Постанова

від 07.04.2008 по справі 8/361-07(32/239-07)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/361-07(32/239-07)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2008                                                                                   Справа № 8/361-07(32/239-07)  

          Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:   Павловського П.П. (доповідача)

суддів: Швеця В.В., Чус О.В.

при секретарі судового засідання Мацекос І.М.

Прокурор не з”явився, про час та місце розгляду справи  повідомлений належним чином.

За участю представників сторін:

від позивача:  Рязанцев  С.В. представник, довіреність № б/н  від 25.04.07;

від відповідача-1:  Громова О.Ю. представник, довіреність №8741  від 28.03.08;

від відповідача-2: представник не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши матеріали апеляційних скарг Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ та  Красногвардійського відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, м. Дніпропетровськ   на рішення господарського суду Дніпропетровської  області від 23.11.07 р.     у справі № 8/361-07(32/239-07)

за позовом  приватного підприємства “Ексім”, м. Дніпропетровськ

до відповідачів:

1-          Красногвардійського відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, м. Дніпропетровськ

     2-          Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ  

За участю прокуратури Красногвардійського району м. Дніпропетровська

про стягнення 12 168, 06 грн.

ВСТАНОВИВ:

           В липні 2007 року позивач приватне підприємство “Ексім”, м. Дніпропетровськ звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до відповідачів: 1-Красногрардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ, м. Дніпропетровськ , 2- Головного управління  державного казначейства України у Дніпропетровській області про стягнення 12 168,06 грн.

           Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.1.2007 р. по справі ( суддя  Дубінін І.Ю.)   -  позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі  звернулись  до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційними  скаргами в яких зазначають, що господарським судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просять  суд  скасувати прийняте господарським судом рішення  та  прийняти постанову, якою в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача –2  обґрунтовується  посиланням на наступне. Погашення зобов'язань, які виникли  у державних органів,  в тому числі і у зв”язку з завданням шкоди, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках  розпорядника бюджетних коштів –заподіювача шкоди, що не суперечить ст. 56  Конституції України.

В апеляційній скарзі відповідач –1  зазначає, що при виконанні наказу № 41/93 від 18.07.2005 року ДВС у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська   було вжито всі необхідні заходи що примусового виконання рішення передбаченого ЗУ “про виконавче провадження”.

           Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитись відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача-2 та прокурора, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

           Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши присутніх в  судовому засіданні  представників сторін вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення скасуванню  з наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи,  рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.05 р. по справі № 41/93 з ТОВ “Альфа”(боржник) на користь ПП “Ексім”(позивач) було стягнуто 5 957,47 грн. інфляційних втрат, 4 741,51 грн. пені, 1 231,78 грн. річних, 119,30 грн. витрат по сплаті держмита, 118,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, всього –12 178,06 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили і судом був виданий наказ по справі № 41/93 від 18.07.05 р.

За заявою позивача Красногвардійським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.08.05 р.

В ході виконавчого провадження позивачем було подано скаргу на дії відповідача1, яка розглядалась господарським судом Дніпропетровської області.

За результатами розгляду вказаної скарги господарським судом була винесена ухвала від 22.06.06 р. по справі № 41/93, яка набрала законної сили.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, судовими рішеннями є рішення, ухвали, постанови господарського суду.

Враховуючи наведене, а також те, що при розгляді скарги по справі № 41/93 брали участь позивач та відповідач1 у цій справі, факти, встановлені ухвалою господарського суду від 22.06.06 р. по справі № 41/93 не підлягають доведенню у цій справі.

Ухвалою господарського суду від 22.06.06 р. при розгляді скарги по справі № 41/93 було встановлено наступне:

19.08.05 р. державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду від 18.07.05 р. у справі № 41/93, боржнику надано строк до 28.08.05 р. для добровільного виконання рішення суду від 30.06.05 року.

Відповідно до ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та в іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та в інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке, згідно з законом не може бути накладене стягнення.

В зв'язку з невиконанням боржником в добровільному порядку рішення суду Красногвардійським відділом ДВС ДМУЮ здійснені заходи примусового виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти, які належать ТОВ „Альфа", державним виконавцем 26.12.05 року та 09.03.06 р. винесені постанови про арешт коштів боржника.

12.09.05 р. до Красногвардійського ВДВС ДМУЮ надійшла заява ПП „Ексім", де зазначено, що стягувач, згідно ст. 20 Закону України „Про виконавче провадження", згоден авансувати витрати, пов'язані з організацією та здійсненням виконавчих дій відносно майна боржника, що знаходиться в іншому районі.

