Рішення

від 08.04.2008 по справі 27/01-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27/01-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2008 р.                                                            Справа № 27/01-08

вх. № 073/1-27

Суддя господарського суду Мамалуй О.О. 

при секретарі судового засідання Макаровських А.С.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

першого відповідача – не з”явився;

другого відповідача – Соснова Т.В. – юрисконсульт (за дорученням)

прокурора - Бенденжук Л.О. – старший помічник (за дорученням)   

розглянувши справу за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону м. Х-в в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ  

до  ТОВ "Фактор - 5", м. Х-в

та до Східного управління капітального будівництва Мінстерства оборони України  

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовною заявою, згідно якої просить суд визнати недійсним договір № 40 від 18.02.2005 р. про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, укладений між Східним управлінням капітального будівництва України та ТОВ „Фактор-5”.

          Прокурор в судове засідання з'явився, підтримує свої позовні вимоги.

          Позивач та перший відповідач в судове засідання не з'явились.       

Другий відповідачі в судове засідання з'явився, надав заяву про визнання позову.

Суд, розглянувши матеріали справи, встановив, що проведеною перевіркою в східному управлінні капітального будівництва міністерства оборони України встановлено, що 18.02.2005 р. між ТОВ „Фактор-5” та Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України був укладений договір № 40 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.

Відповідно до п. 2.1. договору, сторони погодились про будівництво в порядку пайової участі сторін „об”єктів”, яке буде розташоване на земельних ділянках орієнтовною загальною площею 0,37 га за адресою: м. Харків, Комсомольське шосе (військове містечко № 166), для забезпечення житлом.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому випадку погодити предмет, ціну та строк дії договору. Також п.п. 1.3, 2.1., 2.3. та 2.4. договору передбачає, що його предметом є будівництво в порядку пайової участі житлового комплексу можливо з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення на земельних ділянках орієнтовною площею 0,37 га за адресою: м. Харків, вул. Комсомольське шосе. Загальна площа житлових приміщень остаточно буде визначена на підставі проектно-кошторисної документації та документації, яка буде оформлена в бюро технічної інвентаризації. Згідно визначеної фактичної загальної площі житлових приміщень буде остаточно визначено розмір частки „Замовника”, але процентне співвідношення часток не підлягає зміні.

Предметом договору на час його укладання не визначений, а саме: житловий комплекс можливий з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення без зазначення його загальної площі, так і ціна за один квадратний метр будівництва, що є порушенням вимог ст. 875 та 843 Цивільного кодексу України.

Також п. 2.6. договору передбачає, що замовник делегує пайовику право на залучення коштів українських та іноземних юридичних та фізичних осіб для участі в будівництві.

Пункт 3.4. договору передбачає, що замовник делегує пайовику частину своїх повноважень на виконання окремих функцій замовника будівництва, серед яких передбачена така функція, як функція Генерального підрядника на будівництво житлового комплексу.

Також в договорі було зазначено, що його метою є забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом шляхом будівництва за рахунок пайовика житлового багатоповерхового комплексу. В п. 3.1.1. договору зазначено, що для прискорення забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом пайовик має право за згодою замовника передати достроково квартири відповідної площі.

Таким чином, порушується мета договору, що ні про яку достроковість не йде річ, оскільки відповідна площа – це розмір частки замовника відповідно до п. 3.2. договору. А такий розмір частки можливо встановити після здачі об'єктів.

В загальних положеннях договору зазначено, що будівництво житлового комплексу планується на вільній від забудови, орієнтовною загальною площею 0,37 га земельної ділянки в межах, які будуть визначені рішенням Харківської міської ради та в установленому порядку підлягають відведенню під будівництво.

Стаття 77 Земельного кодексу України передбачає, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Суд зазначає, що використання земель оборони для житлової забудови чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна в Збройних Силах України”, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України та закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна, яке використовується лише за його цільовим та функціональним призначенням. Судом визначено, що будь-яке рішення щодо земельної ділянки органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось, згода Міністерством оборони України не надавалась.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але зацікавлена особа оскаржує її дійсність на підставах, передбачених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Тому, суд вважає позовні вимоги законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст. 8 Конституції України, ст. ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір № 40 від 18.02.2005 р. про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, укладений між Східним управлінням капітального будівництва України та ТОВ „Фактор-5”.

 Рішення підписано

Суддя                                                                                            Мамалуй О.О.