Постанова

від 22.06.2006 по справі 20-5/358-12/335

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/358-12/335

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 20 червня 2006 року  

Справа № 20-5/358-12/335

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Дугаренко О.В.,

                                                                                          Голика В.С.,

за участю представників сторін:

позивача: Заєць С.А., довіреність № 16-819 від 06.02.2006,

відповідача: Істягіна Н.М., довіреність № 10-00/212 від 27.04.2006,

                  Хмелевська І.М., довіреність № 20-004/144 від 11.03.2004,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Харченко І.А.) від 10 квітня 2006 року у справі №20-5/358-12/335

за позовом           відкритого акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Севастопольгаз" (вул. Гідрографічна, 1, Севастополь, 99003)

до           Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37, Севастополь, 99011)

про визнання податкового повідомлення-рішення № 2561 від 05.12.2003 року недійсним

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено повністю. Прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 254.100грн. визнано недійсним. З відповідача на користь позивача стягнуті судові витрати –державне мито 85грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118грн.

Рішення суду мотивовано тим що частково встановлені відповідачем і допущені позивачем порушення не привели до заниження податкового зобов'язання (податку на прибуток), інших порушень позивач не здійснював, а тому у податкового органу не було підстав для донарахування податку.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, у позові відмовити з тих підстав, що воно прийнято з порушенням  норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги. Представник позивача у судовому засіданні зі скаргою не погодився, тому що акт перевірки складено з порушенням встановленого законодавством порядку (не містить складу порушень); за висновками судового експерту висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам; ухвала господарського суду у справі про банкрутство не є рішенням господарського суду, яке встановлює кредиторську заборгованість позивача перед іншими особами.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів  віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб'єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.

Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.

Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи  здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі   відносин власності.

Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб'єктів господарювання  (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).

Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.

Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб'єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб'єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції повторно розглянув справу і встановив наступне.

5 грудня 2003 року керівником Державної податкової інспекції у Ленінському  районі міста Севастополя Гаркуша О.А. на підставі акту перевірки №18207\10\23-1\343 від 28 листопада 2003 року прийнято податкове повідомлення-рішення №2501 про визначення відкритому акціонерному товариству „Севастопольгаз” податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 254.100грн. (а.с. 16 т.1).

З вказаного акту  перевірки (а.с. 17-88 т.1) та доповнень за №19136\10\23-1 від 15 грудня 2003 року до нього (а.с. 89-94 т.1) слідує, що платник податків зависив у 1 півріччі 2001 року податок на 375,18тис.грн., а у 2 півріччі 2002 року і 1 півріччі 2003 року занизив податок на 627,12тис.грн. і 2,16тис.грн. (відповідно), усього занизив податок на 254,10тис.грн. (а.с. 93 т.1).

Таке заниження сталося через завищення валових витрат, а саме :

1)          незважаючи на ухвалу господарського суду у справі про банкрутство стосовно державного комунального підприємства „Севастопольенерго”, позивач не мав права збільшувати валові витрати на суму нестягнутої дебіторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, у сумі 24.943,3тис.грн. (23.790,3тис.грн. за боргом від державного комунального підприємства „Севастопольенерго”, 1.153тис.грн. –інші дебітори) тому, що така дебіторська заборгованість виникла до 1 липня 1997 року;

2)          позивач не мав права відносити до складу валових витрат 2.145,4тис.грн. –різницю у тарифі за транспортування природного газу за 1999 рік від державного акціонерного товариства „Чорноморнафтагаз”, тому що не встановлено порядок компенсації такої різниці у тарифі, така різниця у тарифі не свідчить про надання послуг на цю суму.  

При цьому податковим органом змінені валові витрати з урахуванням курсової різниці при перерахуванні заборгованості з іноземної валюти на українську.

З процесуальних документів у справі №20-3\338 слідує, що за заявою державного акціонерного товариства „Чорноморнафтагаз” від 11 лютого 2000 року відносно відкритого акціонерного товариства „Севастопольгаз” зі заборгованості у сумі 43.899.015,69грн. була порушена справа про банкрутство (а.с. 14-15 т.2, 86-88 т.3).

У той ж час, за рішенням того ж суду від 23 жовтня 2000 року з державного комунального підприємства „Севастопольенерго” на користь позивача була стягнута заборгованість у сумі 20.263.814,24грн. (що відповідало 3.726.130,27 доларів США) за поставлений у 1997 року газ (а.с. 16-18 т.2).

Відповідно до договорів замовника  (позивача) і виконавців (дочірньої компанії „Укртрансгаз”, державного акціонерного товариства „Чорноморнафтагаз”, дочірньої компанії „Торговий дім „Газ України”, дочірньої компанції «Газ України») у 2000-2003 роках позивач замовив не для власних потреб, а для споживачів (населення та бюджетних установ) транспортування природного газу, оплату за яке зобов'язався здійснити за законодавчо встановленими тарифами (а.с. 34-157 т.2).

