженою

відповідальністю “Декарт” було укладено договір купівлі-продажу нежитлового

приміщення № 2151-В-С.

Згідно

зазначеного договору нежитлове приміщення, що відчужується, належить продавцю

на підставі Реєстраційного посвідчення, виданого Комунальним підприємством

«Харківське міське бюро технічної інвентаризації»26.11.2001 р. за реєстровим

№2866, а саме нежитлові приміщення підвалу №ХІ, ХІІ, ХІІІ, 17-7 загальною

площею 39, 7 кв. м в літ. «А-4»цегляні, експертною оціночною вартістю 14600

грн., розташовані за адресою: м. Харків, вул.. Пушкінська, 56.

Даний договір

повністю виконано його сторонами: другим відповідачем перераховано грошові

кошти, а першим відповідачем згідно акту приймання-передачі № 2151-В-С від

24.12.2001р. передано спірні приміщення.

На підставі

зазначеного договору другому відповідачу видано свідоцтво про право власності

на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІІ, 17-7 загальною площею 39,7кв.м.

літ. “А-4”, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 56.

В обґрунтування

позовних вимог прокурор посилався на те, що спірні приміщення є підвальними у

житловому будинку, а тому зазначений договір купівлі -продажу укладено

сторонами з порушенням ст. 41 Конституції України, ч. 2 ст. 10 Закону України

“Про приватизацію державного житлового фонду”, ст.ст. 113, 225 Цивільного

кодексу УРСР.

Колегія суддів

погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні

позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з

положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог та заперечень, а згідно ст. 43 Господарського процесуального

кодексу України  господарський суд оцінює

докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному

та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх

сукупності, керуючись законом.

У відповідності

до ст. 202 Цивільного кодексу України 

правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення

цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215

Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в

момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами

першою -третьою, п'ятою та шостою  статті

203 цього Кодексу.

Згідно з

частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може

суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам

суспільства.

У відповідності

до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права

власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною  2 статті 10 Закону України "Про приватизацію

державного  житлового  фонду" 

встановлено, що власники квартир 

багатоквартирних  будинків  є 

співвласниками  допоміжних

приміщень  будинку,  технічного 

обладнання,  елементів  зовнішнього благоустрою  і 

зобов'язані  брати  участь 

у  загальних  витратах, пов'язаних з утриманням будинку і

прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.  Допоміжні приміщення  (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у

власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Статтею 1

Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” визначено, що

приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) - це відчуження

квартир (будинків), кімнат в квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають

два і більше наймача, та господарських будівель і приміщень (підвалів, сараїв

та ін.), які відносяться до них, державного житлового фонду на користь громадян

України.

Рішенням

Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року по справі № 4-рп/2004

надано офіційне тлумачення пункту 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію

державного житлового фонду”, у відповідності до якого власники багатоквартирних

будинків є власниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання,

елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані приймати участь в загальних

витратах, які пов'язані із утриманням будинку і прибудинкової території

відповідно до своєї частки у майні будинку.

Згідно з п. 41

Положення про порядок передачі квартир (будинків) у  власність  

громадян,   не  підлягають  

приватизації  допоміжні

приміщення  жилих  будинків,  

які  призначені   для  

забезпечення експлуатації  та  обслуговування  будинку 

(приміщення  теплопунктів,

котельних,   сміттєзбірників,   колясочних,  

приміщення,   через  які прокладені   мережі   комунікації,  

а   також   приміщення,  

які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу та

складські приміщення).

Критерієм

віднесення спірних підвальних приміщень до допоміжних у багатоквартирному

будинку по вул. Пушкінській, 56 у м. Харкові, як вказує прокурор в позовній

заяві є  зазначення  в  акті

прийому-передачі нежитлового приміщення підвалу від 09.08.2000 року на

наявність у спірному приміщенні 

центральної  системи  опалення,  

водопроводу та каналізації.

Однак, з

матеріалів справи не вбачається, що це комунікації, які необхідні саме для

забезпечення мешканців будинку, а не самостійна мережа, яка використовується

тільки для обслуговування спірного підвального приміщення.

Крім того, з

матеріалів справи також не вбачається, що спірне підвальне нежитлове приміщення

є саме допоміжним приміщення  жилого  будинку,  

яке  призначено   для  

забезпечення експлуатації  та  обслуговування  будинку. 

Судова колегія

погоджується з тим, що відповідно до чинного 

законодавства власниками допоміжних приміщень будинку є саме власники

квартир  багатоквартирних  будинків, а тому у разі відчуження допоміжних

приміщень порушуються саме їх права. 

У відповідності

до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд

порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які

звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який

звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві

самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує

необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою

здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно

до  статті 36-1 Закону України “Про

прокуратуру” встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина

або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави

процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина

або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді

інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний

стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої

порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а

інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних,

політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій

(бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між

ними або з державою.

Формами

представництва, зокрема,  є: звернення до

суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного

кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

У даній справі

позовна заява подана прокурором м. Харкова в інтересах територіальної громади в

особі юридичної особи -Харківської міської ради, але в позовній заяві прокурор

зазначив про те, що фактично порушується право власності громадян - мешканців

будинку по вул.. Пушкінській, 56, і договір купівлі-продажу № 2151-В-С від

24.12.2001р. був укладений без отримання згоди власників нежитлових підвальних

приміщень.

Враховуючи

викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про

те, що пред'явлення даного позову з метою захисту інтересів держави є

безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином

судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що

позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу №

2151-В-С від 24.12.2001р. нежитлових приміщень підвалу № ХІ, ХІІ, ХІІІ, 17-7 в

літ. “А-4”загальною площею 39,7 кв. м, які розташовані за адресою: м. Харків,

вул. Пушкінська, 56, є необґрунтованими та такими, що не підлягають

задоволенню.

        Виходячи з викладеного, колегія суддів

дійшла висновку, що заперечення прокурора, викладені в апеляційному поданні,

позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають матеріалам

справи, що не дає підстав для  скасування

рішення господарського суду Харківської області від 25.12. 2007 року.  

Керуючись

ст.ст.  99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105

ГПК України,                                                   

постановила:

       Апеляційне подання прокурора залишити

без задоволення.

       Рішення господарського суду Харківської

області від 25.12. 2007 року  по справі №

44/437-07 залишити без змін.          

         Головуючий суддя                                                  

Бондаренко В.П.   

                                суддя                                                   

Лакіза В.В. 

                        суддя                                                     Шепітько

І.І. 

Постанову підписано 28.02.2008 року