27.03.06 р. Красногвардійським ВДВС ДМУЮ винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, яка мотивована відсутністю коштів на розрахункових рахунках та майна ТОВ „Альфа" та копія вказаної постанови разом з матеріалами виконавчого провадження надіслані до ВДВС Солонянського району Дніпропетровської області для подальшого виконання за місцем знаходження майна боржника.

21.04.06 р. ДВС у Солонянському районі Дніпропетровської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.05 року у справі № 41/93.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про виконавче провадження", якщо боржник є юридичною особою, то виконавчі дії провадяться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

В даному випадку стягувачем (ПП „Ексім") вибране місце виконання рішення суду за місцезнаходженням постійно діючого органу боржника, який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ вул. Робоча,73/11.

В разі, коли у процесі виконавчого провадження з'ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, однак майно боржника виявлено на території іншого відділу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження", за погодженням з начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований та за умови, якщо стягувач авансує витрати на організацію і проведення виконавчих дій. Про вчинення виконавчих дій на території іншого відділу державної виконавчої служби, державний виконавець повідомляє начальника цього відділу Державної виконавчої служби. У разі коли стягувач не здійснить авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого відділу Державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, у разі їх недостатності для повного задоволення вимог стягувача, направляє виконавчий документ до відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника.

Приймаючи до уваги те, що стягувач надав згоду авансувати витрати на організацію і проведення виконавчих дій відносно майна боржника, що знаходиться в іншому районі, державний виконавець Красногвардійського ВДВС ДМУЮ мав погодити з начальником свого ВДВС, якому він підпорядкований, звернення стягнення на майно боржника, що виявлено на території іншого ВДВС, повідомити начальника Солонянського ВДВС Дніпропетровської області про вчинення виконавчих дій на території Солонянського району, вжити заходи щодо отримання такого авансування та після авансування стягувачем витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого району звернути стягнення на виявлене в Солонянському районі майно в порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження".

З матеріалів справи видно, що доказів погодження державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ з начальником ВДВС, якому він підпорядкований, звернення стягнення на майно боржника, що виявлено на території, на яку поширюються функції Солонянського відділу ДВС Дніпропетровської області, доказів повідомлення начальника Солонянського ВДВС Дніпропетровської області про вчинення виконавчих дій на території Солонянського району, доказів вжиття відповідних заходів щодо отримання від стягувача авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій на території Солонянського району, суду не подано, відповідних дій щодо звернення стягнення на майно боржника, що виявлено на території Солонянського району Дніпропетровської області Красногвардійським ВДВС ДМУЮ не проведено.

Вищенаведене стало підставою для визнання незаконною діяльності відповідача1 при примусовому виконанні наказу господарського суду від 18.07.05 р. по справі №41/93 в частині передачі вказаного наказу разом з матеріалами виконавчого провадження до Солонянського відділу ДВС Дніпропетровської області.

Господарським судом було правильно встановлено, що відповідач1, виявивши майно боржника на території Солонянського району не вчинив відповідних виконавчих дій щодо звернення стягнення на це майно у встановленому законом порядку, що є бездіяльністю в ході виконавчого провадження.

Крім того, відповідач1 незаконно направив виконавчий документ та виконавче провадження до Солонянського відділу ДВС Дніпропетровської області.

Внаслідок вказаних дій відповідача1 не було здійснене примусове виконання наказу господарського суду від 18.07.05 р. по справі №41/93 в період з 10.05.05 р. по 30.06.06 р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.06 р. було порушено провадження у справі № Б24/216-06 про банкрутство боржника, що стало підставою для зупинення відповідачем виконавчого провадження постановою від 14.09.06 р.

Постановами від 16.03.07 р. відповідач1 виділив із зведеного виконавчого провадження в окреме виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду від 18.07.05 р. по справі №41/93 та закінчив вказане виконавче провадження у зв'язку з тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.07 р. по справі № Б24/216-06 боржника –ТОВ “Альфа” було ліквідовано.

Суд першої інстанції правильно визнав  доведеним факт незаконної бездіяльності відповідача1 при примусовому виконанні наказу господарського суду від 18.07.05 р. по справі №41/93, яка призвела до неможливості виконання вказаного наказу суду, а також факт спричинення відповідачем1 збитків позивачу у вигляді не отриманої останнім суми боргу за наказом суду - 12 168,06 грн.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження”(далі-Закон) примусове виконання рішень в Україні, покладається на Державну виконавчу службу, що входить у систему органів Міністерства юстиції України.

