Постанова

від 21.03.2011 по справі 2/171-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/171-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2011 р.                                                           Справа № 2/171-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Тимошенко О.М.

судді                                                   Савченко Г.І. ,

 судді                                                   Грязнов В.В.   

при секретарі Новак Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Музика О.В.

від відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ВАТ "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком"  на рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.10 р. у справі № 2/171-10

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком"

до Головне управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області

про  врегулювання розбіжностей при укладанні договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.10.2010 року у справі № 2/171-10 (суддя Мельник П.А.) в позові відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач не вживши заходів для врегулювання розбіжностей з відповідачем, в зв'язку з чим сторонами не врегульовані п.п.6.4, 6.5, 6.7, 6.8 договору, звернувся до суду з вимогою не про врегулювання розбіжностей по договору за вказаними пунктами шляхом прийняття їх в редакції позивача, а поставив вимогу про врегулювання розбіжностей шляхом визнання чинною редакцію договору позивача, без врахування протоколу розбіжностей відповідача, й така вимога суперечить законодавству. Разом з цим, обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів не передбачено визначеним ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України способам. Відтак, позивачем не доведена безпідставність відмови відповідача, від укладання договору про надання у користування виділених некомутованих каналів (трактів) електрозв'язку від 01.07.2010 р., у редакції позивача.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Зокрема вказує, що судом не враховано доводи позивача, які ґрунтувались на нормативно-правових актах, зокрема, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», а також специфіку договору, тощо.

В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та просить її задоволити.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку представника в судові засідання не забезпечив. Про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресату.

З огляду на те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду скарги без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач направив відповідачу  для  погодження   проект  Договору  №   002/131 в ід 01.07.2010 р. про надання у користування виділених некомутованих каналів (трактів) електрозв'язку

Зазначений проект договору відповідачем був підписаний із запереченням, а саме з протоколом розбіжностей, в якому відповідач, пропонує змінити умови проекту договору, а саме: п.6.4, 6.5 викласти в його редакції, п.6.7, п.6.8 та п.7.2 виключити та разом з протоколом розбіжностей надійшов на адресу позивача 26.08.2010 року.

Позивач звернувся до суду з позовом про врегулювання розбіжностей по договору на надання у користування виділених некомутованих каналів (трактів) електрозв'язку, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації»встановлює, що телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства та за умови укладення між оператором і споживачем послуги договору, укладеного відповідно до основних вимог, установлених Національною комісією з питань регулювання зв'язку України (НКРЗ).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачем зазначено, що рішенням НКРЗ від 26.03.2009 р. № 1420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.05.2009 р. за № 422/16438, яким затверджені основні вимоги до договору про надання телекомунікаційних послуг та п. 3.8 Основних вимог, відповідальність сторін є істотною умовою договору про надання телекомунікаційних послуг.

Разом з тим, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про телекомунікації»передбачена відповідальність споживачів за затримку плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги у вигляді пені в розмірі облікової ставки Національного банку України. Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань»встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Також позивач посилається на те, що форма договору про надання телекомунікаційних послуг затверджена Товариством на підставі Закону України "Про телекомунікації".

Як зазначає суд першої інстанції, відповідач усно пояснив, що в результаті того, що вони являються державною організацією, фактично всі фінансові надходження надходять до них із Державного бюджету України, а у випадку затримки перерахування коштів з бюджету, вони будуть позбавлені можливості вчасно розрахуватись з позивачем за надані послуги. В разі виникнення такої ситуації, згідно умов договору, вони будуть змушені сплачувати позивачу нараховані штрафні санкції, за несвоєчасний розрахунок, хоча фактично порушення умов договору буде не з їх вини.

Вирішуючи вказаний спір колегія суддів зазначає слідуюче.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що главою 20 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, додержання якого сторонами є обов'язковим.   

Відповідно до ч.3 ст.181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір у формі єдиного документу, підписаного та скріпленого печатками, і повертає один примірник договору другій стороні у двадцятиденний строк після одержання договору. Частина 4 зазначеної статті встановлює, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

За приписами ч.5. ст.181 ГК України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно з ч.6 ст.181 ГК України у разі  досягнення  сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Отже, частини 3, 4, 5 статті 181 ГК України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем  є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.

Відповідно до ч.1 ст.187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Отже, розбіжності між контрагентами за господарським договором визначаються як переддоговірний спір або спір, що виникає при укладенні господарського договору. Такі спори можуть бути вирішені в суді.

