Рішення

від 08.04.2008 по справі 4/59

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/59

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "08" квітня 2008 р.Справа №  4/59

 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І.,розглянувши справу № 4/59

за позовом: Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області, м. Кіровоград, вул. Габдрахманова, 1,  

до відповідача: дочірнього підприємства "Хащуватський елеватор", 26331, Кіровоградська область, Гайворонський район, с. Хащувате, вул. Степова, 1,     

про стягнення 6 337, 60 грн.  

Представники сторін:

від позивача - Козляковська Г.К., довіреність № 19/9-492/04 від 20.03.2008 року;

від позивача - Романченко О.І., довіреність № 19/К-285/04 від 15.02.2008 року;

від відповідача - Батащук Н.В., довіреність № 2008/1 від 21.03.2008 року;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з дочірнього підприємства "Хащуватський елеватор", 26331, Кіровоградська область, Гайворонський район, с. Хащувате, вул. Степова, 1 витрат, пов'язаних з достроковим розірванням договору в сумі 3785 грн. 84 коп. та суми неотриманого прибутку в розмірі 2551 грн. 76 коп. на загальну суму 6337 грн. 60 коп. та судових витрат на користь Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області, м. Кіровоград, вул. Габдрахманова, 1.

Відповідач письмово позовні вимоги заперечив повністю, вважає їх необґрунтованим та такими які не підлягають до задоволення, оскільки на його думку відповідач діяв в межах наданих йому законом та умовами укладеного договору повноважень.

В судовому засіданні 04.04.2008 року оголошувалась перерва до 12 год. 08.04.2008 року.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

                                                    ВСТАНОВИВ:

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 01.08.2007 року договору № 6196 на здійснення перепускного режиму державною службою охорони при УМВС України (в подальшому договір), предметом якого сторони визначили взаємні зобов'язання при здійсненні господарських операцій, пов'язаних з наданням послуг по охороні за дорученням замовника (відповідача) охоронних послуг працівниками охорони (позивач по справі).

Договір укладено в результаті вільного волевиявлення повноважними представниками сторін без будь-яких заперечень чи зауважень, підписи повноважних представників скріплено відбитками печаток підприємств.

Відповідно до пп. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін'юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

На виконання умов договору наказом № 1890 від 31.07.2007 року “Про заключення договору на здійснення перепускного режиму охоронниками Гайворонського МВДСО на об'єкті ДП “Хащуватський елеватор” внесено відповідні зміни до єдиної дислокації підрозділу ДСО та розпочато надання послуг з 01.08.2007 року.

Однак, листом № 138 від 03.10.2007 року з посиланням на п. 4.2.3 договору з метою дотримання високого стандарту безпеки, відповідач в односторонньому порядку повідомив позивача про розірвання договору з 02.12.2007 року та попередив позивача про недопуск його працівників на територію ДП “Хащуватський  елеватор” 03.12.2007 року.

Листом від  04.10.2007 року №19/9-1951/04 позивач не визнав наявність підстав для розірвання договору згідно до п. 4.1.1 договору в односторонньому порядку та запропонував відповідачу визначитись з обґрунтуванням підстав для розірвання договору, яке за вхідним № 154 отримано відповідачем.

У зв'язку з розірванням договору в односторонньому порядку починаючи з 8 години 05.12.2007 року припинено здійснення перепускного режиму цивільною охороною на території об'єктів відповідача та проведено звільнення задіяних на роботі по наданню послуг охорони працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів України про працю, яким виплачена вихідна допомога в сумі 3785 грн. 84 коп.

Крім того, проводячи роботу на засадах повного госпрозрахунку та самоокупності, за рахунок коштів які надходять за договорами на охорону внаслідок дострокового розірвання договору, позивач в період з 05.12.2007 року по 01.08.2008 року не отримав прибуток в сумі 2551 грн. 76 коп.

Претензія позивача №19/9-26/СП від 08.01.2008 року про проведення перерахування коштів в розмірі 6337 грн. 60 коп. залишена відповідачем без задоволення.

Відповідач заперечив наявність підстав для задоволення позовних вимог та при розгляді справи по суті вважає за необхідне врахувати  наступне.

