Постанова

від 08.06.2011 по справі 50/102

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2011                                                                                           № 50/102

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Разіної  Т.І.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – адвокат   за довіреністю б/н від 15.06.2010 р.;

ОСОБА_2 – представник за довіреністю б/н від 15.06.2010 р.

від відповідача: ОСОБА_3 – старший юрист юридичного департаменту за довіреністю № 93/10 від 17.05.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» на рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2011 у справі № 50/102

за позовом релігійної громади Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва, м. Київ

до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк  «Аваль», м. Київ

про    стягнення 81560 грн.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2011 року релігійна громада Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк  «Аваль» про стягнення з відповідача незаконно списаних грошей по договору про надання банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33  від 13.05.2008 (далі по тексту -  договір) у розмірі 81560 грн., 236 грн. витрат на ІТЗ, сплачених при зверненні до суду та 816 грн. судового збору, а також 8000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав свої зобов’язання, що витікають із додаткової угоди до договору № 03/56-1-2/2805-33 банківського рахунку від 13.05.2008 на дистанційне обслуговування по каналах зв’язку, оскільки не забезпечив систему дистанційного обслуговування рахунків «Клієнт-Банк» захистом, який унеможливлює втручання в неї сторонніх осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 1073 ЦК України; ст. 7, п. 18 ст. 18.3, ст. 22 п.п. 38.1 і ст. 38.4 ст. 38, 39.2.3 ст. 39  Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» в України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2011 у справі № 50/102 позовні вимоги задоволені повністю (суддя Головатюк Л.Д.).

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» на користь Релігійної громади Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва 81560 грн. основного боргу, 8000 грн. витрат на послуги адвоката, 815 грн. 60 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення обґрунтоване тим, що факт безпідставності списання грошових коштів позивача відповідачем в сумі 81560 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, що підтверджується нормами п.п. 1.1 договору, п.п. 1.1, 2.3.1 п. 2.3 додаткової угоди до договору; ст.ст. 1, 2, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; Технічними специфікаціями форматів представлення базових об’єктів, затверджених спільним наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України та Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв’язку України;  п. 33.3 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»; ст.ст. 3, 11, 14, 15, 16, 202, 203, 205, 206, 525-527, 530, 610, 627, 1073 ЦК України, ст. 7, п. 18.3 ст. 18, п.п. 22.5 ст. 22, п.п. 38.1 і 38.4 ст. 38, п. 39.2.3 ст. 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 2.11 Положення про центри сертифікації ключів банків України, затвердженого постановою НБУ від 17.06.2010 № 284, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.11.2010 за № 1034/18329.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду,  публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк «Аваль» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2011 р. у справі № 50/102 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок господарського суду про порушення відповідачем положень договору, додаткової угоди та вимог чинного законодавства України, що регулюють документообіг електронних розрахункових документів під час виконання відповідачем платіжного доручення № 180 від 03.12.2008 р. не відповідає обставинам справи.

На думку  апелянта, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив норми матеріального права, а саме: п. 2.3.3. договору; п. 2 Положення «Про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні», затвердженого Указом Президента України № 505/98 від 22.05.1998 р.; п.п. 1.1, 4.2, 4.3, 4.4, 6.4  додаткової угоди до договору, п. 10 додатку 1 до додаткової угоди,  ч. 1. ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; п.п.1.15, 1.24, 1.30 ч.1 ст.1, п. 23.1 ст. 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»; ст.ст. 83, 509, 614, 1212 ЦК України, п. 9.8 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 № 254, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за № 559/7880.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу за вх. № 02-7.1.1/1380 від 07.06.2011 .   

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги,  заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи 13.05.2008 між Релігійною громадою Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Начальника Головного операційного управління Лисенко Т.А. було укладено договір № 03/56-1-2/2805-33 банківського рахунку (а.с. 18-20).

Відповідно до п. 1.1. договору на підставі цього договору банк відкриває клієнту (позивачу) один або декілька поточних рахунків у національній та/або іноземній валютах та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнта відповідно до законодавства України, умов цього договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а також надає клієнту комісійні та інші послуги.

