Постанова

від 11.03.2008 по справі 22-а-1528/2008

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у I інстанції: Федитник І

Головуючий у I інстанції: Федитник І.Д.                                                                                        Справа № 22-а-1528/08

Турківський

районний суд Львівської області                                                                             ряд. стат. звіту № 48            

№

2-а-08/07

Суддя-доповідач:

Онишкевич Т.В.                                                    

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2008 року                                                                           

м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного

суду в складі :

головуючого-судді -                                                Онишкевича

Т.В.,

суддів -                                                                      Улицького

В.З., Багрія В.М.,

при секретарі -                                                         Троцькому

Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Турківської

міської ради Львівської області на постанову Турківського районного суду

Львівської області від 28 березня 2007 року у справі № 2-а-08/07 за позовом

ОСОБА_1 до Турківської міської ради Львівської області про визнання незаконним

рішенням, -                    

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1. звернувся до суду з адміністративним позовом, у

якому просив визнати недійсним рішення IV сесії V скликання Турківської міської

ради Львівської області (далі - Турківська міськрада) № 113 від 7 вересня 2006

року, яким йому було відмовлено  у

наданні дозволу на виділення земельної ділянки під будівництво житлового

будинку АДРЕСА_1. У ході судового розгляду позивач додатково просив зобов'язати

відповідача надати дозвіл на проект відведення земельної ділянки.

Оскаржуваною постановою Турківського районного суду

Львівської області від 28 березня 2007 року у справі № 2-а-08/07 позов було

задоволено, визнано незаконним  рішення

Турківської міськради № 113 від 7 вересня 2006 року та зобов'язано її

відповідно до закону надати дозвіл на проект відведення земельної ділянки

позивачу.

Турківська міськрада у поданій апеляційній скарзі просить

зазначену постанову суду скасувати та направити справу на повторний розгляд у

іншому складі суду. У обґрунтування своїх вимог покликається на те, що спірна

земельна ділянка належить до земель загального користування та є відпочинковою

зоною, на яка силами територіальної громади м. Турки була очищення від сміття,

висаджено сад та знаходиться спортивний майданчик. Висновки Турківського

районного відділу земельних ресурсів та Турківського районного відділу

архітектури не містять викопіювання цієї земельної ділянки. Крім цього, апелянт

звертає увагу на те, що на даний час Турківська міськрада приступила до  розробки генерального плану міста і на

спірній земельній ділянці не передбачається 

проведення будівництва.

Представники апелянта у ході апеляційного розгляду

вимоги, викладені у апеляційній скарзі, підтримали повністю, давши пояснення,

аналогічні до викладеного у самій скарзі.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги апелянта

заперечив, просить залишити оскаржувану постанову суду першої інстанції без

змін.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового

розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх

сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає

частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Визнаючи незаконним рішення Турківської міськради № 113

від 7 вересня 2006 року та зобов'язуючи її відповідно до закону надати дозвіл

на проект відведення земельної ділянки позивачу ОСОБА_1, суд першої інстанції

виходив із того, що відмова позивачу у виділенні земельної ділянки під

будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 відповідачем аргументувалася тим, що

дана земельна ділянка є ділянкою загального користування і одночасно віднесена

до відпочивальної зони, вільної від забудови. Разом із тим, відповідачем не

приймалося рішення у порядку ст. 118 ЗК України, а віднесення земельної ділянки

до ділянки загального користування та до відпочинкової зони не відповідає

вимогам ЗК України. На підставі наведеного суд першої інстанції прийшов до

висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає вимога ст. 111, ч.

6-9 ст. 118 ЗК України та ст. 24 Закону України “Про планування і забудову

територій”, а тому позов підлягає задоволенню.

Даючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суду першої

інстанції у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з

таких міркувань.

Як

вбачається із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади

та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Окрім

того, згідно із положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження

рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди

перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); розсудливо; з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації.

Відповідно

до положень ч. 2 ст. 71 КАС України у адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положення

ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються

на такі категорії:

а)

землі сільськогосподарського призначення;

б)

землі житлової та громадської забудови;

в)

землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г)

землі оздоровчого призначення;

ґ)

землі рекреаційного призначення;

д)

землі історико-культурного призначення;

е)

землі лісогосподарського призначення;

є)

землі водного фонду;

ж)

землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого

призначення.

Згідно

із положеннями ст. 20 ЗК України 

віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі

рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно

до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами

виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення

про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення

(викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про

створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Разом із тим, Турківська міськрада ні у ході розгляду

справи судом першої інстанції, ні у ході апеляційного розгляду не представила

доказів того, що спірна земельна ділянка відповідним рішенням органу державної

влади чи органу місцевого самоврядування віднесена не до земель житлової та

громадської забудови, а до однієї із інших перелічених у законі категорій.

Положеннями

ст. 38 ЗК України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови

належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для

розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів

загального користування.

Згідно

із ст. 39 ЗК України  використання земель

житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану

населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану

земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм,

регіональних та місцевих правил забудови.

Апелянтом

не представлено суду жодного доказу того, що розташована у межах м. Турка

спірна земельна ділянка не може бути використана для розміщення житлової забудови.

Разом із тим, з відповіді головного державного

санітарного лікаря Турківського району Львівської області від 09.10.2006 року №

1088/05 (а.с. 15) на заяву позивача вбачається, що розміщення житлової забудови

АДРЕСА_1 можливе при дотриманні розривів від залізниці та водоохоронної зони

ріки Стрий.

