Рішення

від 27.05.2011 по справі 61/210

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  61/210

27.05.11

За позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Світязь"

до:

Приватного підприємства "Бакалеяопт"

про:

стягнення боргу 42 250 грн. 00 коп.

Суддя Івченко А.М.

Представники

Позивача:

ОСОБА_1., довіреність б/н від 26.05.2011

Відповідача:

не з’явились

          В судовому засіданні 27.05.2011 оголошено вступну та резолютивну частину рішення

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Світязь" до Приватного підприємства "Бакалеяопт" про стягнення боргу 42 250 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2011 розгляд справи № 61/210 було призначено на 27.05.2011.

Представник позивача в судове засідання 27.05.2011 з’явився, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 27.05.2011 не з’явився, своїх представників не направив, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, заяв, клопотань не подав.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду, якими сторін повідомлялось про розгляд справи надсилались судом належним чином, однак відповідач своїм правом не скористався.

У судовому засіданні 27.05.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -                                                            

ВСТАНОВИВ:

26.01.2010 року між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір поставки №26/01/10 (надалі - Договір).

Згідно п.1.1 Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця цукор-пісок (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього Договору.

Продукція відвантажується покупцю згідно замовлень (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору, ціни за цим Договором зазначені у рахунках та видаткових накладних з урахуванням ПДВ.

Оплата Товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця (п.4.1 Договору).

Відвантаження товару покупцю здійснюється протягом одного банківського дня з моменту отримання продавцем оплати згідно п.4.1 (п.5.4 Договору).

Відповідачем було виставлено рахунок-фактуру від 26.01.2010 р. №ПП-0000005 на оплату цукру, який містить предмет поставки, ціну товару, його кількість.

Зазначена пропозиція була прийнята позивачем шляхом оплати 42 250 грн. 00 коп. за поставку 5 000 кг цукру протягом вказаного в рахунку строку (до 29.01.2010), що підтверджується випискою банку від 27.01.2010 р.

27.01.2010р. відповідач на отримані 42 250 грн. видав позивачу податкову накладку №0000008, що міститься в матеріалах справи.

Відповідно до зазначених вище пп. 4.1., 5.4 Договору, строк поставки за Договором - 28.01.2010 р.

Однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, вказаний товар позивачу не поставив.

Та, як зазначає позивач в своєму позові, його основним видом діяльності є кондитерське виробництво з певним асортиментом, що, відповідно, має тенденцію в зміні потреби інгрідієнтів, зокрема, в залежності від надходжень замовлень на виготовлення конкретної продукції і т.д. Відповідно потреба в поставці цукру за Договором за визначеною ціною, з часом втратила актуальність.

Позивачем 01.03.2010 р. вручено директору відповідача лист про відмову від поставки цукру згідно Договору та з вимогою повернути оплачені 42 250 грн. 00 коп. у семиденний термін, як цього вимагає ст. 530 ЦК України. Однак, даний лист відповідач залишив без відповіді та реагування.

Позивач повторно 21.03.2011 року, цінним листом з описом, направив за місцезнаходженням відповідача мотивовану вимогу про повернення 42 250 грн. 00 коп. перерахованих за цукор, однак на неї відповідач ніяк не відреагував.

Так, відповідач не повернув попередню оплату за Договором в розмірі 42 250 грн. 00 коп.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідач користувався коштами позивача безпідставно, оскільки взятих на себе зобов’язань не виконав, у встановлений строк умови договору не виконав, у зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 42 250 грн. 00 коп. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.  Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Бакалеяопт" (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд.6; код 36301973) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Світязь" (03126, м. Київ, вул. Академіка Білецького, 14; код 30023858) 42 250 (сорок дві тисячі двісті п’ятдесят) грн. 00 коп. - основного боргу, 422 (чотириста двадцять дві) грн. 50 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

          3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

А.М. Івченко

Дата підписання рішення: 01.06.2011