Рішення

від 12.04.2011 по справі 5023/1095/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5023/1095/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2011 р.                                                            Справа № 5023/1095/11

вх. № 1095/11

Суддя господарського суду Суярко Т.Д. 

при секретарі судового засідання Філіппова В.С.

за участю представників сторін:

позивача - Каряка О.Г., директор  відповідача - Бриль Ф.І., директор

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Віктореал" м. Харків  

до  Повного товариства "Ломбард "Коралл" "Подус та Компанія", м. Харків  

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПП "Віктореал" звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача - ПТ "Ломбард "Коралл" "Подус та Компанія" 18763,50 грн. збитків, завданих у зв"язку із невиконанням з боку відповідача зобов"язань за договором оренди №3-2006 від 01.07.06р.

Представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні повністю, посилаючись на те, що укладеним між сторонами договором не передбачені штрафні санкції щодо розірвання договору; позивач не надав доказів на підтвердження розміру збитків; спливом  строку позовної давності.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.07.06р. між позивачем - Орендодавець та відповідачем - Орендар було укладено договір оренди №3-2006, відповідно до умов якого Орендодавець зобов"язався передати, а Орендар прийняти в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення площею 16,8 кв.м., що знаходиться з адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, 65, з метою розміщення ломбарду.

Відповідно до п.3.1. Договору, приміщення, що орендується, має бути переданим Орендодавцем Орендарю протягом 3-х діб з моменту підписання цього договору згідно з актом приймання-передачі, який є невід"ємною частиною цього Договору.

Орендодавець (позивач) виконав свій обов"язок з передачі Орендарю (відповідачеві) приміщення, яке є предметом договору оренди №3-2006 від 01.07.06р., що підтверджується актом приймання-передачі від 01.07.06р. (арк. с.19).

Орендар зобов"язаний своєчасно сплачувати Орендодавцю орендну плату та компенсувати у порядку, визначеному п.5.3. договору, витрати Орендодавця по об"єкту оренди за комунальні та інші послуги згідно розрахунків Орендодавця.

Згідно п.5.1. Договору, Орендар щомісяця до 5 числа поточного (звітного) місяця сплачує Орендодавцю орендну плату  у розмірі, еквівалентному 500 доларам США, але не менш ніж 2750,00 грн.

Розмір орендної плати неодноразово змінювався сторонами (Додаткові угоди №1 від 04.10.06р., №3 від 30.01.08р., №4 від 31.08.08р.), останній раз - Додатковою угодою №5 від 02.02.09р., згідно якої сторони виклали п.5.1. Договору оренди в наступній редакції:

"5.1. Орендар щомісяця до 5 числа поточного (звітного) місяця сплачує Орендодавцю орендну плату: за березень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1500,00 дол.США; за квітень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1400,00 дол.США;  за травень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1300,00 дол.США; за червень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1200,00 дол.США; за липень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1100,00 дол.США; за серпень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1100,00 дол.США; за вересень 2009 року у розмірі, еквівалентному 1100,00 дол.США по курсу Національного Банку України на дату платежу".

Відповідно до п.4.1.- 4.2 Договору, термін оренди складає 11 місяців. Якщо жодна із сторін у термін два місяця до закінчення даного Договору не заявить про намір його не поновлювати і продовжить виконувати вимоги Договору, він визнається продовженим ще на 11 місяців.

Строк дії договору оренди неодноразово продовжувався сторонами (Додаткові угоди №1 від 04.10.06р., №2 від 30.05.07р., №3 від 30.01.08р., №4 від 31.08.08р.), останній раз - Додатковою угодою №5 від 02.02.09р. строк дії договору продовжено до  01.10.09р.

01.10.09р. сторони дійшли згоди щодо повернення орендованого майна Орендарем Орендодавцеві, про що складено відповідний акт прийому-передачі (арк.с.17).

Згідно ч. 2 ст.291 ГК України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку, на який його було укладено.

За змістом ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору  найму - будівлі,  іншої капітальної споруди, їх частини оформляється відповідним документом (актом), який  підписується  сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, договір оренди №3-2006 від 01.07.06р. припинив свою дію 01.10.09р., у зв"язку із закінченням строку, на який його було укладено та поверненням орендованого приміщення Орендодавцеві.

