Постанова

від 12.05.2011 по справі 17/143-д

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/143-Д

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2011 р.                                                                Справа № 17/143-Д  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої  судді                                                         Бригінець Л.М.

суддів                                                                             Щепанська Г.А.  

 суддів                                                                             Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання  Риштун О.М.

розглянувши  апеляційну скаргу відповідача   Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир"   на  рішення  господарського суду Житомирської області від 20.12.10 р.

у справі № 17/143-Д (суддя   Шніт  А.В. )

позивач  Перший заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики, Міністерства оборони України, державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіосистем"

відповідач  Товариство з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів- Фонду державного майна України (м. Київ)

про про визнання недійсним договору №3 від 27.11.2008 р., застосування реституції та зобов`язання повернення майна

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.12.2010р. (суддя  Шніт А.В.) задоволено позов першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі   Міністерства промислової політики, Міністерства оборони України, державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіосистем". Визнано недійсним договір про спільну виробничу діяльність від 27.11.2008р. , укладений  між Державним підприємством "Науково-дослідний інститут радіосистем" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир". Зобов"язано  Товариство  з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир", м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 58, ідентифікаційний код 36072400 повернути Державному підприємству "Науково-дослідний інститут радіосистем", 10005, м. Житомир, вул. Черняховського, 109, ідентифікаційний код 13547194 автомобільну стоянку, площею 0,2315га та майно, передане на підставі договору від 27.11.2008р. та інвентаризаційного опису меблів та майна, що знаходиться на автомобільній стоянці, що є додатком №1 до договору, а саме: 1. стіл(1); 2. стілець (1); 3. краватка (1); 4. полка настінна (1); 5. вішалка (1); 6. аптечка (1); 7. апарат телефонний (1); 8. підсобні приміщення (2); 9. електричні прожектора (3); 10. пожежний куток (1); 11.бочка з водою (1); 12. брама (1); 13. замок навісний (2); 14. ключі від замка (2); 15.електролічильник (1); 16. градусник (1); 17. огорожа.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир", м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 58, ідентифікаційний код 36072400 на користь Державного бюджету України –85,00грн. державного мита; на користь Державного бюджету України - 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2010р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт зокрема зазначає, що в  рішенні суду першої інстанції не вказано, яка саме норма права порушена при укладанні оскаржуваного договору, які факти свідчать про невідповідність волі осіб, які уклали оскаржуваний договір їх внутрішній волі. На думку апелянта, матеріали  справи свідчать про те, що сторони домовились укласти оскаржуваний договір у певній формі, узгодили його умови, підписали договір та приступили до його виконання.

Позивач не надав належного обґрунтування позовних вимог відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, а в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції не обгрунтував, яким саме інтересам держави суперечить договір.

Крім того, прокурор не визначився, в особі кого саме він захищає державні інтереси: чи то в особі Міністерства оборони України, чи то Міністерства промислової політики України, чи то державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіосистем»та не зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В судовому рішенні  не  наводяться посилання  на докази,  які підтверджують право власності або оперативного управління ані Міністерства оборони України, ані Міністерства промислової політики України, ані ДП «Науково-дослідний інститут радіосистем»на земельну ділянку (автомобільну стоянку), на якої розміщено автостоянку, площею 0,2315 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Скаржник вважає, що  визнаючи оскаржувану угоду недійсною, судом мала бути застосована  двостороння реституція та визначено питання повернення відповідачу коштів, яки були сплачені державному підприємству «Науково-дослідний інститут радіосистем»за оскаржуваним договором, що не було зроблено судом першої інстанції.

Наводяться інші підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Представники сторін в судове засідання не з"явились, хоча про час та місце судового засідання належним чином повідомленні.

Від Міністерства промислової політики та державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіосистем»надійшли клопотання про розгляд справи без участі представників. (Мінпромполітики повідомлено також, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009р. №943 передбачена передача цілісного майнового комплексу Житомирського науково-дослідного  інституту радіосистем до сфери управління Міністерства оборони України).

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд повторно  розглядає справу за наявними у справі доказами за відсутності представників сторін.

Апеляційний господарський суд не зв"язаний доводами  апеляційної скарги і перевіряє  законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги , виходячи з наступного.

27.11.2008р.  Державне  підприємство  "Науково-дослідний інститут радіосистем (третій позивач у справі) та Товариство  з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир" (відповідач у справі) уклали  договір про спільну виробничу діяльність, відповідно до умов якого сторони домовилися про організацію виробничої спільної діяльності в сфері надання послуг населенню при експлуатації об'єкту спільної виробничої діяльності (стоянки НДІ РС) - розміщення, обслуговування, охорона автомобілів та інші дії та послуги (а.с. 8-10).

На виконання умов договору третій позивач -  Державне  підприємство  "Науково-дослідний інститут радіосистем" передав відповідачу автомобільну стоянку, площею 0,2315га та майно, що підтверджується додатком №1 до зазначеного договору інвентаризаційним описом меблів та майна, що знаходиться на автомобільній стоянці (а.с. 11).