Згідно із відповіддю відділу містобудування та

архітектури Турківської районної державної адміністрації Львівської області №

134 від 20.10.2006 року на звернення позивача (а.с. 17) після розгляду опорного

плану м. Турки та обстеження території земельної ділянки на місці АДРЕСА_1 було

встановлено, що земельна ділянка, на якій виявив бажання здійснити житлове

будівництво ОСОБА_1., вільна від забудови та відповідає будівельним, санітарним

і протипожежним вимогам, а також прибережним захисним смугам по березі річки

Стрий. При цьому вказаний суб'єкт владних повноважень вважає можливим виділення

земельної ділянки позивачу під будівництво житлового будинку.

На звернення позивача у Турківський районний відділ

земельних ресурсів було надано відповідь № 832 від 23.10.2006 року (а.с. 19), з

якої вбачається, що земельна ділянка, яка розташована АДРЕСА_1 на землях, які

раніше були у користуванні шляхобудівельної дільниці “Шляховик-3”, вільна і

може бути виділена під житлове будівництво.

З відповіді завідувача сектору екологічного контролю у

Турківському районі державного управління екології та природних ресурсів у

Львівській області № 263 від 26.10.2006 року на звернення позивача (а.с. 20)

вбачається, що при обстеженні території земельної ділянки АДРЕСА_1 було

встановлено її відповідність екологічним нормам та можливість використання для

житлового будівництва.

Поряд

із цим, Турківською міськрадою не надано у розпорядження суду генерального

плану м. Турки, на який вона покликається у обґрунтування своєї позиції, який

хоча і був розроблений та затверджений у 1964 році, однак на час прийняття

оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень залишався чинним.

Стаття

83 ЗК України передбачає, що у комунальній власності перебувають усі землі в

межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також

земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної

власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у

приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених

пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери,

бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

Однак, Турківською міськрадою не подано доказів того, що

спірна ділянка розташована на будь-якій із перелічених категорій земель

загального користування. Покликання апелянта та те, що на даній ділянці після

розпаду шляхобудівельної дільниці “Шляховик-3” масово відпочивали люди не може,

на думку колегії суддів, служити достатньою підставою для висновку про  приналежність спірної земельної ділянки до

відпочинкової зони та про розташування її на землях загального користування.

 Положеннями ст. 40 ЗК України передбачено, що

громадянам України за рішенням органів місцевого самоврядування можуть

передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки

для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і

гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно

із вимогами ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну

передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для

будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

(присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше

0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Позивач у ході апеляційного розгляду підтвердив, що

претендує на безоплатну передачу земельної ділянки у межах норм, встановлених

законодавством.

Представниками апелянта у ході судового розгляду не

заперечується право позивача на отримання земельної ділянки із земель

комунальної власності у м. Турка для будівництва житлового будинку у розмірах,

визначених законом.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до

переконання, що у ході судового розгляду Турківською міськрадою не було

доведено наявності правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про

відмову позивачу у виділенні земельної ділянки для будівництва та

обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 Львівської області у встановлених

Земельним кодексом України розмірах.

Згідно

із вимогами статті 118 КАС України громадяни, зацікавлені в одержанні

безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для

будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної

приватизації, подають заяву до відповідної міської ради за місцезнаходженням

земельної ділянки.  Відповідна  міська рада розглядає заяву і в разі згоди на

передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її

відведення.

  У разі

відмови органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у

власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому

порядку.

  Відповідно до вимог ст. 162 КАС України у разі

задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання

протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або

визнання нечинним рішення, а також зобов'язання відповідача вчинити певні дії

Таким

чином, оскільки колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції

про визнання незаконною рішення відповідача про відмову у виділенні позивачу

земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1,

то вона також погоджується із покладенням судом першої інстанції на Турківську

міськраду передбаченого законом обов'язку по наданню дозволу на розробку

проекту її відведення.

Разом

із тим, судом першої інстанції було стягнено на користь позивача 116 грн.

судових витрат із Турківської міськради, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 94 КАС

України, яка передбачає присудження всіх здійснених стороною, яка не є

суб'єктом владних повноважень і на користь якої було постановлене рішення,

документально підтверджених судових витрат з відповідного місцевого бюджету,

якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування. З огляду на це,

понесені позивачем витрати слід стягнути з місцевого бюджету м. Турки

Турківського району Львівської області.

З

огляду на наведене, колегія суддів приходить до переконання, що при вирішення

даного спору суд першої інстанції повно встановив обставини справи та вирішив

позовні вимоги з додержанням норм матеріального права, допустивши порушення

норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про

розподіл судових витрат. Тому постанова суду першої інстанції підлягає

скасування лише у частині розподілу судових витрат.

Керуючись  ст.ст.

195, 196, 198, 200, 202 п.4. 205, 207 КАС України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Турківської міської ради Львівської

області задовольнити частково.

Скасувати

постанову Турківського районного суду Львівської області від 28 березня 2007

року у справі № 2-а-08/07 за позовом ОСОБА_1 до Турківської міської ради

Львівської області про визнання незаконним рішенням у частині розподілу судових

витрат та ухвалити нову про стягнення 116 (сто шістнадцять) грн. понесених

позивачем судових витрат з місцевого бюджету м. Турки Турківського району

Львівської області.

У решті постанову Турківського районного суду Львівської

області від 28 березня 2007 року у справі № 2-а-08/07 за позовом ОСОБА_1 до

Турківської міської ради Львівської області про визнання незаконним рішенням

залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення

та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного

місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної

інстанції.  

Головуючий                                                  

Т.В.Онишкевич

                  Судді                                                             

В.З.Улицький

        В.М.Багрій