Постанова

від 17.05.2011 по справі 4/162/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/162/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"17" травня 2011 р. Справа № 4/162/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Мацюри П.Ф.

суддів Андрєєвої Е.І. та Ліпчанської Н.В.,

при секретарі судового засідання Подуст Л.В.  

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Шульга А.В.,

від відповідача за первісним позовом: Цинєв А.О.,

директор ФГ "Лексіон" - Топада А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги   Фермерського  господарства "Лексіон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 24 лютого 2011 року   

у справі №4/162/10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"

до відповідача  Фермерського  господарства "Лексіон"

про розірвання договору та повернення і передачу предмету лізингу

та за зустрічним позовом  Фермерського  господарства "Лексіон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"

про визнання договору недійсним та визнання права власності ,-

 В С Т А Н О В И В:

29.10.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фермерського господарства “Лексіон” (далі - відповідач) про розірвання договору фінансового лізингу № 01-156/08-обл від 25.06.2008р., повернення і передачу йому предмету лізингу, яким є зернозбиральний комбайн з зерновою жаткою та пристроєм для її транспортування lexion 560, 2008 року випуску з посиланням при цьому на ст.ст. 179, 193 ГК України, ст.ст. 526, 610, 629, 651 ЦК України, ст. 10, ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” та п.п.8.1, 8.2 ст.8 Загальних умов фінансового лізингу та на те, що відповідач в порушення чинного законодавства та умов договору фінансового лізингу № 01-156/08-обл від 25.06.2008р. несвоєчасно сплачує лізингові платежі і має сталу прострочену заборгованість перед ТОВ “Українська лізингова компанія”.

У відзиві на позов відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки вважає, що повністю виконав вимоги договору фінансового лізингу № 01-156/08-обл щодо сплати предмету лізингу та винагороди (комісії) відповідно до графіку сплати лізингових платежів, що є додатком № 1 до договору, станом на листопад 2010 року.

В процесі розгляду справи відповідач звернувся до господарського суду Миколаївської області з зустрічною позовною заявою до позивача, в якій просив суд визнати договір фінансового лізингу № 01-156/08-обл від 25.06.08р. в частині п. 3.9 додатку № 4 до договору недійсним та визнати право власності на зернозбиральний комбайн з зерновою жаткою та пристроєм для її транспортування lexion 560, 2008 року випуску, посилаючись при цьому на те, що можливість коригування лізингового платежу на зміну курсу гривні до долару США суперечить нормам діючого законодавства, а саме: ч. 2 статті 189 ГК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" , п.1 Постанови КМУ № 1998 від 18.12.98 , а також мотивуючи ст. 392 ЦК України та тим, що він повністю сплатив предмет лізингу, а позивач не визнає право власності на спірний комбайн.

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач за первісним позовом просив суд відмовити відповідачу за первісним позовом в задоволенні зустрічного позову посилаючись на його безпідставність, відповідність спірних умов договору статті 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 524, 533 ЦК України. Крім того, зазначив, що право власності може виникнути лише з урахуванням п.п. 10, 10.2, 10.3 Загальних умов фінансового лізингу, що передбачає закінчення строку лізингу або відповідно додаткової угоди між сторонами про зменшення строку лізингу, наявність підписаного акту звірки взаєморозрахунків між сторонами, відсутність будь-якої заборгованості, а підставою переходу права власності є підписаний акт приймання-передачі між сторонами (а.с. 14-22, т.2).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.02.2011р. у даній справі (суддя Дубова Т.М.) в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів взагалі завдану йому шкоду в результаті неналежного виконання умов договору відповідачем, а отже й істотності порушення договору відповідачем, що відповідно до ст. 651 ЦК України, на яку посилався позивач, не може бути підставою для розірвання договору за рішенням суду; також позивач не надав доказів щомісячного надіслання відповідачу рахунків, а оспорюваний пункт договору фінансового лізингу повністю відповідає чинному законодавству України, а саме: ст.ст. 1, 2, 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”; ст.ст. 6, 524, 533, 627, 632 ЦК України; ст.ст. 180, 190 ГК України.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не згоден в частині відмови в задоволенні первісного позову, в апеляційній скарзі просить суд в цій частині прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Крім того, одночасно до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги відповідача заперечував. Відзив на апеляційну скаргу відповідача не надходив.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги позивача заперечував. Відзив на апеляційну скаргу позивача не надходив.

Заслухавши усні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційний господарський суд встановив наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та відсутність таких підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25.06.2008р. сторони уклали договір № 01-156/08-обл фінансового лізингу, відповідно до умов якого позивач (лізингодавець) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язувався набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно - предмет лізингу, а саме: зернозбиральний комбайн з зерновою жаткою та пристроєм для її транспортуванням lexion 560, 2008 року випуску, загальною вартістю 1909398,29 грн., найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу, а відповідач (лізингоодержувач) зобов'язувалося прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Додатком № 2 до договору було визначено найменування предмета лізингу, його модель, рік випуску, ціна з податком на додану вартість в сумі 1 909398.29 грн. та без податку на додану вартість у національній валюті України –гривні, а також визначено еквівалент вартості предмету лізингу –252900 євро по курсу НБУ; додатком № 1 до договору встановлений графік сплати лізингових платежів.