13.05.2008 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору на дистанційне обслуговування по каналах зв’язку (далі по тексту додаткова угода). Цього ж дня було підписано акт № 40088 підключення системи «Клієнт-Банк» (копія в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.1. додаткової угоди клієнт (позивач) доручає, а банк бере на себе зобов’язання забезпечити розрахункове обслуговування рахунків клієнта за допомогою системи дистанційного обслуговування рахунків «Клієнт-Банк» системою криптозахисту.

Відповідно  до  ст. 1066 Цивільного кодексу України  за договором  банківського рахунку, банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п.п. 2.3.1. п. 2.3. додаткової угоди банк бере на себе зобов’язання протягом строку дії цієї угоди надати клієнту доступ до системи електронних платежів «Клієнт-Банк», надати клієнту документацію, що регламентує правила та технологію використання системи, проводити її обслуговування та супроводження.

На підставі електронного розрахункового документу, яким є платіжне доручення  № 180 від 03.12.2008 р., 09:21 з рахунку позивача № 2600612253 було перераховано 81560 грн. відповідно до реквізитів зазначених у ньому, зокрема:

Одержувач: ТОВ «Тонкомп», код 36069182;

Рахунок одержувача: 26008300005304;

Банк одержувача: ВАТ «Фінексбанк», м. Київ, МФО 380311;

Призначення платежу: за товар згідно рахунку-фактури №КИ-0009632 від 26.11.08р. у т.ч. ПДВ 20% - 13593 грн. 33 коп.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що банком не було порушено вимог чинного законодавства України, що регулює документообіг електронних розрахункових документів.

З матеріалів справи слідує, що 03.12.2008 о 17:30 позивачем було вручено відповідачу офіційну заяву з проханням повернути платіж як несанкціонований.

На  час  звернення з позовом до суду незаконно списані кошти відповідачем позивачу повернуті не були.

Як зазначив апелянт, на платіжне доручення були накладені електронні цифрові підписи позивача, тобто доручення було підписане посадовими особами позивача - кліриком ОСОБА_4 та головним бухгалтером ОСОБА_5

Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти у сумі 81560 грн. були безпідставно перераховані на рахунок ТОВ «ТОНКОМП» у ВАТ «Фінексбанк» і зняті невстановленою особою внаслідок несанкціонованого втручання в роботу внутрішньо банківської платіжної системи відповідача.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про електронний цифровий підпис» та п. 33.3 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», електронний підпис являє собою повідомлення в електронній формі, зокрема криптографічно (зашифровано) перетворені електроні дані, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних і є платіжним інструментом та компонентом платіжної системи.

В судовому засіданні представник апелянта зазначив, що в даному випадку не мало місце несанкціоноване списання коштів, оскільки на платіжне доручення були накладені електронні цифрові підписи позивача, тобто доручення було підписане посадовими особами позивача – «кліриком ОСОБА_4, та головним бухгалтером ОСОБА_5»

Крім того, відповідач вважає, що спірне платіжне доручення № 180 від 03.12.2008, внаслідок виконання якого не санкціоновано були списані кошти з рахунку позивача, було надіслано до відповідача саме позивачем.

Натомість, позивач зазначає, що списання грошових коштів з рахунку позивача відбулося внаслідок несанкціонованого втручання (фішинг-атаки) невстановленої особи в роботу саме внутрішньобанківської платіжної системи відповідача, тобто без дозволу та вини позивача, що підтверджується матеріалами справи.

Так, місцевим господарським судом встановлено, що доказами визнання відповідачем факту незаконного списання грошових коштів з рахунку позивача шляхом несанкціонованого втручання в роботу банку є листи заступника Головного операційного управління ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Черненко Г.О. від 03.12.2008 р. на адресу головного бухгалтера ВАТ «Фінексбанк» та заступника Голови правління ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Шелудько Т.П від 04.12.2008 р. вих. № 88-0-0-00/7-1014 на адресу Голови Правління ВАТ «Фінексбанк», з рахунку якого безпосередньо були привласнені невстановленою особою кошти.

Списання коштів з рахунку позивача (платіж) визнано відповідачем як помилкове і несанкціоноване, у зв'язку з чим відповідач подав заяву до правоохоронних органів та надіслав 03.12.2008 р. офіційного листа на адресу операційного підрозділу ВАТ «Фінексбанк» з проханням повернути платіж.

