Постанова

від 06.06.2006 по справі 6/159ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/159ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06.06.06                                                                                 Справа № 6/159ад.

Суддя Василенко Т.А.,  розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів

до Державного комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал», м. Сєвєродонецьк                                                 

про стягнення 50 449  грн. 00 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Федоренко О.А., дов. № 03-01/105 від 03.01.06.;

від відповідача -Лисиціна Г.Г., дов. № 17/7 від 05.01.06.;

                                                               в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача  50 449 грн. 00 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2003 році.

          Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач за відзивом на позовну заяву  та доповненнях до відзиву проти вимог позивача заперечує, посилаючись на  його необґрунтованість, а також на те, що згідно п.2.1. ст.258 ЦК України спеціальна позовна давність для захисту прав по позову особи, право якої порушено, встановлюється в один рік. Позивач пред'явив до стягнення суму заборгованості, що складає більш один рік.

Окрім цього відповідач зазначає, що позивачем невірно розрахована сума штрафних санкцій, так  у 2003 році середньооблікова чисельність працівників відповідача складала 217 чоловік, норматив працевлаштування інвалідів складав 8 чоловік, фактично працевлаштовані було 4 чоловіка,у зв'язку з чим сума штрафних санкцій повинна бути вказана як 22 309 грн. 60 коп., що підтверджено звітом відповідача форми №10-П1 за 2003 рік.

          Сторони не досягли примирення.

           Дослідивши обставини справи, надані  матеріали суд  прийшов до наступного.

Відповідно до ст.19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.2001 р. № 2606 –ІІІ ( далі Закон) для  підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від  загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого  місця.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

На 2003  рік  відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 8 чоловік.

З наявного в матеріалах  справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (Поштова-річна) за 2003 рік вбачається, що  середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила  - 217 чоловік.

За розрахунком позивача відповідач повинен був створити  трудові  місця для працевлаштування інвалідів у кількості 8 чоловік, тоді як останній вказані місця не створив та не працевлаштував жодного інваліду, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 50 449 грн. 00 коп.

Стаття 20 Закону встановлює,  що підприємства (об'єднання), установи і організації  незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено  нормативом,  передбаченим частиною  першою статі  19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального  захисту  інвалідів  штрафні санкції,  сума яких  визначається  у розмірі    середньої  річної заробітної  плати на відповідному підприємстві  (в об‘єднанні), в установі, організації  за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає , що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

          Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2003 році у розмірі 50 449 грн. 00 коп.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, зазначених вище, та викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико-санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2003 році вказані вище органи, не направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування,  оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність, створення (пристосування) робочих місць для інвалідів, звіти за формою 3-ПН відповідач надавав до місцевого центру зайнятості не зазначаючи, вакантні посади, це зокрема, підтверджується  листом Сєвєродонецького міського центру зайнятості № 13/4 –744 від 15.03.2006.

Також, слід визначити, що відповідач на протязі 2003 року не звертався до місцевого центру зайнятості з пропозиціями щодо наявності робочих місць для працевлаштування інвалідів,

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме звіту відповідача форми № 10П1 за 2003 рік, складала 217 чоловік, норматив працевлаштування інвалідів складав 8 чоловік, фактично працевлаштовані були 4 чоловіка,  у зв'язку з чим сума штрафних санкцій складає 22 309 грн. 60 коп.  Тобто позивачем невірно розрахована сума штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача.

Вказані штрафні санкції є адміністративно –господарськими, а відповідно до статті 250 Господарського кодексу України,  адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання  протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, чим через один рік з дня порушення.

З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2003 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2004 року. А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред'явлення позову до суду таких випадків законодавство не передбачало.  

З матеріалів справи вбачається, що факт порушення підприємством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів був виявлений позивачем 12.02.2004.                     (дата реєстрації надання звіту форми 10ПІ за 2003 рік до Фонду), у той час, як позовна заява була подана позивачем 05.04.06.

З огляду на вищевикладене позивачем у справі недотриманий строк для застосування штрафних санкцій та ненадані обґрунтовані причини порушення цих строків, тому у задоволені позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.     

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, , п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

1.          У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 09.06.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                          Т.А.Василенко

Помічник судді                                                                   В.М.Паталаха