Постанова

від 17.06.2011 по справі 2а/2570/2698/2011

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                                 Справа № 2а/2570/2698/2011

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          15 червня 2011 р.                                                                                м. Чернігів

          Чернігівський окружний адміністративний суд у складі :

Головуючої судді                                Баргаміної Н.М.

при секретарі                                           Хоботні Є. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-1» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

18.05.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-1», в якому просить суд стягнути з відповідача 13518,75 грн. адміністративно-господарських санкцій та 133,98 грн. пені, мотивуючи позов тим, що відповідач у 2010 році не виконав встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В судовому засіданні представник позивача позов та його мотиви підтримав повністю, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача   в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та пояснив суду, що Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року було передбачено, що платник єдиного податку не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, отже  не створює базу для накладення штрафних санкцій. Крім того представник відповідача вказував, що  в 2010 році на підприємстві інвалідом було відпрацьовано 2 місяці, протягом інших 10 місяців 2010 року , враховуючи кількість штатних працівників 7 осіб, у відповідача був відсутній обов’язок щодо працевлаштування інвалідів .

Суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи з участю їх повноважних представників, для реалізації ними права судового захисту своїх прав та інтересів.

Розглянувши подані  документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов  підлягає задоволенню на слідуючих підставах.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі –Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Частини 2, 3 ст. 19 Закону та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону праці» встановлюють, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів; самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.  

Згідно ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації   громадських організацій  інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,  передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві,  установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій  інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування  інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Статтею 19 Закону передбачено, що відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що 27.02.2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСК-1» був поданий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік. Згідно даного звіту на підприємстві протягом 2010 року: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила – 8 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 1 особа; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) – 1 особа.

Але відповідно до списку працюючих інвалідів-штатних працівників, доданого до Звіту, інвалідом відпрацьовано  лише 2 місяці, що відповідає середньообліковій кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність  - 0 осіб.   

Таким чином судом встановлено, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1  робочого місця.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону  для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно  до  абзаців 1, 2 Інструкції  щодо заповнення форми звітності N 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої Наказом Міністерства праці та  соціальної політики України від 19.12.2005  № 420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України  21 грудня 2005 р.   за № 1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.

Отже,  звіти  за  формою  державної статистичної звітності  № 3-ПН  містять  вичерпну  інформацію  про  наявність на підприємстві  вільних  робочих  місць  для  працевлаштування  інвалідів  протягом  звітного  періоду та є єдиним документом, передбаченим чинним законодавством, що підтверджує відповідну інформацію.

Цей звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів, насамперед, про їх бажання працювати, а від роботодавця –про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобов’язаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення».

З матеріалів справи вбачається що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві відповідача у 2010 році складала 8 осіб, відповідно норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становив 1 особу. Однак фактично протягом 10 місяців 2010 року не було працевлаштовано жодного інваліда, а будь-яких доказів щодо інформування вищевказаних державних органів про готовність та наявність можливості працевлаштування  особи-інваліда  на  своєму підприємстві  або вжиття інших заходів суду не було надано.

Також,  позивач посилається на те, що в 2010 році він був платником єдиного податку, а тому відповідно до  ч. 6 Указу Президента України №727/98 від 03 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником  внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Зі змісту зазначеного випливає, що  підприємства не звільняються від обов’язку  виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів, а внески до Фонду соціального захисту інвалідів не є штрафними санкціями, які встановлені ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». А тому  суд приходить до висновку, що підприємства, що обрали спрощену систему оподаткування (платники єдиного податку) зобов’язані виконувати  норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, установлений Законом, а в разі його невиконання – сплачувати штрафні санкції до обласних відділень Фонду соціального захисту інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році, що підлягає стягненню з відповідача, складає 13518,75 грн.

На підставі вищевказаного, на суму заборгованості була нарахована пеня в розмірі 133,98 грн.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  підтверджені належними та допустимими доказами, в зв’язку з чим  підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі згідно ч.4 ст.94 КАС України з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 17, 18, 104, 122, 160-163  КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-1» (вул. Попова, 8а, м. Чернігів, р/р 2600000018634, ВАТ Укрексімбанк м. Чернігів, МФО 353649, код ЄДРПОУ 22827734) в доход Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет м. Чернігова, банк отримувача: ГУДКУ у Чернігівській області, р/р 31211230700002, МФО 853592, код ЄДРПОУ 22825965) 13518,75 грн. адміністративно-господарських санкцій та 133,98 грн. пені.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                           Баргаміна Н.М.