Згідно з пунктом 1.2 договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених у графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору), починаючи з дати підписання сторонами акта приймання-передачі предмету лізингу, що в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

В пункті 1.3 сторони передбачили, що в разі дострокового розірвання договору або якщо договором не передбачено перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку лізингу в разі закінчення строку користування предметом лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, а лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу у лізингоодержувача.

Згідно з пунктом 2.2 договору договір купівлі-продажу (поставки) укладається лізингодавцем та/або набирає чинності після сплати лізингоодержувачем авансового платежу згідно із загальними умовами (додаток № 4 до договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та умов статті 3 загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Відповідно до умов визначеного договору позивач передав, а відповідач прийняв майно, а саме: зернозбиральний комбайн з зерновою жаткою та пристроєм для її транспортуванням lexion 560, 2008 року випуску на підставі акту прийому-передачі від 26 червня 2008 року, який підписаний представниками та скріплений печатками обох сторін.

Крім того, відповідач зобов'язувався вчасно та в повному обсязі сплачувати позивачу лізингові платежі, згідно зі ст. 3 загальних умов фінансового лізингу: «Строки та порядок розрахунків і сплати лізингових платежів”.

Обов'язок лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів передбачено також ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг»(далі - Закону).

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо розірвання договору № 01-156/08-обл фінансового лізингу, ТОВ  послався  на  розрахунок простроченої заборгованості, згідно якого, починаючи з 20.10.2009р. відповідач має хронічну заборгованість, яка станом на 01.10.2010р. складає 84271,71 грн.

Крім того, як зазначив позивач, відповідачу 22.10.2010 року направлялось повідомлення про вилучення майна відповідно до п. 8.1. статті 8 загальних умов фінансового лізингу, згідно якого лізингодавець має право вилучити предмет лізингу в разі, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в загальних умовах. Примусове вилучення предмета лізингу здійснюється у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 10 Закону лізингодавець має право: вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором лізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Відповідно до п. 8.2. загальних умов фінансового лізингу: «У випадку виникнення будь-якої із підстав, передбачених в п. 8.1.1.-8.1.3. даного договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місцем його передачі.»

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що після надіслання повідомлення позивачем від 22.10.10, відповідач продовжував сплачувати лізингові платежі, про що свідчать відповідні виписки банку та користуватися майном.

В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач зазначив, що договір діє на даний час і просить його розірвати на підставі ст.651 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 8 Договору останній може бути достроково розірваний лізингодавцем у випадках, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання терміну платежу, встановленого в Загальних умовах (п. 8.2.2 Договору).

У матеріалах справи містяться докази прострочення відповідачем сплати лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а саме: розрахунок суми простроченої заборгованості ФГ “Лексіон” перед ТОВ “Українська лізингова компанія” станом на 01 жовтня 2010 року за Договором (а.с. 25); розрахунок лізингових платежів; вимога про сплату боргу за вих. № 474 від 31 березня 2010 року; лист за вих. № 1505 від 30 вересня 2010 року; акт звіряння простроченої заборгованості станом на 20 серпня 2010 року; банківські виписки, надані відповідачем за первісним позовом на підтвердження часткової оплати ним лізингових платежів (а.с. 46-88); виписка по рахунку ТОВ “Українська лізингова компанія” № 26004024740200 з 21 жовтня 2008 року до 29 грудня 2010 року; рахунки за період червень 2008 року –серпень 2010 року.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для розірвання договору фінансового лізингу, укладеного з відповідачем, у судовому порядку.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів щомісячного надіслання відповідачу рахунків, є помилковим та спростовується матеріалами справи, а саме: банківські виписки, надані відповідачем за первісним позовом на підтвердження часткової оплати ним лізингових платежів (а.с. 46-88); виписка по рахунку ТОВ “Українська лізингова компанія” № 26004024740200, надана позивачем у судовому засіданні. У вказаних документах міститься призначення платежів, які здійснювало ФГ “Лексіон” по частковій оплаті лізингових платежів. І згідно з вказаними банківськими документами в призначенні на часткову оплату лізингових платежів відповідач кожен раз зазначав номер і дату рахунку, виставленого позивачем.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з цим, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним п. 3.9 додатку № 4 до договору лізингу.

Відповідно до пункту 3.9 загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4), на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо * k - Sо, де –сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; k –коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу, згідно пункту 3.5 Загальних умов, та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк" по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмету лізингу та його подальшої передачі лiзингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнту k менше одиниці, то сума V1 не розраховується.

Відповідно до ст. 16 Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 статті 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо  в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. При цьому, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни –граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін (стаття 189 ГК України).

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Сторонам при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.