Згідно до положень ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовні вимоги обґрунтовуються посиланням на порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, що і стало підставою для звернення до суду Однак, жодного доказу порушення відповідачем таких прав і інтересів позивача не наведено. В самому ж позові робиться посилання на умови договору, які передбачають дострокове розірвання договору за ініціативою однієї із сторін, що фактично і було виконано відповідачем. Порушень допущено не було.

Так, 01 серпня 2007 року між ДП "Хащуватський елеватор" та ВДСО при УМВС України в Кіровоградській області був укладений Договір № б/н на здійснення перепускного режиму державною службою охорони при МВС України (далі - Договір), згідно якого ВДСО при МВС України в Кіровоградській області (далі - Охорона) зобов'язався здійснити перепускний режим на території об'єкта замовника.

Строк дії договору в Договорі встановлений не був (ст. 8.1. Договору).

Згідно ч. 2 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Керуючись положеннями закону 03 жовтня 2007 р., вихідний № 138 відповідач направив позивачу листа про наміри розірвати договір, чим повідомив позивача за 2 місяці  до  розірвання  договору  з 02.12.2007 року.

На виконання ч.3 СТ.188 ГК України,  позивач у двадцятиденний строк після одержання пропозиції  відповідача  щодо розірвання договору листом N19/9 - 20ЗО/сп від 18.10.2007 р. повідомив  відповідача  про результати розгляду такої пропозиції, і надіслало свою пропозицію про розірвання Договору, запропонувавши інший термін розірвання договору - з 05.12.2007 р.

Таким чином, розірвання Договору відбулося за взаємною згодою сторін.

Проте, після погодження умов розірвання договору, позивачем було висунуто претензію у зв'язку із таким розірванням щодо: 1) відшкодування витрат роботодавця ВДСО при УМВС України в Кіровоградській області на виплату ним своїм працівникам вихідної допомоги; 2) виплати недоотриманого ВДСО при МВС України в Кіровоградській області прибутку. Підставою таких вимог було названо порушення умов договору.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на п. 4.1.4. договору, де зазначене право охорони вимагати від замовника відшкодування витрат охорони, пов'язаних з достроковим припиненням договору не з вини охорони.

Позивач стверджує, що поніс витрати, пов'язані з виплатою вихідної допомоги працівникам, які здійснювали охоронні функції на підприємстві відповідача.

Проте, відповідач повідомив позивача за два місяці до дати розірвання договору про його розірвання. Протягом цього строку позивач не вжив жодних заходів щодо вирішення питання працевлаштування зазначених працівників на іншому об'єкті, звільнив їх у зв'язку із зміною в організації виробництва і праці, тобто за власним бажанням.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Однак, згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ч. 1 ст. 12 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22.06.1982 року, ратифікованої Україною 04.02.1994 р., працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики на: а) вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв'язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем.

Згідно ч. 1 ст. 1З вказаної  Конвенції коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він:  

якомога раніше надає можливість згідно з національного законодавства і практикою,

відповідним представникам працівників провести консультації про заходи запобігання звільненням або зведення кількості їх до мінімуму та про заходи щодо пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення для відповідних працівників, зокрема такі, як надання іншої роботи.

Аналогічні положення містяться і в Рекомендаціях № 166 Міжнародної організації праці щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22 червня 1982 року.

Таким чином, трудове законодавство та міжнародне законодавство стосовно трудових відносин, ратифіковане Україною належним чином, встановлюють обов'язок роботодавця у разі зміни в організації праці - переведення на іншу роботу. Проте, роботодавець таких вимог законодавства не виконав, звільнив працівників за власним бажанням, виплативши їм вихідну допомогу згідно чинного трудового законодавства, а втрати вирішив покласти на відповідача, тобто на третю особу, яка не знаходиться та ніколи не знаходилася у трудових відносинах а ні з ВДСО, а ні з його працівниками.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, відшкодування завданих збитків поширюється лише на учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.

Однак, порушення зобов'язання з боку замовнику не відбувалося. Договором передбачена можливість розірвання договору шляхом письмового повідомлення однієї сторони іншою за 60 днів до такого розірвання, що і було виконано замовником належним чином, і з чим охорона погодилася у повному обсязі, повідомивши про інший строк розірвання договору.

