Постанова

від 28.03.2011 по справі 18/1912-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/1912-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2011 р.                                                           Справа № 18/1912-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Тимошенко О.М.

судді                                                   Грязнов В.В. ,

 судді                                                   Савченко Г.І.   

при секретарі Новак Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ПП "Дзюбак" на рішення господарського суду Хмельницької області від 17.01.11 р. у справі № 18/1912-10

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Виробничо наукове підприємство "Укрзооветпромпостач"

до Приватне підприємство "Дзюбак"

про стягнення 41532,02 грн.

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Дзюбак"

до Відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукове підприємство "Укрзооветпромпостач"

про визнання недійсним договору поставки № 28/01-2010 від 28.01.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.01.2011 року у справі № 18/1912-10 (суддя Саврій В.А.) первісний позов задоволено. Присуджено до стягнення з приватного підприємства "Дзюбак" на користь відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" - 36485,52 грн. основного боргу, 575,77 грн. процентів річних, 1240,51 грн. втрат від інфляції, 415,32 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4150,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги за первісним позовом  відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами. Натомість вимоги зустрічного позову спростовуються фактичним виконанням договору поставки, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить останнє скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі за первісним позовом, а зустрічний задоволити. Зокрема вказує, що з видаткових накладних не вбачається передача позивачем відповідачу саме комбікорму та БВД, стягнення заборгованості за які є предметом позову. Відсутні докази того, що товари під назвами: ф-к/к доросла водоплавна, ф-к/к молодняк дичини, доросла дичина - є не що інше як комбікорм або БВД. Не встановлено кількість та ціну переданого позивачем комбікорму та БВД, а також суму коштів, яку сплатив відповідач за комбікорм та БВД. Судом не з'ясовано чи дійсно відноситься часткова оплата коштів до зобов'язань за договором поставки від 28.01.2010 р. № 28/01-2010. Судом не прийнято до уваги, що спірна угода є позастатутною, оскільки в установчих документах позивача відсутня умова про реалізацію такого товару як БВД. В порушення вимог ст.ст. 638, 712 ЦК України сторони в належній формі не досягли згоди з таких істотних умов договору як ціна та предмет договору.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав, однак надіслав телеграму у якій просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін та розглянути скаргу без участі представника.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 17.01.2011 р. у справі № 18/1912-10 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між філією "Таращинський завод комбікормів та преміксів" ВАТ ВНП "Укрзооветпромпостач" (Постачальник)  та  приватним підприємством "Дзюбак" м.Славута Хмельницької області (Покупець) 28.01.2010р. було укладено договір поставки №28/01-2010, згідно якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність Покупця комбікорм та БВД (в подальшому-товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у термін і в розмірі, що передбачені цим договором. (п. 1.1 договору).

Найменування товару, одиниця вимірювання, кількість одиниць, узгоджена ціна за одиницю, загальна вартість товару зазначаються у специфікації, яка підписується уповноваженими на те представниками сторін і становить невід'ємну частину цього договору. (п.1.2. договору).

Згідно п. 2.3 договору датою поставки вважається дата підписання уповноваженими на те представниками сторін видаткової накладної, що є невід'ємною частиною цього договору.

Ціну цього договору складає сума вартості всіх товарів, що поставляється Постачальником Покупцю на умовах цього договору протягом його дії. Оплата товару Покупцем здійснюється з відстрочкою платежу шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно п. 5.2. договору  у випадку порушення строків оплати товару, встановлених в цьому договорі, винна сторона сплачує неустойку (штраф, пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування неустойки (штрафу, пені) від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання за цим договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму  144794,40 грн., а саме за видатковою накладною №ТЗ-0000151 від 02.02.2010р. на суму 48256,80 грн., видатковою накладною  №ТЗ-0000461 від 09.03.2010р. на суму 32160 грн., видатковою накладною  №ТЗ-0000844 від 09.04.2010р. на суму 64377,60 грн. Відповідач провів часткову сплату товару на суму 100309,20 грн., що підтверджується копіями виписок з банку. Сума боргу склала 44485,20 грн.

Відповідач в добровільному порядку суму заборгованості не сплатив, тому позивачем подано позов до суду про стягнення з відповідача, враховуючи уточнення позовних вимог, 41532,02 грн., з яких 36485,52 грн. основного боргу, 1240,51 грн.  індексу інфляції, 575,77 грн. три проценти річних та 3230,22 грн. пені.

Відповідачем подано зустрічний позов про визнання недійсним договору поставки №28/01-2010 від 28.01.2010 р. з підстав відсутності у договорі таких істотних умов як ціна та предмет договору та суперечності його вимогам ст.ст. 632, 638, 646, 669, 691, 671, 712 ЦК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, вимоги та заперечення сторін, суд зазначає  наступне:

У відповідності до ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Положеннями ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до п.1,2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріалами справи стверджується, що відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої продукції вчасно не виконав, в результаті чого у нього виникла заборгованість в сумі 36485,52 грн. Докази, які б спростовували зазначене, в матерілах справи відсутні.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем обгрунтовано заявлено до стягнення 575,77 грн. 3% річних за період з 24.04.10р. по 01.11.10р., 1240,51 грн. втрат від індексу інфляції за період  24.04.10р. -  01.11.10р. Розрахунок здійснено вірно.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується засобами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обороті. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи із змісту ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи вищенаведені норми, вимоги п.5.2 договору поставки №28/01-2010 від 28.01.2010р., дотримуючись положень Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі  3230,22 грн. за період з 24.04.2010р. по 24.10.2010 р.

Відповідно до норм ст. 33 ГПК України в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 41532,02 грн., з яких  36485,52 грн. основного боргу, 1240,51 грн. індексу інфляції, 575,77 грн. три проценти річних та 3230,22 грн. пені заявлені правомірно, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Доказів, які б спростовували вимоги позивача суду не надано.

В частині зустрічних вимог судом зазначається наступне.

Підстави недійсності правочинів передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України. Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто правочин має бути спрямованим на настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З матеріалів справи, а саме видаткових накладних, згідно яких відповідачем постачався позивачу товар, вбачається, що на виконання договору поставки №28/01-2010 від 28.01.2010р. здійснювалась поставка товару.

Крім того, сторонами за договором вживались заходи до реального виконання договору поставки  №28/01-2010 від 28.01.2010р. а саме, позивачем постачався товар, а відповідачем  він приймався та частково був погашений в сумі  100309,20 грн.

З огляду на викладене, вимоги позивача за зустрічним позовом є безпідставними та задоволенню не підлягають.  

Поряд з цим суд першої інстанції підставно поклав на відповідача витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 4150,00 грн. з огляду на наступне.

Позивач на підставі укладеного з адвокатом Василегою В.М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4243/10 від 22.07.2010р.) договору про ведення справи в суді від 25.10.10р. про надання правової допомоги, перерахував квитанцією №11 від 25.10.10р. адвокату Василезі В.М. 5220 грн.

При вирішення питання про стягнення витрат за вказані послуги суд зобов'язаний прийняти до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження; вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат, враховуючи норми ст. 22 ГПК України щодо добросовісного  користування належними правами. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого господарського суду від 14.12.07р. №01-8/973 ”Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”.

Оскільки доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката позивачем не надано, обґрунтований розмір вартості послуг адвоката, що підлягають стягненню з відповідача, з врахуванням складності справи становить 4150 грн.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 17.01.2011 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги приватного підприємства "Дзюбак" № 321 від 24.01.2011 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.01.2011 року у справі № 18/1912-10 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Хмельницької області.

Головуючий суддя                                                                       Тимошенко О.М.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.  

Суддя                                                                                              Савченко Г.І.