З огляду на наведене, посилання відповідача на припинення строку дії Договору 16.09.09р. (з моменту отримання листа позивача №44 від 16.09.09р.) та твердження позивача щодо продовження строку дії даного договору на 11 місяців до 01.09.10р. (на підставі п.4.2.) не мають під собою достатнього правового підгрунтя та базуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства.

Мотивуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 17608,80 грн., позивач посилається на те, що вказана сума є його збитками (не отриманим доходом) у якості орендної плати за користування приміщенням за два місяці (жовтень 2009 року та листопад 2009 року), яку йому завдано внаслідок порушення відповідачем п.4.2 Договору; а мотивуючи позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 1154,70 грн., посилається на неповернення відповідачем у повному обсязі майна, що знаходилось у орендованому приміщенні, а саме: камери відеонагляду (3 шт.) та пожежного датчику ИПР (1 шт.).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою і вини особи, яка заподіяла шкоду.

Положеннями статті 22 ЦК України передбачено, що  особа,  якій завдано збитків  у  результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати,  яких  особа  зазнала  у  зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,  а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи,  які  особа  могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Реальні збитки – це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Неодержаний прибуток (упущена вигода) – це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Відповідно до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ст.225 ГК України).

Відповідно до ч.2 ст.623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно ст.4-3 ГПК України, судочинство у господарських  судах здійснюється  на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які  беруть  участь  у  справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

За приписами ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, у відповідності до наведених вище норм чинного матеріального та процесуального права, позивач на засадах змагальності повинен довести належними та допустимими доказами факт протиправності дій (бездіяльності) відповідача, наявність шкоди (шкідливого результату), її розмір, причинно-наслідковий зв"язок між поведінкою відповідача і завданою шкодою, вину особи, яка заподіяла шкоду.

Суд вважає, що позивачем всупереч вимог ст.4-3, 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами факту понесення збитків у сумі 17608,80 грн. (вказану суму розраховано як орендну плату за користування приміщенням за два місяці (жовтень 2009 року та листопад 2009 року), яку йому завдано внаслідок порушення відповідачем п.4.2 Договору).

Не може бути стягнута вказана сума з відповідача  і на підставі укладеного між сторонами договору оренди, зокрема, його п.4.2, як на те посилається позивач.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1-2 ст.14 ЦК України, цивільні  обов'язки  виконуються у  межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не  може бути примушена до дій,  вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно умов договору оренди №3-2006 від 01.07.06р. (та Додаткової угоди №5 від 02.02.09р.) на відповідача було покладено обов"язок зі сплати орендної плати у розмірах та строки, визначені даним договором.

Як вже встановлено вище, даний договір припинив свою дію 01.10.09р., у зв"язку із закінченням строку, на який його було укладено та поверненням орендованого приміщення позивачеві, а відтак суд не вбачає наявності у відповідача обов"язку сплачувати на користь позивача орендну плату після закінчення строку дії договору та фактичного повернення орендованого приміщення позивачеві.

Відповідно до п.4.2 Договору, якщо  жодна із сторін у термін два місяці до закінчення даного договору не заявить  про намір його не поновлювати і продовжить виконувати вимоги Договору, він визнається продовженим ще на 11 місяців.

Таким чином, вказаним пунктом, як і укладеним договором оренди №3-2006 від 01.07.06р. взагалі не передбачено обов"язку орендаря сплатити орендну плату за жовтень та листопад 2010 року, як не передбачено і відповідальності за неповідомлення за 2 місяці до припинення дії договору  про намір його не поновлювати.

Крім того, суд виходить із того, що договір було припинено за взаємною згодою сторін.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 17608,80 грн. збитків (не отриманого доходу) у якості орендної плати за користування приміщенням за два місяці (жовтень 2009 року та листопад 2009 року).

З огляду на наведені вище норми чинного законодавства, що регулюють застосування деліктної відповідальності у вигляді відшкодування збитків, норми процесуального законодавства, зокрема, ст.4-3, 33, 34 ГПК України, суд вважає, що позивачем також не доведено і факту понесення збитків у сумі 1154,70 грн. збитків.