Враховуючи викладене вище, визначення в п.3.9 Загальних умов (додатку № 4 до договору) порядку розрахунку чергового платежу відносно долару США та виконання його в грошовій одиниці України не суперечить вимогам зазначених норм цивільного та господарського кодексів України,

За таких обставин,  апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) не довів належним чином, що п.3.9 договору  № 01-156/08-обл фінансового лізингу суперечать  Цивільному кодексу, іншим актами цивільного законодавства, тому у суду відсутні підстави для  визнання  його недійсними згідно зі ст.203, ст.215 ЦК України.

Договором фінансовго лізингу, укладеним між позивачем та відповідачем, обумовлена процедура та умови переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача.

Відповідно до п. 10.2 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору) не раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу та не пізніше дати останнього чергового лізингового платежу згідно графіку, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі всіх лізингових платежів за цим договором, сплати комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов договору (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків), підписується акт приймання-передачі предмета лізингу у власність, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача. При бажанні лізингоодержувача зменшити строк лізингу укладається відповідна додаткова угода до цього договору.  При цьому застосовується комісія за зменшення строку лізингу у розмірі 5 (п'яти) відсотків від невідшкодованої вартості предмета лізингу на дату підписання додаткової угоди.

Згідно з п. 10.3 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору), якщо в результаті порушення лізингоодержувачем умов цього договору лізингоодержувач має прострочену заборгованість за лізинговими платежами на час викупу предмета лізингу, не сплатив комісії, штрафні санкції або не відшкодував збитки (у випадках та розмірах, передбачених договором та чинним законодавством України), лізингоодержувач не має права придбати у власність (викупити) предмет лізингу на умовах, передбачених цим договором, до повної сплати цієї заборгованості.

Згідно з даними банківських виписок (т.1 а.с. 46-88) ФГ "Лексіон" не сплатив повністю вартість предмету лізингу, оскільки платежі на відшкодування вартості предмету лізингу згідно з графіком (а.с. 13-14) передбачені у 29-му, 39-му, 41-му, 51-му, 53-му та 60-му лізингових платежах, кожен з таких платежів складає 104 149,00 гривень..

Згідно з   рахунками позивача, сума відшкодування вартості предмету лізингу виокремлювалася і вказувалася згідно графіка (додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 1.2 договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу.

Визначеним графіком передбачено 60 лізингових платежів, строк лізингу , таким чином, становить 60 місяців або 5 років.

Договір було укладено 25 червня 2008 року, у той же день предмет лізингу був переданий , отже відповідач користується майном більше 2 років, а платіжні документи обох сторін свідчать, що відповідачем виконано лише черговий 28 платіж.

Відповідно до п. 3.5 загальних умов фінансового лізингу   чергові лізингові платежі сплачуються кожного 20-го числа місяця.

Згідно зі ст. 392 ЦК України  власник майна може  пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи викладене вище, а також те, що додаткової угоди про зменшення строку лізингу між сторонами не укладалося, а дата передостаннього лізингового платежу не настала; позивач заперечує вимоги відповідача наявністю заборгованості; відповідач не надав правовстановлюючих документів права власності;  відповідач володіє зернозбиральним комбайном з зерновою жаткою та пристроєм для її транспортування lexion 560, 2008 року випуску на умовах лізингу (оренди), апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на предмет лізингу.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі,  судова колегія встановила наявність порушень норм матеріально і процесуального права в частині відмови в задоволенні первісного позову, а зроблені місцевим судом висновки в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання частково недійсним договору лізингу відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24 лютого 2011 року у справі № 4/162/10 в частині відмови в задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю.

Розірвати договір фінансового лізингу № 01-156/08-обл від 25.06.2008р., укладений між Фермерським господарством “Лексіон”код ЄДРПОУ 35692782 (Миколаївська область, Вознесенський район, с. Новосілка, п/р 26008301152800 в філії ПІБ м. Вознесенськ, МФО 326289) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” код ЄДРПОУ 30575865 ( м. Київ, вул. Михайлівська,12,  п/р 26004024740200 в АКІБ "Укрсіббанк" МФО 351005) та повернути предмет лізингу, яким є зернозбиральний комбайн з зерновою жаткою та пристроєм для її транспортування lexion 560, 2008 року випуску і передати його Товариству з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компнія”.

Стягнути з Фермерського господарства “Лексіон” код ЄДРПОУ 35692782 (Миколаївська область, Вознесенський район, с. Новосілка,  п/р 26008301152800 в філії ПІБ м. Вознесенськ, МФО 326289) ,  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” код ЄДРПОУ 30575865 ( м. Київ, вул. Михайлівська,12, п/р 26004024740200 в АКІБ "Укрсіббанк" МФО 351005) державне мито в сумі 127,50 гривень та 28 641,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень.

В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 24 лютого 2011 року у справі № 4/162/10 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Фермерського господарства “Лексіон” залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

             Головуючий суддя                                                         П.Ф. Мацюра

            Судді                                                                                Е.І.Андрєєва

                                                                                                     Н.В. Ліпчанська