Відповідно ст. 5 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчi дiї. Державний виконавець здiйснює необхiднi заходи щодо своєчасного i повного виконання рiшення, зазначеного в документi на примусове виконання рiшення (далi - виконавчий документ).

Як вбачається з матеріалів справи -  протягом здійснення виконавчого провадження відповідач1 допустив незаконну бездіяльність, а також вчинив неправомірні дії щодо незаконного направлення виконавчого документу та виконавчого провадження до Солонянського відділу ДВС Дніпропетровської області, що свідчить про намагання ухилитись від здійснення виконавчого провадження.

Внаслідок вказаних незаконних дій відповідача1 наказ господарського суду по справі № 41/93 від 18.07.05 р. на суму 12 168,06 грн. до теперішнього часу не виконаний і можливість його виконання втрачена.

Відповідно до ст. 86 Закону, стягувач (позивач) має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштiв з боржника, у разi невиконання рiшення з вини цiєї юридичної особи. Збитки, заподiянi державним виконавцем юридичним особам при здiйсненнi виконавчого провадження, пiдлягають вiдшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Статтею 1166 ЦК України встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди –правопорушення, яке включає у якості складових елементів: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, причинний зв'язок між ними, а також вину особи, що заподіяла шкоду.

Терміном “шкода” позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага.

Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам.

Відповідальність за заподіяну протиправною поведінкою шкоду виникає при наявності вини особи, що заподіяла шкоду.

За зобов'язанням, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст. 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Таким чином, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача1 у заподіянні шкоди, навпроти, на відповідача1 покладено тягар доказування того, що у діях його робітників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Протиправні, винні та такі, що заподіюють шкоду дії робітників, у розумінні ст. 1172 ЦК України тягнуть відповідальність організації, якщо вони здійснені при виконанні ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Під виконанням робітником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи, обумовленої трудовим договором або контрактом, а також роботи, хоча й такої, що виходить за межі трудового договору, але дорученої адміністрацією або такої, яка викликана невідкладною виробничою необхідністю.

Із матеріалів справи видно, що позивачу було заподіяно шкоду у розмірі 12 168,06 грн., яку заподіяно внаслідок протиправних дій (бездіяльності) робітників відповідача під час виконання останніми своїх посадових (службових) обов'язків по виконанню наказу господарського суду по справі № 41/93 від 18.07.05 р. на суму 12 168,06 грн. на користь позивача.

Зворотнє відповідачем –1 в судах першої та апеляційної інстанції  не доведено, вину відповідача1 у заподіянні шкоди матеріалами справи доведено.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55).

Тому стале забезпечення фінансування органів державної влади з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту.

Структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок видатків на їх утримання.

Водночас Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62).

Вказані правові позиції викладені у рішенні Конституційного Суду України у справі № 12-рп/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) від 03.10.01 р.

В п. 3 резолютивної частини вказаного рішення визначено, що рішення Конституційного Суду України у цій справі, відповідно до статті 74 Закону України "Про Конституційний Суд України", має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Згідно ст. 56 Конституції, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Наведені норми законодавства дають підстави для їх застосування до спірних правовідносин.

         Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що  заперечення відповідачів спростовуються вищенаведеним, об'єктивними обставинами і матеріалами справи, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Абз. 5 п. 21 постанови пленуму Верховного суду України від 26.12.03 р. № 14 передбачає, що при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону № 202/98-ВР (202/98-ВР), ст. 86 Закону № 606-XIV (606-14) і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

До участі у справі у якості відповідача 2 правомірно залучено Головне управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, як територіальний орган Державного казначейства України, через який здійснюються як надходження до державного бюджету, так і видатки з цього бюджету.

          З огляду на вищевикладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що правові підстави для скасування рішення  господарського суду відсутні. Рішення суду першої інстанції   відповідає обставинам справи і при його  прийнятті  судом не порушено норми матеріального та процесуального права.

             Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

             Апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ та  Красногвардійського відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, м. Дніпропетровськ   на рішення господарського суду Дніпропетровської  області від 23.11.07 р.     у справі № 8/361-07(32/239-07)-    залишити без задоволення.

             Рішення господарського суду Дніпропетровської області   від 23.11.07 р. у справі №8/361-07(32/239-07) -  залишити без змін.

             Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

           Головуючий суддя                                                                         П.П. Павловський

           Суддя                                                                                      В.В.Швець

           Суддя                                                                                                О.В.Чус