Так, в обгрунтування факту завдання йому відповідачем збитків, внаслідок неповернення в повному обсязі майна, позивач надав наступні документи: акт приймання-передачі Орендареві нежитлового приміщення від 01.07.06р., що містить перелік майна, яке передається разом із приміщенням (в тому числі камери відеонагляду - 3 шт. та ИПР - 1 шт.); акт повернення орендованого приміщення Орендодавцеві від 01.10.09р., з переліком майна, яке передається разом із приміщенням (в якому відсутні камери відеонагляду - 3 шт. та ИПР  - 1 шт.).

Таким чином, суд вважає доведеним факт відсутності камери відеонагляду - 3 шт. та ИПР - 1 шт. у поверненому відповідачем приміщенні.

Мотивуючи розмір вказаних збитків, позивач надав роздруковану інтернет сторінку з сайту http://bezpeka.opta.com.ua та прайс-листи ТОВ "Опта ЛТД" (арк.с.21, 70-74), згідно яких вартість датчику СРП складає 47,70 грн., а вартість камери відеонагляду CAMSTAR CAM-510CF (3.6 mm) складає 369,00 грн. Виходячи з чого позивачем і було розраховано розмір збитків: 47,70 + 1107,00 (369,00х3) = 1154,70 грн.

У судовому засіданні 21.03.11р. позивачеві було роз"яснено, що відповідно до ст.41 ГПК України для роз"яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд може призначити судову товарознавчу експертизу, зокрема, щодо визначення вартості   камер відеонагляду та датчику ИПР. Однак, позивач пояснив, що сплачувати вартість експертизи не буде.

За основу для розрахунку завданих збитків позивачем було взято вартість датчику СРП  та вартість камери відеонагляду CAMSTAR CAM-510CF (3.6 mm), проте, з матеріалів справи, зокрема, з актів приймання-передачі орендованого приміщення Орендарю та його повернення Орендодавцеві, не вбачається які саме камери відеонагляду та пожежний датчик (модель, марка тощо) були встановлені у орендованому приміщенні.

Інших доказів які б свідчили про те, що у орендованому приміщенні були встановлені саме датчик ИПР - СРП та камери відеонагляду CAMSTAR CAM-510CF (3.6 mm), виходячи з вартості яких позивачем розраховувався розмір збитків позивачем не надано.

Клопотання щодо витребування вказаних доказів в порядку ст.38 ГПК України, у зв"язку із неможливістю їх надання, позивачем не надано, як не надано і будь-яких інших доказів які б підтвердили вартість встановлених у орендованому приміщенні камер відеонагляду та датчику ИПР.

Ненадання позивачем доказів на підтвердження того, які саме пожежні датчики та камери відеонагляду знаходилось у орендованому приміщенні (видові ознаки пожежного датчику та камери відеонагляду, що відрізняли б їх від будь-яких  пожежних датчиків та камер відеонагляду  взагалі) унеможливлюють призначення по справі судової товарознавчої експертизи судом з власної ініціативи щодо визначення вартості камер відеонагляду та датчику ИПР.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вище та на положення  ст.22 ЦК України, 225 ГК України, ст.ст. 4-3,  32, 33 ГПК України та ст.623 ЦК України, суд вважає не доведеним розмір збитків, які, на думку позивача, були понесені ним, внаслідок  неповернення відповідачем в повному обсязі майна, що знаходилось в орендованому приміщенні за договором №3-2006 від 01.07.06р.

11.04.11р. відповідач звернувся до суду із заявою (відзив на позов вх.№8245), в якій просив застосувати до позовних вимог позовну давність.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.258 ЦК України).

Згідно ст.259, 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може застосовуватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ст.786 ЦК України, до  вимог  про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також  до  вимог  про відшкодування витрат  на  поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної  давності  щодо  вимог наймодавця починається з моменту  повернення речі наймачем, а щодо  вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Як вже зазначалось вище орендоване приміщення було повернуто відповідачем (Орендарем) 01.10.09р.

З позовною заявою про стягнення з відповідача збитків позивач звернувся 16.02.11р., отже строк спеціальної позовної давності до вимог про стягнення збитків у зв"язку із пошкодженням речі сплив.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

З огляду на наведене вище, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків  у сумі 1154,70 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, зокрема, щодо  витрат на отримання Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та на послуги банку, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 22, 623 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України –    

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                 Суярко Т.Д.

Повний текст рішення по справі №5023/1095/11 складено та підписано 13.04.11р.