Постанова

від 21.04.2008 по справі 38/10-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

38/10-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2008 р.                                                           Справа № 38/10-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. ,  Барбашова С.В.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Малахатко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон", м. Київ (вх. № 771 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04.03.08р. по справі № 38/10-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія", м. Красноград, Харківська область

про стягнення 24449,06 грн., -  

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" (м. Київ) звернулось до господарського суду Харківської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія" (м. Красноград, Харківська область), які з урахуванням уточнень клопотанням від 29.01.2008 р. вих. № 850 полягають у стягненні з відповідача грошової суми в розмірі 24449,06 грн., що складається із несплаченої суми за поставлений товар у розмірі 20541,52 грн., пені у сумі 275,99 грн., штрафу у сумі 2054,15 грн., З % річних у сумі 51,76 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 175,64 грн., витрат на юридичні послуги у сумі 1350,00 грн., зверненні стягнення на майно відповідача у сумі, що підлягає стягненню, та стягненні суми сплаченого державного мита 244,50 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу 118,00 грн.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до господарського суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України із клопотанням від 18.02.2008 р. вих. № 897, в якому в зв'язку з частковою оплатою відповідачем спірної суми поставленого товару 14.02.2008 р. у розмірі 725,35 грн. уточнив позовні вимоги в частині суми основного боргу та визначив суму заборгованості за поставлений товар станом на 17.02.2008 р. у сумі 19816,17 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.03.08р. по справі № 38/10-08 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" 14074,69 грн. заборгованості, 131,50 грн. пені, 25,12 грн. процентів річних, 149,57 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає, що часткове задоволення позову обґрунтоване зібраними у справі доказами, а оскаржене рішення прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права.

11 квітня 2008 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від уповноваженого представника позивача –Татарчук О.Л. надійшло клопотання, в якому позивач підтримує свою позицію у справі та просить розглянути апеляційну скаргу без його участі за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, яка підтримала свою позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 21 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір поставки № 0678/07 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач ("Постачальник") зобов'язався поставити та передати у власність відповідача ("Покупця") лікарські засоби та товари медичного призначення, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах укладеного сторонами договору.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що відповідач оплачує кожну поставлену партію товару в безготівковому порядку протягом 30 календарних днів з дати постачання, а відповідно до пункту 3.2. даного Договору оплата згідно з п. 3.1. повинна здійснюватись не пізніше строку, визначеному в накладних.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що наданими позивачем накладними підтверджується поставка товару на виконання умов Договору лише згідно накладних № 2222747 15.10 2007 р., № 2222765 від 15.10.2007 р., № 2223603 від 16.10.2007 р., № 2223566 від 16.10.2007 р., № 2225220 від 17.10.2007 р., № 2228561 від 19.10.2007 р., № 2230729 від 19.10.2007 р., № 2230782 від 19.10.2007 р., № 2231860 від 23.10.2007 р., № 2231861 від 23.10.2007 р., № 2234837 від 24.10.2007 р., № 2234998 від 25.10.2007 р., № 2234990 від 25.10.2007 р., № 2244815 від 05.11.2007 р., № 2244664 від 05.11.2007 р., № 2244665 від 05.11.2007 р., № 2236298 від 26.10.2007 р., № 2244587 від 05.11.2007 р., № 2245932 від 06.11.2007 р., № 2238873 від 29.10.2007 р., № 2238874 від 29 10.2007 р., № 2239734 від 30.10.2007 р., № 2242304 від 01.11.2007 р., № 2242084 від 01.11.2007 р.т № 2242310 від 01.11.2007 р., № 2247318 від 07.11.2007 р., № 2252824 від 12.11.2007 р., № 2253795 від 13.11.2007 р., № 2255667 від 14.11.2007 р., № 2268935 від 26.11.2007 р. на загальну суму 15550,04 грн.

З урахуванням положень ст. ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, а також п. 3.1. Договору господарським судом визначено, що строк оплати по вищезазначеним накладним - 30 календарних днів слід обчислювати з дня, наступного за датою поставки товару, а при визначенні дня закінчення строку слід враховувати вихідні та неробочі дні.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом за зазначеними накладними відповідачем здійснено оплату вартості отриманого товару за Договором у розмірі 1475,35 грн. платіжним дорученням № 166 від 08.11.2007р. на суму 750,00 грн. та після порушення провадження у справі платіжним дорученням № 137 від 13.02.2008р. на суму 725,35 грн. Разом з цим, господарський суд зазначив, що у відповідності до зазначеного у платіжних дорученнях призначення платежу є частково оплаченими накладні № 2222747, № 2222765, № 2245932, проте доказів оплати за іншими накладними відповідачем не надано.

