Рішення

від 17.04.2008 по справі 12/46

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/46

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

17.04.2008                                                                                              Справа  № 12/46

за позовом приватного підприємства „Тетра”, м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Комора ЛТД”,                    м. Ужгород

про стягнення суми  4 761,95 грн. – основного боргу; 484,78 грн. –пені; 81,90 грн. –3% річних та 641,42 грн. –інфляційних збитків.

                                                                                                       Суддя    Тисянчин  В. М.

                      Представники:

Від позивача –Тунік А. І., (представник за довіреністю від 17.03.2008 року)

Від відповідача – не з'явився (не викликався, явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов приватним підприємством „Тетра”, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „Комора ЛТД”,                                       м. Ужгород про стягнення суми 4 761,95 грн. –основного боргу; 484,78 грн. –пені; 81,90 грн. –3% річних та 641,42 грн. –інфляційних збитків.

Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені                 ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

          Позивач підтримує позовні вимоги посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

          На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                    Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка уповноваженого представника відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

          Повідомлення № 511175 підтверджує завчасне вручення відповідачу 10.04.2008 року ухвали від 07.04.2008 року про порушення провадження у справі, де вказано про  місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист                (п.4 ст. 129 Конституції України).

          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості їх участі в судовому засіданні.

        Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 4 761,95 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору та протоколу розбіжностей від 25.11.2006 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

        -  відомостями взаєморозрахунків з клієнтом;

   - відомостями банківської установи про рух коштів між сторонами, рахунками, видатковими накладними за 2007 рік;   

       -  розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

       Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

Між тим, за  договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність, зобов'язується  передати  у встановлений   строк (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1        ст. 712 ЦК України).

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідачу відповідно до п. 5.1 договору нарахована до сплати пеня в розмірі 484,78 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України; ст. ст. 216 –218, 220 ГК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% - річних від простроченої суми (п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 81,90 грн. –3% річних та 641,42 грн. –інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Позак, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

                   Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити  повністю.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Комора ЛТД”             (м. Ужгород, вул. Українська, 58; код 34547276) на користь приватного підприємства „Тетра” (м.Ужгород, вул. Гагаріна, 101; код 30459160) суму 4 761,95 (чотири тисячі сімсот шістдесят одну грн. 95 коп.) –основного боргу; 484,78 (чотириста вісімдесят чотири грн. 78 коп.) –пені; 81,90 (вісімдесят одну грн. 90 коп.) –3 % річних; 641,42 (шістсот сорок одну грн. 42 коп.) -  інфляційних збитків та 102 (сто дві грн.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

       Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.