Постанова

від 14.02.2007 по справі 8/44

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/44

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.02.2007                                                                                           № 8/44

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Зеленіна  В.О.

 суддів:                                          Синиці  О.Ф.

                                        Капацин  Н.В.

 при секретарі:                              Голюк Н.І.

 За участю представників:

 Від позивача – Сухоярська Л. М. – по довіреності.

Від відповідача1 – не з'явився.

 Від відповідача 2 – Цигарьов О. О. – по довіреності.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотум"

 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2006

 у справі № 8/44 (Оленич Т.Г.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича корпорація“Енергосоюз”

 до                                                   ВАТ "Завод нафтового і газового машинобудування"

                                                  ТОВ "Вотум"

 про                                                  визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2006 р. у справі № 8/44 позов ТОВ “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” до ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування” та ТОВ “Вотум” про визнання недійсним договору був повністю задоволений.

Не погоджуючись з вказаним вище рішенням, відповідачі звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати, оскільки вважають, що воно було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 75 ГПК України, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційні скарги, відзив ТОВ “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” на апеляційну скаргу ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування”, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 р. у справі № 5/269Б (9/62Б/68Б) ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування” (далі по тексту – Банкрут) було визнане банкрутом, було відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора – арбітражного керуючого Завору О. І. (ліцензія Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України АБ № 216786 від 10.03.2005 р.).

09.11.2005 р. комітет кредиторів Банкрута прийняв рішення про продаж цілісного майнового комплексу Банкрута не на відкритих торгах та укладення відповідного договору купівлі-продажу з особою, що підлягала визначенню окремо (т. 1 а. с. 55-57).

09.12.2005 р. комітет кредиторів Банкрута визначив покупця цілісного майнового комплексу Банкрута – ТОВ “Вотум” та прийняв рішення про укладення з ним відповідного договору (т. 1 а. с. 112-114).

23.12.2005 р. між Відповідачем-1 і Відповідачем-2 був укладений Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування”. Договір було посвідчено Бахмацькою державною нотаріальною конторою (т. 1 а. с. 109-110).

В обґрунтування свого рішення від 27.12.2006 р. про визнання Договору недійсним суд першої інстанції посилається на те, що ліквідатором ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування” були порушені ч. 2 і ч. 3 ст. 30 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. № 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями) (далі по тексту – Закон).

Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції, викладений в рішенні, слід визнати як такий, що зроблений внаслідок неправильного застосуванням норм матеріального права (ст. 30 Закону про банкрутство).

Висновок суду першої інстанції про визнання Позивача заінтересованою особою (тобто, особою, що має право звертатися із заявою про визнання Договору недійсним), слід визнати як такий, що зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права (ч. 3 ст. 215 ЦКУ, ст. 2 ГПК).  

Висновок суду першої інстанції про застосування наслідків недійсності правочину, слід визнати як такий, що зроблений внаслідок порушення норм процесуального права (ст. 83, 46 ГПК).  

При цьому колегією враховується наступне.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону, ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Рішення комітету кредиторів Банкрута від 09.11.2005 р. (про продаж цілісного майнового комплексу Банкрута не на відкритих торгах) і 09.12.2005 р. (про визначення покупця цілісного майнового комплексу Банкрута) засвідчують, що члени комітету кредиторів реалізували надане їм ч. 1 ст. 30 Закону право та встановили відмінний від відкритих торгів порядок продажу майна Банкрута.

Зі змісту ч. 1 ст. 30 Закону вбачається, що продаж майна банкрута в порядку, встановленому комітетом кредиторів виключає проведення відкритих торгів з продажу майна банкрута.

Отже, цілісний майновий комплекс Банкрута був проданий в порядку, встановленому комітетом кредиторів, а не на відкритих торгах. Відповідно, укладення Договору було наслідком продажу цілісного майнового комплексу Банкрута в порядку, встановленому комітетом кредиторів, який відрізнявся від відкритих торгів.

Висновок Господарського суду Чернігівської області про те, що вчинені комітетом кредиторів дії на засіданні від 09.12.2005 р. свідчать, що фактично покупець був визначений на конкурентних засадах, а тому кредитори визначили порядок продажу майна банкрута шляхом проведення конкурсу, тобто фактично уточнили своє рішення від 09.11.2005 р., є помилковим та не відповідає обставинам справи.

По-перше, ч. 1 ст. 30 Закону не виключає можливості встановлення комітетом кредиторів банкрута такого порядку продажу майна банкрута, який би ґрунтувався на конкурентних засадах.

По-друге, зміст протоколу засідання комітету кредиторів Банкрута від 09.12.2005 р. (т. 1 а. с. 112-114) засвідчує, що дії членів комітету кредиторів Банкрута були спрямовані на визначення покупця цілісного майнового комплексу Банкрута на вказаному засіданні (що і було зроблено), а не на його визначення шляхом проведення відкритих торгів (зокрема, конкурсу), тобто наступного оповіщення через засоби масової інформації про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, створення конкурсної комісії, сплати реєстраційних та інших внесків як умови визнання особи учасником конкурсу, розгляд пропозицій щодо придбання майна банкрута, що надійшли б після оповіщення, тощо.

Як вбачається з рішення суду, Договір був визнаний недійсним у зв'язку з порушенням ліквідатором ч. 2 та ч. 3 ст. 30 Закону, а саме: невиконання ліквідатором обов'язків щодо забезпечення через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна і щодо продажу майна банкрута в порядку, визначеному Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

З таким висновком місцевого господарського суду не можна погодитись. При цьому колегією береться до уваги наступне.