Надані ж позивачем в обґрунтування його вимог по стягненню заборгованості накладні № 2214785 від 08.10.2007 р., № 2214785 від 08.10.2007 р., № 2215833 від 09.10.2007 р., № 2215817 від 09.10.2007 р., № 2215818 від 09.10.2007 р., № 2217539 від 10.10.2007 р. , № 2219152 від 11.10.2007 р., № 2219090 від 11.10.2007 р., визнані судом такими, що не свідчать про передачу позивачем товару на виконання умов спірного Договору, оскільки вказані накладні не містять посилань на цей Договір.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений по спірному Договору товар у сумі 19816,17 грн. підлягають частковому задоволенню у сумі 14074,69 грн.

Пунктом 7.3. Договору сторони встановили, що відповідач за порушення термінів оплати товару сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Враховуючи умови Договору, вимоги чинного законодавства, а також те, що факт порушення строків оплати отриманої продукції відповідачем не заперечується і підтверджується зібраними у справі доказами, господарський суд визнав позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 275,99 грн. за порушення строків здійснення розрахунків по договору № 0678/07 від 21.09.2007 р. станом на 20.12.2007 р. такими, що підлягають частковому задоволенню у сумі 131,50 грн., оскільки при здійсненні розрахунку пені у розмірі 275,99 грн. позивач виходив з невірно обчисленої суми заборгованості за договором № 0678/07 та термінів оплати отриманої відповідачем продукції, визначених безпосередньо у накладних. Пеня у розмірі 131,50 грн. обчислена станом на 20.12.2007 р. виходячи з суми поставленого товару за договором № 0678/07 від 21.09.2007 р. у розмірі 15550,04 грн., суми часткової оплати у розмірі 1 475,35 грн. та обчислених у відповідності до п. 3.1 договору № 0678/07, ст.ст. 253, 254 ЦК України строків оплати.

Пунктом 7.2. Договору передбачено сплату відповідачем на користь позивача одноразового штрафу у розмірі 10 % від суми несплаченого в строк товару.

З огляду на приписи ст. ст. 217, 230 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2054,15 грн., обчисленого позивачем на підставі пункту 7.2. Договору, визначені господарським судом першої інстанції як неправомірні та такі, що задоволенню не підлягають, оскільки пеня та штраф є одним видом господарської відповідальності і за договором № 0678/07 їх застосування передбачено за одне й те ж саме господарське порушення - несвоєчасну оплату отриманої продукції. При цьому, одночасне застосування штрафу та пені за порушення строків оплати товару не відповідає ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, судом першої інстанції надано перевагу застосуванню до відповідача як сторони, що порушила господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені, так як ст. 231 Господарського кодексу України передбачено встановлення штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи те, що факт прострочки грошового зобов'язання з оплати отриманого товару відповідачем не заперечується і підтверджується зібраними у справі доказами, господарський суд визначився, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 51,76 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 25,12 грн., так як позивач виходив з невірно обчисленої суми заборгованості за договором № 0678/07 та термінів оплати отриманої відповідачем продукції, визначених безпосередньо у накладних. Річні у сумі 25,12 грн. обчислені станом на 20.12.2007 р. виходячи з суми поставленого товару за договором № 0678/07 від 21.09.2007 р. у розмірі 15 550,04 грн., суми часткової оплати у розмірі 1 475,35 грн. та обчислених у відповідності до п. 3.1 договору № 0678/07, ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України строків оплати.

Що стосується вимог позивача про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 175,64 грн. господарський суд визнав їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони стосуються іншого, не спірного періоду.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору.

При вирішенні даного господарського спору суд першої інстанції не з'ясував та неправильно визначив підстави виникнення цивільних прав та обов'язків сторін, їх зміст відповідно до умов спірного Договору, ступінь та належність виконання договірних зобов'язань кожною із сторін, а також не проаналізував докази, які надані сторонами в підтвердження їх вимог та заперечень в частині додержання належного виконання умов Договору, не визначив порядок та строки виконання взаємних обов'язків сторін та неправильно застосував положення цивільного законодавства, що регулюють порядок виконання зобов'язань та наслідки їх неналежного виконання.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу положень пунктів 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