Встановлено, що несанкціонований платіж здійснено внаслідок проникнення саме в банківську (платіжну) систему відповідача, а не комп'ютер позивача.

Відповідач, посилаючись на висновок працівників безпеки ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», вказав на спосіб проникнення зловмисника у комп'ютерну мережу банку, а саме – шляхом використання зловмисником спеціальних комп'ютерних вірусів.

Актом перевірки комп’ютера головного бухгалтера позивача ОСОБА_5(далі підписувач) по факту фішинг-атаки (мережевої атаки на платіжну систему банку) від 04.12.2008, затвердженого директором Департаменту інформаційних технологій відповідача І.О.Сметанко та директором Департаменту інформаційної безпеки О.Г.Дрелінг підтверджується, що «списання коштів стало можливим внаслідок незаконного заволодіння ключем», тобто несанкціонованого генерування (підробки) невстановленою особою електронних дани х(електронного цифрового підпису), аналогічних даних особистого ключа підписувача та підміни ІР-адреси. Таким чином, відбулося незаконне проникнення сторонньої особи в банківську платіжну систему і у такий спосіб списання коштів з рахунку позивача.

Вищевикладене свідчить про те, що внаслідок використання зловмисником спеціальних комп'ютерних вірусів було пошкоджено (зламано) захисні засоби саме відповідача, а не засоби захисту комп'ютера позивача (клієнта).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що кошти позивача були викрадені з банку сторонньою (невстановленою) особою шляхом електронного проникнення в електронну систему банку. Апелянт не забезпечив надійності зберігання коштів позивача (клієнта), тобто не виконав договірних зобов'язань, внаслідок чого позивачу завдано шкоди.

Апелянт визнав, що у випадках аналогічних тій ситуації, що розглядається у даній господарській справі (несанкціоноване списання коштів Позивача, що став жертвою високотехнологічного злочину), ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» повертає кошти на рахунки клієнтів за заявою клієнта.

За результатами дослідження правового статусу вищезгаданих листів відповідача місцевий господарський суд встановив, що листи мають необхідні реквізити (печатки, штампи), підписані уповноваженими на те особами і складені за результатами відповідної перевірки, а не зі слів представника Позивача (про що помилково стверджує Відповідач), отже є належними доказами.

В обґрунтування висновку про відсутність своєї вини у порушенні договірних зобов'язань за договором банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 р. відповідач навів докази того, що він ужив усіх належних заходів щодо своєчасного повернення коштів Позивача, перерахованих на рахунок отримувача (ТОВ «Тонкомп») в банку отримувача ВАТ «Фінексбанк», у т.ч. шляхом повідомлення ВАТ «Фінексбанк» про необхідність блокування рахунку згаданого отримувача (пункт 1 та 4 скарги).

При встановленні вини відповідача у порушенні ним вищезгаданих договірних зобов'язань та заподіянні майнової шкоди позивачу суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що вина Відповідача полягає в іншому, а саме:

- відповідач не дотримався вимог пунктів 38.1, 38.4 ст. 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» про те, що система захисту інформації відповідача (учасника платіжної системи) повинна була забезпечувати безперервний захист інформації (у т.ч. електронної) щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання, а також дозволяти постійний і безперешкодний доступ до компонентів платіжної системи відповідача лише особам, які мають на це право або повноваження, визначені законодавством України, а також встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав зобов'язань щодо збереження коштів позивача, що виникають з п. 2 ст. 341 ГК України, тому висновок суду щодо наявності вини відповідача у завданні шкоди позивачу внаслідок порушення договірних зобов'язань, які прямо виникають безпосередньо із закону (ст. 174 ГК України, п. 3 ст. 11 ЦК України) та договору, є належно обґрунтованим.

Отже, внаслідок укладення договору та додаткової угоди між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки.

Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом здійснено неправильне застосування норм матеріального права, що регулює правовідносини, що виникають внаслідок безпідставного набуття або збереження майна.

Колегія суддів не погоджується з подібним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 334 ГК України банки - це фінансові установи, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб і діють на власних умовах та на власний ризик з дотриманням вимог законодавства, у т.ч. нормативних актів НБУ.