Також з договорів купівлі-продажу покупця (позивача) і продавців (дочірньої  компанії „Газ України”, державного акціонерного товариства „Чорноморнафтагаз”), вбачається, що позивач придбав у 2000-2003 роках  виключно для потреб споживачів (установ, організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, населення) певну кількість природного газу за нормативно встановленою ціною (а.с. 20-33 т.2).

За висновками судового експерту з урахуванням висновків додатково проведеної судової експертизи  (а.с. 3-20, 63-66 т.3) частково підтверджені встановлені податковим органом  порушення з боку платника податків, а саме :

1)          віднесення до валових витрат безнадійної заборгованості, за якою закінчився строк позовної давності, стягнутої за рішенням суду у сумі 3.526.500грн., що є порушенням статті 5 Закону України №283\97-ВР;

2)          подвійне віднесення до валових витрат 58.000тис.грн. –витрат на придбання матеріалів, що є порушенням статті 5 Закону України №283\97-ВР;

3)          віднесення до валових доходів кредиторської заборгованості у сумі 23.389.500грн., з якої у 4 кварталі 2001 року закінчився строк позивної давності, що є порушенням статті 4 Закону України №283\97-ВР;

4)          віднесення до валових доходів кредиторської заборгованості у сумі 5.166.800грн., з якої у 4 кварталі 2002 року закінчився строк позивної давності, що є порушенням статті 4 Закону України №283\97-ВР.

Однак такі порушення не привели до заниження податкових зобов'язань, тому що з 1 липня 2001 року до 30 червня 2003 року позивач за результати  господарської  діяльності  не мав прибутку, а мав збиток.

Судовими експертизами не підтверджені висновки податкового органу про завищення позивачем валових доходів у сумах 28.556.300грн. за 4 квартал 2001 року і 3.584.500грн. за 4 квартал 2002 року.

Відповідно до підпункту 5.2.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України №283\97-ВР від 22 травня 1997 року, зі змінами на час оподаткування) до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

При цьому згідно з пунктом 1.25 статті 1 того ж Закону безнадійною заборгованістю – є  заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Вказаний Закон також передбачає порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості.

Так, згідно з підпунктом 12.1.1 Закону України №283\97-ВР платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право виникає, якщо протягом такого звітного періоду платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Однак на підставі пункту 22.12 Закону України №283\97-ВР вказана норма не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів (робіт, послуг), проданих (відвантажених, наданих, виконаних) до набрання чинності цим Законом, тобто до 1 липня 1997 року.

Таким чином, підпункт 5.2.8 Закону України №283\97-ВР регулює оподаткування  заборгованості, за якою минув строк позовної давності (безнадійної заборгованості), а підпункт 12.1.1 регулює інше –оподаткування заборгованості, за якою платник звернувся до суду з позовом чи з заявою про визнання банкротом (безнадійна, сумнівна заборгованість).

Як слідує з пояснень сторін, акту перевірки та інших письмових доказів, позивач оподаткував (відніс до валових витрат) заборгованість, за якою минув строк позовної давності, тобто безнадійну заборгованість. Такі дії платника податку відповідають закону.  

Апеляційний господарський суд вважає, що податковим органом неправильно застосовані пункти 12.1.1 і 22.12 Закону України  №283\97-ВР, тому що 24.943,3тис.грн. не є безнадійною, сумнівною заборгованістю.

Також апеляційний господарський суд вважає неспроможними доводи податкового органу про завищення позивачем валових витрат через віднесення різниці у тарифі за транспортування природного газу від державного акціонерного товариства  „Чорноморнафтагаз” з наступного.

Відповідно до підпункту 5.3.9 Закону України №283\97-ВР не включаються до складу валових витрат винагорода або інші види заохочень пов'язаним з таким платником податку юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесення до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Позивач здійснив оплату (винагороду) за фактично надану послугу (постачання газу) за тарифом, який встановлений діючим законодавством –постановою Кабінету Міністрів України №1548 від 25 грудня 1996 року „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” .

А відповідно до підпункту 1.20.5 Закону України №283\97-ВР у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Той факт, що не встановлений порядок компенсації газопостачальним підприємствам різниці між тарифом та ціною газу, не змінює обставин справи, а саме позивач сплатив винагороду за фактично поставлений газ за звичайною ціною.

Інших доводів для скасування судового рішення у апеляційній скарзі не має.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади  (яким є відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з встановлених обставин відповідач прийняв акт ненормативного  характеру (податкове повідомлення-рішення) в межах повноважень, однак з порушенням вказаних вище законів України, а тому апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, місцевим господарським судом рішення прийнято без порушень норм матеріального права, інших підстав для скасування (зміни) судового рішення не має.

          Керуючись статтями 101,  пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста  Севастополя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 10 квітня 2006 року у справі № 20-5/358 -12/335 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                О.В. Дугаренко

                                                                                В.С. Голик