Рішення

від 10.05.2011 по справі 54/201

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  54/201

10.05.11

Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос», м. Рівне

до           публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,   м. Київ

про           визнання договору недійсним

при секретарі  судового засідання  Чернявській І.Г.

представники:

від позивача –не з‘явився;

від відповідача –ОСОБА_1 (дов. від 04.11.2009 р.);

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»(далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»(далі-відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення Кредитного договору № 010/90/1618 від 16.09.2008 р.

Вимоги позивача обґрунтовані що тим, що кредитним договором передбачено  надання кредиту у вигляді еквівалента доларів США та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті, проте, на момент укладення спірного договору у сторін за договором відсутня індивідуальна ліцензія, видана НБУ, на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Кредитним договором. Отже, оспорюваний Кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Представники позивача в судове засідання 10.05.2011 р. не з’явилися, проте, 05.05.2011 р. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому позивач просить суд відкласти розгляд справи з огляду на неможливість прибуття в судове засідання його представників у зв’язку з перебуванням у відрядженні.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки нез’явлення представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України обмежений строк розгляду справи судом, наявних в матеріалах справи документів достатньо для прийняття рішення. Крім того, згідно зі ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Отже, право на представництво юридичної особи пов’язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичною особи, котрим ця юридична особа наділяє конкретну посадову особу повноваженням вчиняти певні юридичні дії. Таким чином, у разі відсутності керівних органів та юрисконсульта позивача-юридичної особи, юридична особа не була позбавлена права призначити будь-якого іншого представника через надання йому довіреності.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.05.2011 р. заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є відповідач, укладений Кредитний договір № 010/90/1618 «Автотранспорт в кредит для корпоративних клієнтів», відповідно до умов якого  відповідач зобов'язався надавати, а позивач зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим Договором строки кредит в розмірі 75900,00 дол. США та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та порядку, визначених цим Договором.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року №15-93, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

За змістом ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, передбачено ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

До кредитних відносяться операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик ( згідно ч. 1 ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”).

Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Отже, розміщення залучених коштів, шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11 жовтня 2006 р. Національним банком України видано відповідачу банківську ліцензію № 10 та дозвіл № 10-4, якими банку надано право здійснювати банківські операції, визначені  п.п. 1-4 ч. 2, ч. 4 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Додатком до дозволу № 10-4 від 11.10.2006 р. передбачено право банка здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Операції з використання іноземної валюти не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки у відповідності з п. “в” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93 р. індивідуальні ліцензії необхідні для здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час чинним законодавством такі обмеження не встановлені.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України платежем є виконання бюджетних, боргових чи податкових зобов’язань.

Згідно з Положенням про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 р. № 483, дозволяється використання іноземною валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (який має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).

Отже, ліцензія для здійснення платежів за Кредитним договором, визнання якого недійсним є предметом позову у даній справі, позивачеві не потрібна.

За приписами ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту  та сплати відсотків за кредит.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України)

Позивач, звертаючись з позовом не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин та враховуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем Кредитний договір № 010/90/1618 від 16.09.2008 р. «Автотранспорт в кредит для корпоративних клієнтів»відповідає вимогам чинного законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд  

вирішив:

          В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                               Л.М. Шкурдова

Рішення підписано 16.05.2011 р.