Таким чином, порушення договору не було, а замовник не несе відповідальності перед охороною і не повинен відшкодовувати витрати роботодавця на виплату останнім вихідної допомоги своїм працівникам.

Заявляючи вимоги про стягнення неотриманого прибутку відповідач посилається на те, що договір було укладено строком на один рік. Внаслідок розірвання договору, позивач недоотримав прибуток з 05.12.2007 р. по 01.08.2008 р. Проте, позивач, всупереч ч. l ст. 33 ГПК України, не довів, що договір був укладений строком на 1 (один) рік, у зв'язку з чим вимога сплатити недоотриманий прибуток до 01.08.2008 р. є незаконною.

Неодержані доходи, в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України, представляють собою збитки, які підлягають відшкодуванню лише у разі, якщо це доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Порушення договірних зобов'язань допущено не було. Договір розірвано у формі та порядку, передбаченому п. 4.2.3. Договору. ВДСО погодився з розірванням Договору, і таке розірвання відбулося за взаємною згодою сторін.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їй правову оцінку, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до повного задоволення враховуючи наступне.

За приписами ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порядок вирішення  переддоговірних спорів визначено ст. 649 ЦК України за приписами якої розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Крім того, ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Господарським судом також враховується, що визначальним для вирішення питання щодо укладення сторонами господарського договору є приписи ст. 180 ГК України щодо визначення істотних умов господарського договору.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Господарським судом приймається до уваги, що сторонами спору надано для огляду копії договору від 01.08.2007 року які містять різні дані. Так, позивачем надано копію договору під номером 6196, а відповідачем б/н, в п. 1 Прикінцевих положень наданого позивачем договору вказано строк дії договору до 01.08.2008 року, а в наданій відповідачем копії договору дату до якої діє договір не вказано.

Господарський суд визнає за необхідне для розгляду спору застосовувати викладені в договорі, копію якого надано позивачем при зверненні до суду, оскільки відсутність таких реквізитів в примірнику договору, який перебуває у відповідача може засвідчувати лише про погодження з ним умов договору в редакції позивача, доказів про заперечення, відсутність волевиявлення на запропоновану позивачем редакцію договору відповідач до суду не подав, слідів виправлення оригінал та копія наданого позивачем договору не містять. Крім того, проаналізувавши викладені в п. 1 розділу 2 договору умови договору, з редакцією якої сторони погоджуються і яку однаково викладено в наданих сторонами примірниках договору, безспірно вбачається, що сторонами погоджено укладання договору на 1 рік, тобто з моменту підписання 01.08.2007 року та до 01.08.2008 року.

Правовідносини між учасниками спору підпадають під дію глави 63 ЦК України про надання послуг.

За приписами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Отже, господарський суд прийшов до переконання, що відповідачем в односторонньому порядку розірвано договір про надання послуг, тобто порушено зобов'язання та не доведено, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, а відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Відповідно з ст. ст. 1166, 1172 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім і працівником під час виконання ним своїх трудових /службових/ обов'язків.

Як зазначається в роз'ясненнях президії ВАСУ від 01.04.94р. № 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" /з наступними змінами/ крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство України передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди, навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. Однак, в судовому засіданні відповідач не надав доказів про наявність підстав для дострокового припинення договору, а його посилання на п. 3 розділу 4.2 договору як на підставу для розірвання договору є лише його власним міркуванням, оскільки наявність вказаних підстав пов'язана з випадками припинення необхідності в користуванні послугами охорони та фактично визначено саму процедуру такого припинення, а саме шляхом письмового повідомлення охорони не менше ніж за 60 днів. Натомість, згідно до підпунктом 4 пункту 4.1 розділу 6 договору визначено право позивача вимагати від замовника відшкодування витрат охорони, пов'язаних з достроковим припиненням договору не з вини охорони.