Згідно з п. 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/84935 (далі по тексту - інструкція), умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї інструкції.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що згідно ст. 634 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку, що уклали позивач і відповідач, є договором приєднання, оскільки умови договору встановлені однією з сторін (відповідачем) на підставі інструкції, позивач лише приєднався до договору в цілому.

З метою забезпечення покриття непередбачених збитків (ризиків) по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях відповідач зобов'язаний був сформувати відповідний резервний фонд, що слідує зі ст. 36 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Суд встановив, що Відповідач, залучивши на власних умовах і на власний ризик кошти Позивача на зберігання (п.2 ст. 341 ГК України) на період обслуговування банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 3.05.2008р. не вжив усіх належних заходів до їх збереження, у тому числі передбачених п. 8. 9 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003р. № 254, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2003р. за № 559/7880, щодо автентифікації користувача (Позивача) на кожному робочому місці та під час здійснення будь-яких операцій, у тому числі і розрахункових операцій через мережу Інтернет, здійснення яких Відповідач забезпечував Позивачеві за умовами Додаткової угоди від 13.05.2008р. до вищевказаного договору банківського рахунку.

Про доцільність попереднього узгодження користувачами системи «Клієнт-банк» відповідача переліку ІР - адрес, виключно з яких їм буде дозволено роботу із вказаною системою (як способу автентифікації таких користувачів) відповідач повідомив позивача Пам'яткою по запобіганню та попередженню фішинг-атак (додаток № 3 до договору банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 3.05.2008 р).

Місцевий господарський суду вважає, що, оскільки, при забезпеченні розрахункових операцій позивача та зберіганні його коштів відповідач діяв на власних умовах і на власний ризик питання попереднього узгодження відповідачем переліку ІР - адрес, виключно з яких Позивачу буде дозволено робота з системою «Клієнт-банк», є одним із відомих відповідачеві способів автентифікації користувача (позивача) під час здійснення розрахункових операцій через мережу - Інтернет, а тому відноситься до власних ризиків відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що несанкціоноване списання коштів з рахунку позивача здійснено внаслідок проникнення саме в банківську (платіжну) систему відповідача, а не комп'ютер позивача, тому невстановлення відповідачем обмежень ІР- адрес є вказівкою суду на одну із причин несанкціонованого проникнення невстановленої особи в платіжну систему відповідача та доказом неналежного виконання ним договірних зобов'язань при виборі і застосуванні на власних умовах та власний ризик відомих йому способів захисту власної платіжної системи, що призвело до заподіяння майнової шкоди клієнтові (позивачу).

Вказані зобов'язання відповідача передбачені положеннями п.п. 38.1, 38.4 ст. 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Чинним законодавством, а саме п. 2 ст. 341 ГК України передбачено, що для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Колегія суддів зазначає, що згідно договору банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 р., укладеного між сторонами, саме у відповідача виникли зобов'язання щодо зберігання коштів, розміщених на рахунку позивача.

Даючи правову оцінку діям відповідача щодо невиконання ним договірних зобов'язань за договором банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 р., суд першої інстанції правомірно встановив, що кошти в сумі 81560 грн., які перебували на поточному рахунку позивача, були несанкціоновано списані і безпідставно перераховані на рахунок третьої особи (ТОВ «Тонкомп»), відкритий у ВАТ «ФІНЕКСБАНК», внаслідок недоліків в системі захисту інформації платіжної системи відповідача. Система відповідача має забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів від несанкціонованого втручання сторонніх осіб в платіжну систему відповідача (ст. 7, пункти 38.1 і 38.4 ст. 38 та п. 39.2.3 ст. 39 Закону України «Про платіжні системи»).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Тонком» не є стороною договору банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 р., тобто не приймало на себе зобов'язань щодо збереження коштів і не є учасником господарського спору.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність за зберігання коштів позивача, розміщених ним на підставі договору банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 р. на поточному рахунку в установі банку відповідача покладається на відповідача.

Крім того, чинним законодавством передбачено право регресу, а саме, згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, у разі встановлення вини третьої особи, відповідач буде мати право на відшкодування шкоди в порядку регресу.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України  підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2011 у справі № 50/102 залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» без задоволення.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.06.11 (відправлено)