Рішення

від 31.05.2011 по справі 23/52

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

23/52

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

31.05.11 р.                                                                                 Справа № 23/52                               

за позовом Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”, ЄДРПОУ 00191678,м.Донецьк в особі Селидівського виробничого управління водопровідно- каналізаційного господарства,  ЄДРПОУ 35580927, м.Селидове

до відповідача   Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго”,  ЄДРПОУ 03337119, м.Донецьк                          

про стягнення  71 622  грн. 50 коп.

Суддя  Соболєва С.М.

Представники:

від позивача:  Климова М.О. - юрисконсульт

від відповідача: Анохіна Т.І. -юрисконсульт

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

оголошувалась перерва з 11.05. по 26.05.2011р.

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальне підприємство „Компанія „Вода Донбасу”, м.Донецьк в особі Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м.Селидове, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Обласне комунальне підприємство „Донецьктеплокомуненерго”, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в сумі 71 622,50 грн., у тому числі основний борг в сумі 65 389,98 грн., пеня в сумі 3703,79 грн., інфляція в сумі 1811,87 грн. та три проценти річних в сумі 716,86 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №281 від 01.01.2009р. на надання послуг по централізованому питному водопостачанню та водовідведенню, акти реалізації питної води, рахунки, розрахунок суми заборгованості.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 19.04.2011. №юр/1815, в якому визнав позовні вимоги частково в сумі основного боргу 65 389,98 грн. Одночасно, проти задоволення решти позовних вимог відповідач заперечує, посилаючись на тяжке фінансово-економічне становище підприємства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

01.01.2009р. між сторонами був підписаний договір №281 на надання послуг по централізованому питному водопостачанню та водовідведенню (з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.01.2010р.), за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання подавати своїми водопровідними мережами питну воду відповідачу у межах узгоджених розрахункових об'ємів з урахуванням технічних можливостей. Крім цього, за умовами вказаного договору позивач також прийняв на себе зобов'язання приймати та очищувати господарсько-побутові та близькі до них за складом стічні води відповідача згідно узгоджених розрахункових об'ємів у межах гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, в тому числі додаткових об'ємів стічних вод, які потрапляють в періоди дощей та сніготанення в мережі водовідведення відповідача, а відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати послуги по водопостачанню та водовідведенню на умовах, передбачених цим договором.

Як встановлено судом, згідно з наданими до матеріалів справи актами від 24.08.2010р., 24.11.2010р. та 22.12.2010р., підписаними сторонами без будь-яких зауважень або заперечень, за період з 01.08.2010р. по 31.12.2010р. позивачем було надано відповідачу питну воду та прийнято стоки на суму 65 389,98 грн. з урахуванням часткового погашення заборгованості з боку відповідача.

Факт надання позивачем послуг з питного водопостачання та водовідведення на вказані кількість та суму з боку відповідача підтверджено.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до п.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

  Пунктом 5.6 договору №281 від 01.01.2009р. передбачено, що оплата за послуги здійснюється відповідачем на умовах 30% передоплати в строк до 5-го числа поточного місяця. При цьому, розмір платежу визначається виходячи з вартості об'єму спожитих послуг за попередній місяць.

Остаточний розрахунок за надані послуги за минулий місяць відповідач проводить самостійно на підставі підписаного сторонами акту платіжним дорученням, з урахуванням поточних виплат не пізніше ніж через 3 банківських дня після підписання акту (п.5.7 договору №281 від 01.01.2009р.).

Як встановлено судом, позивачем на адресу відповідача були виставлені рахунки №3650810/1 від 24.08.2010р., №3580910/1 від 22.09.2010р., №3641010/1 від 22.10.2010р., №3541110/1 від 24.11.2010р. та №3621210/1 від 22.12.2010р. на загальну суму 65 389,98 грн.

Свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 65 389,98 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 19.04.2011. №юр/1815, в якому визнав позовні вимоги частково в сумі основного боргу 65 389,98 грн.

Згідно до ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

За таких обставин, виходячи з того, що позов в цій частині доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 65 389,98 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 01.09.2010р. по 28.02.2011р. нараховано та пред'явлено до стягнення інфляцію в сумі 1811,87 грн. та три проценти річних в сумі 716,86 грн. за період з 31.08.2010р. по 22.03.2011р.

Виходячи з того, що розрахунок суми трьох процентів річних та інфляції є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству та фактичним обставинам справи, вимоги про стягнення з відповідача інфляції в сумі 1811,87 грн. та трьох процентів річних в сумі 716,86 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до п.7.2 договору №281 від 01.01.2009р. сторонами було узгоджено, що за несвоєчасну сплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

За таких обставин, згідно п.7.2 договору №281 від 01.01.2009р. позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 3703,79 грн. за період з 31.08.2010р. по 22.03.2011р.

Відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України предметом неустойки є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, згідно ч.2 ст.67, ч.4 ст.179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено граничний розмір штрафних санкцій, що нараховуються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, але якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вказувалось вище, в п.7.2 договору №281 від 01.01.2009р. сторонами було узгоджено, що за несвоєчасну сплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Як встановлено судом, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані спеціальним законом - Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти   підприємницької   діяльності.

Згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Одночасно, відповідно до ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 3703,79 грн. підлягають задоволенню.

При цьому, посилання відповідача на тяжке матеріальне становище як підставу для залишення без задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляції та 3% річних, зменшення пені на 50%, судом до уваги не прийняті, враховуючи, що останнє ніяким чином не звільняє відповідача від застосування відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Зокрема, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, вказана норма закону передбачає можливість стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочення виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, статтею 625 Цивільного кодексу України не встановлено обов'язковості включення відповідних вимог про стягнення санкцій до умов договору.

Можливість стягнення інфляції та трьох процентів річних згідно із ст.625 Цивільного кодексу України залежить лише від того, чи заявлені позивачем відповідні вимоги.

            Вимога щодо зменшення пені на 50% відповідачем обґрунтована положеннями ст.233 Господарського кодексу та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України. Вказані норми матеріального права передбачають зменшення розміру неустойки в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

             Проте, як встановлено судом, розмір основного боргу (збитків кредитора) (65 389,98 грн.) значно перевищує розмір пені (3703,79 грн.). Одночасно, скрутне фінансове становище відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні правомірних позовних вимог про стягнення пені.

Позивач у судовому засіданні 26.05.2011р. надав письмові заперечення на відзив відповідача, в яких просить стягнути штрафні санкції у повному обсязі.

Таким чином, у суду відсутні будь-які підстави для відмови в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 3703,79 грн., інфляції в сумі 1811,87 грн. та трьох процентів річних в сумі 716,86 грн.

           Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

                                                           ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”, м.Донецьк в особі Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м.Селидове до Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго”, м.Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 71 622,50 грн., у тому числі основний борг в сумі 65 389,98 грн., пеня в сумі 3703,79 грн., інфляція в сумі 1811,87 грн. та три проценти річних в сумі 716,86 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 03337119) на користь Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу” (83000, м.Донецьк, вул.Артема,85,  рах.26007314829 у філії Ворошиловського відділення №25 ВАТ „Ощадбанка” м.Донецьк , МФО 394017, ЄДРПОУ 35581082) основний борг в сумі 65 389 грн. 98 коп., пеню в сумі 3703 грн. 79 коп., інфляцію в сумі 1811 грн. 87 коп. та три проценти річних в сумі 716 грн. 86 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 716 грн. 23 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня оголошення рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні 26.05.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 31.05.2011р.

Суддя                                                               Соболєва С.М.