Постанова

від 08.04.2008 по справі 10/447-07

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/447-07

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

08.04.08 р.                                                                                          № 10/447-07          

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:                    Фаловської  І.М. (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Мостової  Г. І.

                                                  Писаної  Т.О

08.04.2008 р.Справа № 10/447-07

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                    Фаловської І.М.,

суддів:                                        Мостової Г.І.,

                                                  Писаної Т.О.,

при секретарі судового засідання –Рустам'яні Е.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Клименко В.Л. –арбітражний керуючий

від відповідача: Павлунько В.М. –дов. №102 від 17.03.08 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2007 року

у справі № 10/447-07 (суддя Тищенко О.В.)

за позовом           відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод», м. Київ

до           товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука», с. Лука

про           визнання недійсним договору

за результатами розгляду апеляційної скарги Київський міжобласний апеляційний господарський суд

В С Т А Н О В И В:

У червні 2007 року відкрите акціонерне товариство «Лучанський цукровий завод»(далі по тексту –позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука»(далі по тексту –відповідач) про визнання недійсним договору від 14.06.2006 року про внесення доповнень до договору купівлі-продажу майна за №115/04-ВАТ-1 від 13.05.2004 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.10.2007 року зі справи № 10/447-07 в задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»до товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука»відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем всупереч нормам процесуального права не було доведено суду наявності факту зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною угоди, а відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання недійсним спірного правочину.   

Не погоджуючись з вищенаведеним рішенням господарського суду Київської області, позивач звернувся до апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати повністю, та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог, викладених  в апеляційній скарзі, позивач зазначає що судом першої інстанції під час вирішення даного спору було невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 238 ЦК України, а також позивач посилається, що суд не в повному обсязі з'ясував усі обставини, що мають значення для справи, та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.01.2008 року апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»було прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.02.2008 року за участю представників сторін.

Ухвалою апеляційної інстанції від 12.02.2008 року розгляд справи було відкладено на 18.03.2008 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.03.2008 року було оголошено перерву на 08.04.2008 року.

Представник позивача вимоги, викладені в апеляційній скарзі та письмовому поясненні №322/21 від 12.02.2008 року, наданому на вимогу ухвали суду підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не є перешкодою для здійснення апеляційного провадження.

Присутній в судовому засіданні 08.04.2008 року представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, та на виконання вимог ухвали суду подав письмове пояснення з доданою до нього довідкою №07 від 11.03.2008 року про перебування Бушинського А.В. в трудових відносинах з ТОВ «Цукровий завод «Лука».

Дослідивши матеріали справи, та заслухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, та було вірно встановлено місцевим господарським судом під час вирішення даного спору, правовідносини між сторонами врегульовано договором  купівлі-продажу майна № 115 04-ВАТ-1 від 13.05.2004 року.

Відповідно умов вищенаведеного договору, позивач продав, а відповідач купив майно, яке розташовано за адресою: Київська область, Таращанський район, с. Лука, вул. Леніна, 84, загальною вартістю 3 853 679 грн.

14.06.2006 року між сторонами було укладено договір про внесення доповнень до договору купівлі-продажу майна від 13.05.2004р. № 115/04-ВАТ-1, у відповідності до умов якого договір купівлі-продажу майна було доповнено розділом 5, а саме: сторони дійшли згоди, що усі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні умов цього договору чи у зв'язку з ним або випливають з них, або у зв'язку з тлумаченням його положень, підлягають остаточному рішенню у Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Спілка третейських судів України» згідно з регламентом даного суду. Рішення третейського суду буде остаточним і обов'язковим для сторін та буде виконуватися ними у зазначені строки, які вказані у рішенні третейського суду.

Тобто, сторони договору купівлі-продажу майна уклали 14.06.2006 року третейську угоду у вигляді третейського застереження (розділ 5 договору купівлі-продажу), і дане третейське застереження є предметом спору зі справи №10/447-07.

Спірний договір від 14.06.2006 року було посвідчено приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Швець С.П.

Відповідно до чинного цивільного законодавства України, фізичним та юридичним особам надається право вільно встановлювати свої права й обов'язки на основі договору і у визначенні будь-яких умов договору, які не суперечать законодавству. Тобто сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.12 Закону України „Про третейські суди” сторони мають право укладати третейську угоду, яка може бути оформлена у вигляді третейського застереження в самому договорі, або у вигляді окремої письмової угоди.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним третейського застереження (договору від 14.06.2006 року) позивач зокрема зазначав, що у зв'язку з укладанням спірного договору настали несприятливі наслідки для позивача у вигляді прийняття рішення Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Спілка третейських судів України»від 01.08.2006 року по справі №1/11-2006 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука» до відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»про визнання недійсними п.1.1 договору від 13.05.2004 року, та визнання права власності на нерухоме майно.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає дані доводи позивача безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно чинного законодавства України рішення третейського суду може бути оскаржено стороною у випадках передбачених Законом України „Про третейські суди”.