А згідно з пунктом 3 цієї ж статті зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в обґрунтування його вимог надано належним чином завірені копії накладних № 2222747 15.10 2007 р., № 2222765 від 15.10.2007 р., № 2223603 від 16.10.2007 р., № 2223566 від 16.10.2007 р., № 2225220 від 17.10.2007 р., № 2228561 від 19.10.2007 р., № 2230729 від 19.10.2007 р., № 2230782 від 19.10.2007 р., № 2231860 від 23.10.2007 р., № 2231861 від 23.10.2007 р., № 2234837 від 24.10.2007 р., № 2234998 від 25.10.2007 р., № 2234990 від 25.10.2007 р., № 2244815 від 05.11.2007 р., № 2244664 від 05.11.2007 р., № 2244665 від 05.11.2007 р., № 2236298 від 26.10.2007 р., № 2244587 від 05.11.2007 р., № 2245932 від 06.11.2007 р., № 2238873 від 29.10.2007 р., № 2238874 від 29 10.2007 р., № 2239734 від 30.10.2007 р., № 2242304 від 01.11.2007 р., № 2242084 від 01.11.2007 р.т № 2242310 від 01.11.2007 р., № 2247318 від 07.11.2007 р., № 2252824 від 12.11.2007 р., № 2253795 від 13.11.2007 р., № 2255667 від 14.11.2007 р., № 2268935 від 26.11.2007 р., № 2214785 від 08.10.2007 р., № 2214785 від 08.10.2007 р., № 2215833 від 09.10.2007 р., № 2215817 від 09.10.2007 р., № 2215818 від 09.10.2007 р., № 2217539 від 10.10.2007 р. , № 2219152 від 11.10.2007 р., № 2219090 від 11.10.2007 р., по яким позивачем здійснено передачу товару відповідачеві на загальну суму 20688,40 грн. Факт отримання товару за всіма цими накладними підтверджується підписом директора ТОВ "Конкордія" –Коломієць Л.В. та проставленими на них відбитками печатки ТОВ "Конкордія", а в процесі розгляду справи відповідачем фактично не заперечувались обставини стосовно отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача за всіма накладними.

Зі змісту бланків накладних № 2214785 від 08.10.2007 р., № 2215833 від 09.10.2007 р., № 2215817 від 09.10.2007 р., № 2215818 від 09.10.2007 р., № 2217539 від 10.10.2007 р., № 2219152 від 11.10.2007 р., № 2219090 від 11.10.2007 р. вбачається, що в якості підстав для здійснення поставки не зазначено конкретний номер та дату Договору, на виконання умов якого така поставка здійснюється.

Проте, при вирішення спору по суті господарським судом не враховано, що в даному випадку відсутність посилань в згаданих накладних на Договір поставки не несе ніякого правового навантаження та не свідчить про передачу позивачем товару на виконання іншого Договору, оскільки: 1) будь-яких зауважень або заперечень щодо оформлення згаданих накладних відповідач до позивача не заявляв; 2) до моменту укладання договору поставки, а саме до 21.09.2007 року, ніяких договірних чи позадоговірних взаємовідносин між позивачем та відповідачем не існувало і такі докази відсутні; 3) доказів укладення з позивачем інших договорів відповідачем не надано; 4) перелік медичного товару у спірних накладних відповідає предмету Договору поставки № 0678/07 від 21.09.2007р.

За цих обставин, колегія суддів вважає, що поставка медичного товару за всіма накладними, які надані позивачем в обґрунтування його вимог по стягненню заборгованості, здійснювалась останнім лише на виконання умов та в рамках спірного Договору.

Однак, в порушення умов даного Договору відповідач вартість отриманого від позивача медичного товару сплатив лише частково, провівши 14.02.2008р. оплату вартості товару банківським платежем в розмірі 725,35 грн., через що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 17.02.2008р. становить 19816,17 грн. Вказані дані відповідачем не спростовані.

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що відповідач в повному обсязі оплату вартості отриманого товару від позивача за спірним Договором не здійснив, колегія суддів на підставі фактичних обставин та матеріалів справи, дійсних прав та обов'язків сторін, з урахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості, що загалом складає 19816,17 грн., в зв'язку з чим в частині відмови в позові щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 5741,48 грн. рішення господарського суду слід скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги в цій частині –задовольнити.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 7.3. Договору сторони встановили, що відповідач за порушення термінів оплати товару сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Разом з цим, враховуючи, що поставка за всіма накладними відбулась в рамках Договору, оплата вартості товару по ним повинна здійснюватись в термін, визначений п. 3.1. Договору.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Матеріали справи свідчать, що відповідач є таким, що прострочив свої зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару в термін, встановлений Договором, нарахування пені здійснено позивачем з урахуванням умов Договору, її розрахунок відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та вірно розрахований від суми заборгованості за кожен день прострочення, тому колегія суддів вважає, що рішення в частині відмови в задоволенні позову стосовно стягнення пені в сумі 144,49 грн. підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначеної норми колегія суддів вважає, що позовні вимоги ТОВ "Аптека Біокон" в частині стягнення з ТОВ "Конкордія" 26,64 грн. річних та 175,64 грн. інфляційних збитків є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства, в зв'язку з чим рішення в частині відмови в позові в цій частині також слід скасувати, як безпідставне.