Зазначена автомобільна стоянка знаходиться на території Державного  підприємства  "Науково-дослідний інститут радіосистем , що підтверджується схемою генплану пускового комплексу (а.с. 143,144).

Пунктом 5.1.1 договору передбачено, що вказана автостоянка передається відповідачу для реалізації комерційної діяльності, за що згідно п.5.1.2 цього договору третій позивач отримує 40% доходу з прибутку наданих послуг населенню з урахуванням ПДВ за кожний звітний місяць.

Відповідно до п.п. 3.4.4 договору ТОВ "Модулор-Житомир" (відповідач у справі) зобов"язується у термін до 28-го числа кожного місяця проводити оплату іншій стороні договору компенсації витрат на електроенергію, використану на виконання цього договору.

Згідно п.8.5 договору за несвоєчасне перерахування коштів, передбачених п.п.5.1.2,  5.1.5  договору   відповідач сплачує третьому позивачу штраф в розмірі 5% від недоданої суми та пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день затримки.

Відповідно до п. 8.3 жодна із сторін не має права передавати свої права та обов"язки по договору третім особам без письмової згоди на те інших учасників договору.

Прокурор та позивач, звертаючись з позовом до суду, ставили вимогу про  визнання договору про сумісну діяльність недійсним у зв'язку з тим, що під виглядом спільної виробничої діяльності майно державного підприємства використовується комерційною структурою. Тобто, фактично на підставі вказаного договору про спільну виробничу діяльність здійснюється прихована оренда державного майна, що відбувається без погодження з розпорядником майна та органом управління підприємством Міністерства промислової політики України (Міноборони).

Із змісту позовної заяви вбачається,  що за рік оренди земельної ділянки площею 0,2315 га, приміщення охорони, підсобних приміщень та іншого майна, які передані відповідачу для реалізації комерційної діяльності, третім позивачем не отримано  ніяких коштів, що підтверджується довідкою контрольно-ревізійної служби. (Невиконання відповідачем зобов"язань по договору щодо проведення розрахунків підтверджено Довідкою КРУ в Житомирській  області від 30.09.2009р. - період перевірки з 01.01.2008р. по 15.09.2009р.)

Факт неотримання коштів третім позивачем по договору, апелянт не спростовує.

Відповідно до положень Статуту, затвердженого наказом Міністерства промислової політики України №399 від 12.09.2002р. та зареєстрованого виконкомом Житомирської міської ради 24.12.2002р., Державне підприємство Науково-дослідний інститут радіосистем створене з метою отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності в різних галузях народного господарства, переважно в галузі створення нових зразків техніки спеціального призначення по закріпленому за підприємством напрямку, для здійснення заходів по поліпшенню соціально-побутових умов робітників підприємства і задоволення потреб замовників.

Власник цілісного майнового комплексу  науково-дослідного інституту радіосистем, згідно Витягу БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме  майно - держава Україна  в сфері управління Міністерства промислової політики. (а.с.52,53).

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється  за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (п.4.2 Статуту).

Пунктом 4.9 Статуту заборонено підприємству передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Реалізація  майна і передача майна в оренду здійснюється підприємством за погодженням з Мінпромполітики (а.с. 15,16).  

Згідно  ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватись на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі і координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст.1131 ЦК України).

Відповідно до Статуту позивач на момент укладення договору був підпорядкований Міністерству промислової політики України. Його майно  є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.   

Згідно ст. 136 Господарського Кодексу  України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном,  закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з  обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого  на  праві  господарського відання  за  суб'єктом  підприємництва, здійснює контроль  за використанням  та  збереженням  належного йому майна безпосередньо або через уповноважений  ним  орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до п.1, 4 "Положення про Міністерство промислової політики України", що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006р. №1538, Мінпромполітики  є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики. Мінпромполітики відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери  його управління.

Позивачем згідно договору від 27.11.2008р. надавалось державне майно автостоянка.

При цьому, в порушення Статутних вимог позивач не звертався до Мінпромполітики за відповідним погодженням.

Таким чином, договір про спільну діяльність від 27.11.2008р. укладений сторонами з порушенням норм чинного законодавства та Статуту.

Згідно ст.207 Господарського кодексу України  господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину  має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

Сторонами в момент укладення договору не дотримано вищезазначених положень чинного законодавства, а тому наявні  підстави для визнання договору про спільну виробничу діяльність недійсним.

У відповідності  із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  ст. 203  цього Кодексу.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено  вимогу щодо визнання договору про спільну виробничу діяльність від 27.11.2008р. недійсним.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи визнання спірного договору  недійсним та відсутності доказів повернення відповідачем третьому позивачу переданого на виконання умов цього договору майна, то місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що державне майно перебуває у користуванні відповідача без достатньої правової підстави.

З огляду на вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд не вбачає підстав  визначених  ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись  ст.ст.  99,101,103,105,106  ГПК України,  суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2010р.  у справі № 17/143-Д залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модулор-Житомир" без задоволення.

2. Матеріали справи № 17/143-Д повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча  суддя                                                                         Бригінець Л.М.

Суддя                                                                                              Щепанська Г.А.  

Суддя                                                                                              Демидюк О.О.