Водночас, звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач зазначав, що спірний договір суперечить ст.238 ЦК України, оскільки на момент його укладання та вчинення нотаріальних дій, представник позивача за дорученням Бушинський А.В. одночасно знаходився у трудових відносинах з відповідачем – працював в якості юрисконсульта на ТОВ «Цукровий завод «Лука». Таким чином, (на думку позивача) представник за дорученням Бушинський А.В. не мав права бути представником позивача при підписанні вищезгаданого договору, тому що працюючи в якості юрисконсульта на підприємстві відповідача він мав захищати та діяти в інтересах свого підприємства (підприємства відповідача). В зв'язку з викладеним позивач просив суд визнати спірний договір недійсним на підставі ст. 232 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

          Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

          Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Відповідно до ч. 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевим господарським судом під час розгляду даного спору було вірно встановлено, що спірний договір зі сторони продавця було підписано Бушинським А.В. на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14.06.2006 року, а зі сторони покупця –генеральним директором Мількевичем В.М.

На запит Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.03.2008 року приватним нотаріусом Пірнак М.В. 27.03.2008 року вих №24 було надано копію довіреності від 14.06.2006 року за реєстром №2543.

Як вбачається з наданої суду апеляційної інстанції довіреності, яку було видано ВАТ «Лучанський цукровий завод», Бушинському Андрію Вікторовичу було надано право представляти інтереси акціонерного товариства, та надано право укладати від імені товариства всі передбачені діючим законодавством угоди, в тому числі зміни та доповнення до договору купівлі-продажу майна №115/04-ВАТ-1 від 13.05.2004 року.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою,  яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Проте, як було вже зазначено вище, спірний договір від імені продавця було підписано представником –Бушинським А.В., а зі сторони покупця –генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю Мількевичем В.М.

Тобто, Бушинський А.В. під час укладання спірного договору не був одночасно представником іншої особи, оскільки інтереси контрагента представляв генеральний директор.

Громадянин Бушинський А.В. перебував в трудових відносинах з покупцем майна на підставі трудового договору з 01.06.2004 року, проте, вищенаведене не може бути підставою в даному випадку для визнання правочину недійсним на підставі ст.238 ЦК України, оскільки трудові правовідносини фізичної особи з юридичною особою не є одночасно представництвом такої юридичної особи в розумінні ст.237 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що в момент укладання спірного договору особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Що стосується правочинів вчинених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Основними умовами визнання недійсним правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною є: укладення правочину через представника; існування відносин добровільного представництва; наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною правочину. При цьому не має значення, чи переслідували учасники змови або одна з них корисливу мету, чи ні; представник однієї сторони і друга сторона правочину діяли на свою користь, а отже на шкоду довірителю.

Враховуючи наведене, вимога про визнання недійсним договору на підставі ст. 232 ЦК України може бути задоволена за умови доведеності факту зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.

Проте, позивачем всупереч ст.33 ГПК України під час розгляду справи в суді не було надано жодних доказів які б підтверджував наявність зловмисної домовленості при укладенні спірного договору (третейського застереження до основного договору купівлі-продажу).

Водночас слід зазначити, що матеріалами справи підтверджується, що договір купівлі-продажу майна (основний договір) від 13.05.2004 року був предметом розгляду в господарському суді –справа №12/3-06 (а.с.77-78, 91-92).

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.04.2006 року зі справи №12/3-06 за позовом відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»до товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука»про визнання недійсним договору від 13.05.2004 року, та за зустрічним позовом ТОВ «Цукровий завод «Лука»про визнання права власності на майно було прийнято відмову позивача від первісного позову і припинено провадження у справі на підставі ст.80 ГПК України.

Тобто, ще за два місяці до укладання договору (третейського застереження) від 14.06.2006 року позивач самостійно відмовився від позову про визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, а відтак посилання позивача, що спірна угода порушує право акціонерного товариства на захист своїх інтересів є безпідставною.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства «Лучанський цукровий завод»не вбачається, рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, тому відсутні підстави для його зміни, чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд

                                        П О С Т А Н О В И В:

1.          Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Луганський цукровий завод»на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2007 року по справі № 10/447-07 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 22.10.2007 року по справі № 10/447-07 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 10/447-07 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя:                                                                      Фаловська  І.М.

Судді:

                                                                                                    Мостова  Г. І.

                                                                                                    Писана  Т.О

Дата відправки