Посилання відповідача в листі № 138 від 3.10.2007 року як на мету дотримання високого стандарту безпеки на ВАТ “Хащуватський елеватор” необхідність розірвання в односторонньому порядку договору, господарським судом не приймається до уваги та може засвідчувати лише про вкрай недоброзичливий характер правовідносин, що склались між учасниками спору та той період, що протирічить приписам ст. 12 та 13 ЦК України щодо здійснення цивільних прав: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи  є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Оскільки п.п. 4 п. 4.1 розділу 6 договору передбачено право охорони на відшкодування витрат, пов'язаних з достроковим припиненням договору, тобто на грошову компенсацію за всі наступні місяці з розрахунку його середньомісячного доходу від надання послуг, у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою замовника послуг, то, враховуючи розрахунки середньомісячного обсягу доходів, сума не отриманого прибутку є обґрунтованою та підлягає до стягнення в розмірі 2551 грн. 76 коп.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав інтересів, зокрема, таким способом може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Виходячи із того, що підприємницька діяльність здійснюється з метою отримання доходу, а розірвання договору  про надання послуг унеможливлює надання  таких  послуг (охорона), то умова договору про виплату грошової компенсації орендарю при розірванні договору з ініціативи замовника охоплюється визначеним ст. 22 Цивільного кодексу України поняттям збитків та іншого способу відшкодування майнової шкоди.

Таку правову позицію викладено в Постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2004 року по справі № 8/239.

Обґрунтованість позовних вимог підтверджується договором від 01.08.2007 року та доданими до нього додатками (а.с. 9-13), наказами від 31.07.2007 року та від 27.11.2007 року (а.с. 14-15), повідомленням про розірвання договору в односторонньому порядку (а.с. 16), листом позивача від 04.10.2007 року (а.с. 17), перепискою між сторонами спору щодо заявленої претензії (а.с. 18-22), наказом про попередження працівників щодо вивільнення через скорочення штатів (а.с. 23), звітом про заплановане вивільнення форми № 4ПН (а.с. 24-25), наказом про звільнення від 05.12.2007 року (а.с. 26-27) та розрахунками виплачених сум при вимушеному звільненні працівників (а.с. 29-37), розрахунком суми неотриманого прибутку (а.с. 28).

Господарським судом не приймається до уваги та розцінюється як необґрунтована позиція відповідача з посиланням на норми трудового законодавства про можливість позивачу уникнути виплат звільненим працівникам шляхом їх працевлаштування на інші робочі місця, оскільки виходячи з специфіки діяльності позивача він був позбавлений такої можливості, приймання та звільнення працівників проведено саме до вимог трудового законодавства з виплатою вивільненим працівникам передбачених коштів. Натомість, відповідач з метою зменшення вказаних витрат міг реально надати вивільненим працівникам можливість працевлаштуватись шляхом переводу на власне підприємство.

Господарський суд вважає, що визначальним для вирішення спору є те, що відповідач свідомо, розуміючи негативні  для позивача наслідки дострокового припинення договору, свідомо виступив ініціатором дострокового припинення договору, у зв'язку з чим позивач змушений був у встановленому законом порядку провести звільнення своїх працівників і поніс додаткові витрати, які повністю підтверджені документально, та не отримав доходи на які він сподівався і міг реально на їх отримання розраховувати в разі належного виконання своїх зобов'язань перед відповідачем.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача повністю, оскільки через порушення ним зобов'язання позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого права та поніс додаткові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84 ГПК України, господарський суд, -

                                                В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з дочірнього підприємства "Хащуватський елеватор", 26331, Кіровоградська область, Гайворонський район, с. Хащувате, вул. Степова, 1 (р/р 260007028 в Гайворонському відділенні "Райффайзен банк Аваль", МФО 323538, код ЄДРПОУ 32954163) на користь відділу Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області, м. Кіровоград, вул. Габдрахманова, 1 (р/р 2600117000761 в КФ "Правексбанк" м. Кіровоград, МФО 323594, код ЄДРПОУ 08596937) витрати пов'язані з достроковим розірванням договору в розмірі 3785 грн. 84 коп., суми неотриманого прибутку в розмірі 2551 грн. 76 коп. на загальну суму 6337 грн. 60 коп., суму сплаченого державного мита в розмірі 102 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на суму 118 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя                                                                                                  Ю.І. Хилько