Рішення

від 16.05.2011 по справі 7/91

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/91

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

16.05.11 р.                                                                                 Справа № 7/91                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Е.В. Сгари,

при секретарі судового засіданні Х.Р.Тайлієвій,

Розглянувши матеріали справи

За позовом: Малого приватного підприємства „Експрес-сервіс” м.Краматорськ

До відповідача: Дочірнього підприємства „Костянтинівська паливна база” Відкритого акціонерного товариства „Облпаливо” м.Костянтинівка

Предмет спору: стягнення 4 045, 60 грн.

За участю представників:

від позивача: Горбатько С.І. – керівник.

від відповідача: не з"явився.

СУТЬ СПОРУ:                            

Мале приватне підприємство „Експрес-сервіс” м.Краматорськ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Дочірнього підприємства „Костянтинівська паливна база” Відкритого акціонерного товариства „Облпаливо” м.Костянтинівка про стягнення 4 045, 60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №4 від 17.07.2009р. з додатками (специфікаціями); видаткові накладні №ЭС-14/10 від 14.10.2009р.; №ЭС-14/16 від 15.12.2009р., № ЭС- 13/09 від 13.08.2009р., № ЭС-15/09-01 від 15.09.2009р., № ЭС-3/08 від 03.08.2009р., №20/07 від 20.07.2009р.; довіреності №461578 від 15.12.2009р., №461577 від 14.10.2009р., №461575 від 15.09.2009р., №461574 від 03.08.2009р., №461573 від 20.107.2009р.; догові відповідального зберігання №1 від 30.03.2010р.; акти виконаних робіт від 30.06.2010р., від 30.07.2010р., від 31.08.2010р.; акт взаємозілку однорідних взаємних вимог від 30.12.2010р.; акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2010р., на 31.01.2011р.; претензію б/н від 10.02.2011р.; відзив на претензію №7 від 25.02.2011р.

У судових засіданнях позивач вимоги підтримав.

Відповідач у жодне судове засідання не з'явився, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, жодних документів та відзиву на позов не надав.

Враховуючи наведене, справа розглянута за наявними в ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Склад суду неодноразово змінювався. Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 10.05.20111р. справа №7/91 передана на розгляд судді Сгара Е.В.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №4 від 17.07.2009р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з додатками (специфікаціями).

Відповідно до п.10.1 Договору, строк дії договору встановлений до 31.12.2009р. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на момент виникнення спірних відносин, Договір був чинним.

Відповідно до р.1 Договору, замовник (відповідач) купує, а постачальник (позивач) поставляє вугілля (далі продукція). Об'єм поставки, марка, сорт, якість та ціна якої узгоджується сторонами та передбачається додатками, що є невід'ємною частиною Договору.

Якість вугілля, що постачається, сторони передбачили у додатку №4 до Договору (специфікація).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що строк оплати встановлений протягом 3 днів з моменту продажу замовником продукції.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.  

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, поставив відповідачу у липні-жовтні та грудні 2009р. продукцію на загальну суму 68 507, 20 грн. Зазначене підтверджено матеріалами справи, у тому числі відповідними видатковими накладними, підписаними обома сторонами без зауважень.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманої продукції у встановлений Договором термін не виконав, продукцію не оплатив, чим порушив умови Договору.

30.12.2010р. сторони підписали акт заліку однорідних взаємних вимог на суму 900,00 грн.

10.02.2011р. позивач вручив відповідачу претензію (вимогу на оплату) на суму 5 464, 59 грн. за невиконання договірних зобов'язань, в підтвердження чого на самій претензії міститься відповідна відмітка.

У відповіді на претензію №7 від 25.02.2011р. відповідач пояснив, що затримання у сплаті за отримане вугілля виникло внаслідок несплати даного вугілля третіми особами, що отримували його від відповідача, які є бюджетними установами.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду справи відповідач не виконав свої зобов'язання, передбачені Договором в частині оплати продукції на загальну суму 2 845, 30 грн. і іншого відповідачем не доведено.  

Шляхом оцінки всіх матеріалів справи суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення заборгованість в сумі 2 845, 30 грн. підтверджена матеріалами справи та підлягає стягненню у повному обсязі.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.216–218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.  

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 6.2 Договору, за несвоєчасну оплату за продукцію замовник сплачує пеню в розмірі  подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені вище приписи та норми права, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні за період за липень 2009р. – березень 2011р. в сумі 700, 91 грн., а також пеню у сумі 499, 39 грн. за період з 24.07.2009р. по 28.03.2011р.

При цьому, 12.05.2011р. через канцелярію суду позивач надав розрахунок суми інфляційних та пені станом на 16.05.2011р., відповідно до яких інфляційні складають 795,05 грн., пеня – 1752,69 грн.

Разом з цим, відповідної заяви про збільшення позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав, у зв'язку з чим вимоги Малого приватного підприємства „Експрес-сервіс” розглянуті в межах заявлених у позові вимог.

Інфляційні та пеня перераховані судом за період визначених позивачем у позові та з огляду на приписи діючого законодавства і умови договору, та відповідно складають:

- інфляційні – 700,91 грн.;

- пеня – 499,39 грн.

З огляду на наведене, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних та пені підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.  

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

В ході розгляду спору судом розглянуті клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача по справі та про вжиття запобіжних заходів.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, у тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Згідно приписів, статті 66 ГПК України, підставою для застосування судом заходів забезпечення позову є ситуація, коли невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання позитивного рішення господарського суду, або як попереджувальний засіб завдання значної шкоди заявнику, причому зазначені припущення мають ґрунтуватися на належних та допустимих доказах.

З огляду на вищенаведені приписи, підставою для застосування судом заходів забезпечення позову є ситуація, коли невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання позитивного рішення господарського суду, або як попереджувальний засіб завдання значної шкоди заявнику, причому зазначені припущення мають ґрунтуватися на належних та допустимих доказах.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Статтями 43, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Позивач у позові просить накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача, тоді як всупереч вимогам суду доказів того, що не вчинення судом зазначених дій може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення по справі №7/91 не надав.

Клопотання  про вжиття запобіжних заходів судом не задоволено з огляду на приписи розділу V-1 ГПК України, у тому числі, враховуючи те, що дана заява повинна подаватись заявником до подання позову до суду.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.67, 193, 216-218 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 38, 43-1, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України,  господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Малого приватного підприємства „Експрес-сервіс” м.Краматорськ до  Дочірнього підприємства „Костянтинівська паливна база” Відкритого акціонерного товариства „Облпаливо” м.Костянтинівка про стягнення 4 045, 60 грн. задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства „Костянтинівська паливна база” Відкритого акціонерного товариства „Облпаливо” м.Костянтинівка (85100, Донецька обл.., м.Костянтинівка, 95, ЄДРПОУ 333560668, п/р 26002060246374 в Дон РУ ЗАТ „Приватбанк” м.Донецьк, МФО 335496) на користь Малого приватного підприємства „Експрес-сервіс” м.Краматорськ (84320, Донецька обл.., м.Краматорськ, вул.Л.Бикова, 6, кв.76-77, ЄДРПОУ 23419612, п/р 2600420083 у ВАТ „РФ „Аваль” м.Київ, МФО 380805) – 4 045, 60 грн. боргу з урахуванням інфляції та пені, державне мито у сумі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 16.05.2011р.

Суддя                                                               Сгара Е.В.