Відповідно до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у тому числі штраф та пеня (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 Цивільного кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Різновидами неустойки є штраф і пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, на відміну від штрафу пенею забезпечується своєчасне виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, не погоджуючись із висновками господарського суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зауважити, що з урахуванням вимог Господарського та Цивільного кодексів України штраф та пеня не відносяться до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, вказана господарським судом в обґрунтування оскарженого рішення в частині відмови в позові щодо стягнення штрафу в розмірі 2054,15 грн. стаття 61 Конституції України відноситься до II розділу "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" та передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності особи. Слід зазначити, що вказане Положення Конституції України щодо людини, її прав і свобод спрямоване на виявлення та врахування обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, свідчать про гуманістичну направленість Основного Закону України та кримінального і кримінально-процесуального законодавства України, про поширення загальних засад призначення покарання на всі вчинені злочини.

Проте, в даному випадку, позовні вимоги пред'явлені до особи юридичної і ґрунтуються на нормах ст. 549 Цивільного кодексу України, котрий не забороняє встановлювати одночасно відповідальність у вигляді штрафу і пені, які за своєю правовою природою є засобами захисту цивільних прав і є видами забезпечення виконання зобов'язань.

Слід також зауважити, що відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарським кодексом України визначено, що відносини в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, враховуючи те, що пунктом 7.2. спірного Договору сторони встановили відповідальність за факт прострочки платежу у вигляді одноразового штрафу у розмірі 10 % від суми несплаченого в строк товару, а нарахування штрафу в розмірі 2054,15 грн. повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, тому у позивача є всі правові підстави вимагати його стягнення, однак місцевий господарський суд не надав належної юридичної оцінки цим обставинам, що призвело до прийняття неправомірного рішення в цій частині.

За таких обставин, рішення в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення штрафу підлягає скасуванню, а в цій частині слід прийняти нове рішення, яким позовні вимоги –задовольнити.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що господарським судом правомірно   залишені без задоволення вимоги позивача щодо стягнення збитків у вигляді витрат на юридичні послуги у сумі 1350,00 грн., оскільки є необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

За загальним правилом, збитки –це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки;  2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );  2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків повинен доводити позивач.

Колегія суддів визначає відсутність необхідності понесення позивачем витрат на оплату юридичних послуг і саме у такому розмірі, а також наявності прямого причинного зв'язку між понесеними витратами та діями відповідача. Так, представництво інтересів сторони у господарському суді іншими, ніж зазначено у частинах 1, 2 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, особами не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони.

Слід зауважити, що позивачем не доведено судам, що у його штаті немає  спеціалістів, які могли б вчинити юридично грамотні дії, спрямовані на проведення дій правового характеру, зокрема претензійно-позовну роботу, представництво в суді, контроль за виконавчим провадженням, інформування позивача про процес розгляду справи, здійснення обробки та пошуку  варіантів по розв'язанню спорів та розбіжностей, і вказане змусило позивача понести певні витрати на оплату таких послуг, які надані йому сторонніми особами.

Також колегія суддів вважає, що вирішуючи даний господарський спір, господарський суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про відсутність  правових підстав звернення стягнення на майно відповідача на суму заборгованості.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Разом з цим, згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На думку колегії суддів, позивач у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача в частині стягнення суми основного боргу, пені, штрафу, інфляційних та 3% річних, а останній не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для залишення цих вимог позивача без задоволення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскарженого рішення від 04 березня 2008 року по справі № 38/10-08 було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду у повній мірі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення  - частковому   скасуванню.   

Задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 4 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 березня 2008 року по справі № 38/10-08 змінити.

В частині стягнення з відповідача 5741,48 грн. боргу, 2054,15 грн. штрафу, 144,49 грн. пені, 26,64 грн. річних, 175,64 грн. інфляційних втрат рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія" (63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, 3-й мікрорайон, 13, код в ЄДРПОУ 32837240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29, код ЄДРПОУ 30263519) 19816,17 боргу, 275,99 грн. пені, 2054,15 грн. штрафу, 51,76 грн. річних, 175,64 грн. інфляційних втрат, 335,61 грн. витрат по держмиту та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                    Демченко В.О.  

                                 Судді                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                                                                                               Барбашова С.В.