Виходячи з норм ст.ст.1, 11 Закону України від 18.11.2003р. №1280-IV "Про телекомунікації", згідно з якими укладення позивачем договору з відповідачем в даному випадку є обов'язковим, беручи до уваги монопольне становище позивача на ринку телекомунікаційних послуг, розбіжності, що не врегульовані сторонами можуть бути передані на вирішення суду без досягнення сторонами згоди щодо передання переддоговірного спору на вирішення суду.

З огляду на викладене, позивач має право звернутися до суду із зазначеним позовом без врахування частин 3, 4, 5 статті 181 ГК України.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач поставив вимогу про врегулювання розбіжностей шляхом визнання чинною редакцію договору позивача, без врахування протоколу розбіжностей відповідача, й така вимога суперечить законодавству.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви (п. 2), позивач просить врегулювати розбіжності, що виникли між ВАТ «Укртелеком»в особі ЦТП ВФ ВАТ «Укртелеком»та Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області при укладенні договору № 002/131 про надання в користування виділених не комутованих каналів (трактів) електрозв'язку від 01 липня 2010 року, а саме: визнати чинними пункти 6.4, 6.5, 6.7, 6.8 договору в редакції позивача.

Суд відзначає, що у направленому відповідачем протоколі розбіжностей визначено пункти 6.4 та 6.5 договору як в редакції позивача так і в редакції відповідача. Пункти 6.7, 6.8 та 7.2 в редакції позивача відповідач взагалі виключає. Заявляючи позов позивач погодився на запропоноване відповідачем виключення п. 7.2 договору, однак просить врегулювати розбіжності шляхом визнання інших пунктів (6.4, 6.5, 6.7, 6.8) чинними у своїй редакції, що не суперечить встановленим способам захисту прав та інтересів, зокрема, установлення господарських правовідносин.

За наведених обставин рішення місцевого господарського суду від 27.10.2010 року підлягає скасуванню в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Водночас, розглянувши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про врегулювання розбіжностей при укладенні договору № 002/131 від 01 липня 2010 року шляхом визнання чинними пунктів 6.4, 6.7, 6.8 договору в редакції позивача не підлягають задоволенню, оскільки такі умови договору не передбачені ні спеціальним законодавством –Законом України «Про телекомунікації», ні іншими чинними правовими нормами.

Поряд з цим, пункт 6.5 в редакції позивача, а саме: «При невиконанні п. 3.2.3 (в разі затримки оплати) Споживач сплачує пеню за кожну добу затримки, яка обчислюється від вартості неоплаченої Послуги у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. В разі зазначеної затримки оплати понад один місяць, Укртелеком має право через місяць після отримання Споживачем письмового попередження відмовити в подальшому наданні послуги та розірвати даний договір. Припинення надання послуги та розрив договору не звільняє Споживача від оплати заборгованості»відповідає ч. 2 ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», а тому в цій частині вимога підлягає задоволенню.

Разом з цим суд відзначає, що пункт 6.5 договору в редакції відповідача: «При умисному невиконанні п. 3.2.3 в разі затримки оплати понад один місяць, Укртелеком має право через місяць після отримання Споживачем письмового попередження відмовити в подальшому наданні послуги та розірвати даний Договір» не може бути прийнятий до уваги з огляду на встановлені ч. 2 ст. 218 ГК України умови, за якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання чи порушення правил здійснення, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст.. 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених вимог. Розмір пропорції складає 25%.

Керуючись ст..ст. 49, 99, 101, 103 п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.. 105 ГПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі ЦТП Вінницької філії ВАТ «Укртелеком»від 08.11.2010 року задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.2010 року по справі № 2/171-10 скасувати. Прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково.

Врегулювати розбіжності, що виникли між ВАТ «Укртелеком»в особі ЦТП ВФ ВАТ «Укртелеком»та Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області при укладенні договору № 002/131 про надання в користування виділених не комутованих каналів (трактів) електрозв'язку від 01 липня 2010 року, а саме: визнати чинним пункт 6.5 договору в редакції позивача: «При невиконанні п. 3.2.3 (в разі затримки оплати) Споживач сплачує пеню за кожну добу затримки, яка обчислюється від вартості неоплаченої Послуги у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. В разі зазначеної затримки оплати понад один місяць, Укртелеком має право через місяць після отримання Споживачем письмового попередження відмовити в подальшому наданні послуги та розірвати даний договір. Припинення надання послуги та розрив договору не звільняє Споживача від оплати заборгованості».

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі ЦТП Вінницької філії ВАТ «Укртелеком»- 31 грн. 75 коп. витрат по сплаті державного мита (в т.ч. за розгляд апеляційної скарги) та 59 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати наказ.

7. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

8. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                       Тимошенко О.М.  

Суддя                                                                                              Савченко Г.І.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.