Постанова

від 18.03.2008 по справі 6/169-07-3781

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/169-07-3781

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 березня 2008 р.                                                                                    № 6/169-07-3781  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Дроботової Т. Б.–головуючогоВолковицької Н.О.Рогач Л.І.

за участю представників:

прокуратуриГромадський С.О. –прокурор відділу Генеральної прокуратури України

позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуІванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області          

на постанову від 06.11.2007 р. Одеського апеляційного господарського суду

у справі№ 6/169-07-3781 господарського суду Одеської області

за позовомПрокурора Іванківского району Одеської області в інтересах держави в особі Радісненської селищної ради Іванківського району Одеської області

доІванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області

простягнення 25784 грн.

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Іванківского району Одеської області в інтересах держави в особі Радісненської селищної ради Іванківського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Іванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області про стягнення збитків –неодержаного прибутку в сумі 25784,00 грн., посилаючись, зокрема, на приписи статей 216 та 390 Цивільного кодексу України (з урахуванням уточнення позовних вимог а.с. 73-75).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.02.2004 р. Радісненська селищна рада Іванівського району Одеської області є власником торгового центру за адресою: Одеська область, Іванівський район, смт. Радісне, вул. Миру, 3, однак незважаючи на вказану обставину відповідач у період 2004 - 2007 років укладав договори оренди на зазначене приміщення з фізичними - особами підприємцями Хайнаською Л.М., Гайком В.В., Гажаман Н.Д., Авдієнко Л.М., і отримував відповідний дохід від орендної плати, який складає 25784,00 грн. та становить дохід який не отримав власник майна внаслідок незаконних дій відповідача.

У відзиві на позовну заяву Іванківська районна спілка споживчих товариств проти позову заперечувала, просила у його задоволені відмовити, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Одеської області від 19.02.2007 р. було встановлено, що договори щодо здачі в оренду спірних приміщень були укладені неналежним орендодавцем та визнані недійсними на майбутнє, у зв'язку з чим, на думку відповідача, за те, що було до прийняття вказаного судового рішення спілка відповідальності не несе, стягнення збитків неможливе.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.10.2007 р. (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції, зокрема, дійшов висновку, що позовні вимоги прокурором були обґрунтовані з посиланням на норми статей 216 та 390 Цивільного кодексу України, проте, вказані норми мають різну природу і одночасне їх застосування при стягненні з відповідача однієї суми з відповідача є неможливим.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказував, що в даному випадку позивач був вправі вимагати від відповідача усіх доходів, одержаних за весь час незаконного володіння нежитловою будівлею –торгівельним центром, як це передбачено статтею 390 Цивільного кодексу України.

За апеляційним поданням прокурора Іванківского району Одеської області в інтересах держави в особі Радісненської селищної ради Іванківського району Одеської області Одеський апеляційний господарський суд (судді: Картере В.І., Пироговський В.Т., Жеков В.І.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2007 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.11.2007 р. скасував його, позовні вимоги задовольнив повністю, стягнув з Іванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області на користь Радісненської селищної ради Іванківського району Одеської області доходи одержані від незаконного володіння майном у сумі 25784,00 грн.

Скасовуючи судове рішення суд апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи документів, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, при цьому не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову внаслідок посилання у позовній заяві одночасно на приписи статей 216 і 390 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку помилкове зазначення у позові, в обґрунтування позовних вимог поряд із правовою нормою, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, інших норм права, не свідчить про відсутність порушення з боку відповідача прав і законних інтересів позивача.

Іванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.2007 р., в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2007 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник у касаційній скарзі, зокрема, зазначив, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та прийняв рішення про те, що не було предметом спору.

Натомість, суд першої інстанції обґрунтовано зазначав, що прокурор, посилаючись на приписи статті 216 та 390 Цивільного кодексу України просив стягнути збитки у вигляді неодержаного прибутку, а не одержані відповідачем доходи від незаконного володіння майном.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції було встановлено, що в період з 2004 р. по 2006 р. між Іванівською районною спілкою споживчих товариств та фізичними особами - підприємцями укладались договори про здачу в операційну оренду основних засобів, предметом яких була передача Іванівською районною спілкою споживчих товариств в оренду фізичним особам - підприємцям приміщень, розташованих у торгівельному центрі, за адресою: смт. Радісне, Іванівський район Одеської області, вул. Миру, 3.

Власником вказаного об'єкта нерухомості з 09.02.2004 р. є Територіальна громада селища Радісне в особі Радісненськоі селищної ради Іванівського району Одеської області, що підтверджується наявними у справі копіями свідоцтва про право власності та витягу про реєстрацію права власності.

Зазначені обставини також встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 11.05.2004р. по справі № 9/43-04-1436.

Зі змісту зазначених договорів оренди вбачається, що спірне майно надавалось Іванівською районною спілкою споживчих товариств в оренду фізичними особами –підприємцями.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є стягнення збитків –неодержаного прибутку на підставі статей 216 та 390 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки недійсності правочину.

Згідно із частиною 2 пункту 1 вказаної норми у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 390 Цивільного кодексу України передбачені розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння.

Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (пункт 1 вказаної норми).

Вказані норми мають різну природу і одночасне їх застосування при стягненні з відповідача однієї суми з відповідача є неможливим, про що вірно було зазначено у судовому рішенні суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 390 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, обґрунтовані позовні вимоги, передбачено розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння, проте, вимоги про повернення речей з незаконного володіння позовна вимога позивача не містить.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що чинним процесуальним законодавством, зокрема, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України зміна предмету або підстав позову  визначено як право позивача, яке може бути реалізовано ним до прийняття  судового  рішення.

При цьому, повинні бути дотримані права відповідача щодо надання пояснень чи заперечень щодо зміненого предмета або підстав позову.

Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі, яка, таким чином, забезпечує можливість реалізації відповідачем певних процесуальних засобів захисту своїх прав: надання відзиву, подання зустрічного позову тощо.

Відповідно до  пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів  позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов:

- це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору;

          - про це є клопотання заінтересованої сторони.

Необхідністю є наявність двох зазначених умов одночасно.

Приписи вказаної норми не надають господарському суду права змінювати предмет позову, а також розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.   

Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Радісненської селищної ради Іванківського району Одеської області про стягнення з Іванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області збитків –неодержаного прибутку в сумі 25784,00 грн.

Надаючи уточнення позовних вимог позивачем предмет спору не змінювався.

Разом з цим, Одеський апеляційний господарський суд замість заявлених позовних вимог про стягнення збитків –неодержаного прибутку, розглянув вимоги щодо стягнення доходів одержаних від незаконного володіння майном.   

Таким чином, судом апеляційної інстанції під час здійснення судового провадження помилково був змінений предмет позову та розглянута вимога, не заявлена позивачем.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної  інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2007 р. у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню як така, що прийнята в порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.2007 р. у справі № 6/169-07-3781 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2007 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу Іванківської районної спілки споживчих товариств Одеської області задовольнити.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді                                                                                              Н. Волковицька

         Л. Рогач