Постанова

від 09.04.2008 по справі 14/310-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/310-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 09 квітня 2008 р.                                                                                    № 14/310-07  

Вищий  господарський  суд України  у складі колегії суддів:

                                                       Перепічая В.С.  (головуючого),

                                                     Вовка І.В.,

                                                  Гончарука П. А.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Юридична фірма "Захист" на постанову Київського міжобласного  апеляційного господарського суду   від 23.01.2008 року у справі № 14/310-07 за позовом Приватного підприємства "Юридична фірма "Захист" до Відкритого акціонерного товариства "Спеціалізована пересувна механізована колона № 509" про  стягнення заборгованості,

                                      У С Т А Н О В И В:

У червні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Київської  області з  позовною  заявою  до  відповідача про  стягнення заборгованості в сумі  8 248,50 грн.  у зв'язку з невиконанням  зобов'язання за договором від 12.07.2006 року з оплати за  наданні  юридичні послуги.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції  позивач збільшив заявлені  вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням інфляційних сум, 3% річних і  пені в сумі 10665,98 грн.

Рішенням господарського суду Київської  області від 14.11.2007 року  позов задоволено частково і   стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість  в сумі  8 248,5 грн., інфляційні суми 1050,04 грн. і  3% річних 216,45 грн., а в  решті  позову відмовлено.

Постановою Київського міжобласного  апеляційного господарського суду  від 23.01.2008 року зазначене     рішення     суду    першої   інстанції скасовано частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 8248,50грн., а в решті позову відмовлено.

Доповідач- І.В.Вовк

У касаційній скарзі  позивач вважає, що апеляційним  судом порушено та  неправильно застосовано норми  процесуального  права, і тому  просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення  суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач  вважає, що постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договір від 12.07.2006 року  за умовами якого позивач зобов'язався  надати юридичні послуги,а відповідач зобов'язався оплатити за надані послуги.

За п. 6.1 зазначеного договору  після вивчення матеріалів справи та підготовки позовної заяви в суд, замовник в п'ятиденний строк оплачує виконавцю   винагороду в сумі 50% від вартості послуг, а за п.6.2 договору  після погашення боржником заборгованості,замовник оплачує виконавцю решту винагороди.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про  стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних сум, 3% річних і пені у  зв'язку з не виконанням зобов'язання за договором з оплати за наданні юридичні  послуги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було надано відповідачу юридичні  послуги за договором від   12.07.2006 року,а відповідачем не було виконано зобов'язання з оплати за наданні юридичні  послуги в сумі 8248,50 грн.

Листом від 24.05.2007 року № 152 позивач звернувся  до відповідача з  вимогою  оплатити заборгованість за наданні юридичні  послуги за договором 12.07.2006 року в сумі 8248,50 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

            Проте, дійшовши висновку про відмову в позові про стягнення сум нарахованих за ст. 625 ЦК України у зв'язку з одночасною зміною предмету і підстав позову, апеляційний господарський суд не правильно застосував зазначені норми матеріального та процесуального права,   оскільки наявність таких обставин не може  бути підставою для  відмови в позові, і до того  ж,  ці вимоги пов'язані з вимогою про стягнення заборгованості та виникають з тієї  ж  підстави, що  і заборгованість.

          Отже, не розглянувши по суті заявлені вимоги про стягнення  інфляційних сум і 3% річних, апеляційний господарський суд у  порушення  вимог ст. 82 ГПК України ухилився від вирішення господарського спору в зазначенній частині по суті.

У той же час, висновок суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення сум нарахованих за ст.625 ЦК України зроблений  в  порушення вимог ст. 43 Господарського  процесуального   кодексу України без з'ясування умов договору   щодо   визначення строків виконання  зобов'язання   відповідачем з оплати за  наданні  послуги  та без встановлення обставин,   пов'язаних з часом  прострочення сплати  заборгованості.

Разом з цим, суду  слід було мати на  увазі   вимоги ч. 2  ст.530 ЦК України  згідно якої, якщо строк  ( термін ) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги,  кредитор має право вимагати його виконання    у  будь-який  час. Боржник  повинен  виконати такий  обов'язок у  семиденний  строк від  дня пред'явлення  вимоги,  якщо обов'язок негайного виконання   не  випливає із  договору  або актів цивільного законодавства.

Водночас, зробивши  висновок про стягнення сум нарахованих за ст.625 ЦК України  місцевий  господарський суд  не  перевірив обґрунтування   розрахунків розміру  цих  вимог, і не навів  розрахунків, з  яких  виходив  суд,   задовольнивши  зазначені   грошові вимоги.   

               Разом з тим,  висновок судів  про  стягнення заборгованості  обґрунтований  матеріалами справи  та вимогами  закону.

               За таких обставин, прийняті судові  рішення  в частині позову  про  стягнення   інфляційних  сум  та  3% річних не  можна визнати законними й обґрунтованими,   і  тому вони в цій частині   підлягають    скасуванню з передачею справи на новий   розгляд    до суду першої  інстанції.

                В решті  постанова апеляційного господарського  суду  є  законною  і підлягає залишенню  без змін.

З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

                                        ПОСТАНОВИВ:

   Касаційну скаргу Приватного підприємства "Юридична фірма "Захист"   задовольнити частково.

 Постанову Київського міжобласного  апеляційного господарського суду   від 23.01.2008 року та рішення господарського суду Київської області 14.11.2007 року  в частині позову про  стягнення інфляційних сум та 3% річних скасувати, і справу № 14/310-07 в цій частині  передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

В решті  постанову Київського міжобласного  апеляційного господарського суду   від 23.01.2008 року залишити без змін.

Головуючий  суддя                                                                   В.  Перепічай               

Судді                                                                                    І. Вовк

                                                                                                          П.Гончарук