Предметом правового регулювання норм ч. 2 і 3 ст. 30 Закону є відносини, пов'язані з продажем майна банкрута на відкритих торгах.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону ліквідатор зобов'язаний забезпечити через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Оповіщення через засоби масової інформації про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна є обов'язковою правовою умовою проведення відкритих торгів з продажу майна банкрута.

Спірний Договір був укладений внаслідок продажу цілісного майнового комплексу Банкрута в порядку, встановленому комітетом кредиторів, а не на відкритих торгах.

Визнання за ліквідатором обов'язку щодо забезпечення через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна незалежно від рішення комітету кредиторів про встановлення порядку продажу майна банкрута, обмежує права членів комітету кредиторів щодо встановлення порядку продажу майна банкрута, відмінного від відкритих торгів та суперечить ч. 1 ст. 30 Закону.

Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що була порушена ч. 3 ст. 30 Закону, необхідно зазначити наступне.

Зазначеною нормою передбачено, що у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (надалі по тексту – Закон про приватизацію).

Без оповіщення через засоби масової інформації про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна (ч. 2 ст. 30 Закону) будь-які звернення осіб щодо придбання майна банкрута не можуть бути визнанні пропозиціями щодо придбання майна банкрута (ч. 3 ст. 30 Закону). Колегія дійшла до вказаного вище висновку враховуючи наступне.

Частиною 3 ст. 30 Закону встановлено, що у випадку надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон), порядок проведення яких визначається згідно із Законом про приватизацію.

Предметом правового регулювання Закону про приватизацію є, зокрема, відносини щодо проведення відкритих торгів (аукціон, конкурс).

Відкриті торги без оповіщення через засоби масової інформації про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна відбутися не можуть, оскільки таке оповіщення передбачене законодавством способом звернення до невизначеного кола осіб щодо придбання майна банкрута та є визначальним для визнання торгів відкритими.

Тільки у сукупності оповіщення через засоби масової інформації про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна та пропозиції щодо придбання майна банкрута, що надійшли після оповіщення є підставою для проведення відкритих торгів (аукціону, конкурсу) та застосування Закону про приватизацію.  

Як вбачається з матеріалів справи, оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна не було опубліковане у засобах масової інформації, а тому і не було правових підстав для застосування ні ч. 3 ст. 30 Закону, ні Закону про приватизацію.     

Отже, підстав для застосування ч. 2 і 3 ст. 30 Закону не було.

Колегія вважає помилковим застосування Господарським судом Чернігівської області ч. 1 ст. 215 ЦКУ (недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ) як підстави для визнання Договору недійсним, оскільки:

По-перше, обставини, з якими законодавство пов'язує можливість визнання договору недійсним (невідповідність змісту правочину ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), відсутність в учасників правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦКУ), тощо не були предметом обговорення під час розгляду справи, що суперечить ч. 1 ст. 4-7 та ч. 1 ст. 43 ГПК.

По-друге, Господарський суд Чернігівської області не зазначив, з якими саме обставинами, передбаченими ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ він пов'язує визнання Договору недійсним.

Таким чином, колегія дійшла висновку про те, що спірний Договір був укладений в порядку, передбаченому чинним законодавством, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржників щодо неможливості визнання Позивача заінтересованою особою, яка відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦКУ може звернутися до суду із заявою про визнання недійсним правочину.

Позивач не є стороною спірного Договору.

Роз'ясненням президії ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 р. (п. 4) передбачено, що у разі, коли чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Висновок Господарського суду Чернігівської області про те, що Позивач є заінтересованою особою є помилковим, оскільки суд не зазначив, які саме права Позивача були порушені внаслідок укладення Договору.

До прав осіб, які можуть бути порушені внаслідок укладення іншими особами правочину законодавство, наприклад, відносить: переважне право наймача речі перед іншими особами на її придбання (ч. 2 ст. 777 ЦКУ), права учасника відкритих торгів (ст. 20 Закону про приватизацію).

Що стосується прав учасника відкритих торгів, передбачених ст. 20 Закону про приватизацію, то необхідно зазначити, що вказаний Закон не підлягає застосуванню, оскільки, як встановлено судом, відкриті торги (аукціон, конкурс) з продажу майна банкрута, які є предметом регулювання цього Закону, не проводилися.  

За таких обставин Позивач не міг набути статусу учасника відкритих торгів (аукціону, конкурсу) з продажу майна Банкрута, а тому він не належить до осіб, на яких поширюється право на звернення із заявою про визнання правочину недійсним, передбачене ст. 20 Закону про приватизацію.

Таким чином, Господарський суд Чернігівської області при прийнятті позовної заяви Позивача та розгляді справи по суті неправильно застосував ч. 3 ст. 215 ЦКУ, ст. 1 ГПК та ст. 2 ГПК.

Суд апеляційної інстанції вважає, що застосування місцевим господарським судом наслідків визнання правочину недійсним є неправомірним.

Позовна заява ТОВ “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” № 215/01 від 18.01.2006 р. містила вимоги про визнання Договору недійсним, але не містила вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Отже, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав Відповідача-1 і Відповідача-2 повернути один одному все, що було одержано кожним за Договором.

В той же час, ст. 83 ГПК, яка надає право господарського суду виходити за межі позовних вимог, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог за умови, що це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Суд не обґрунтував вихід за межі позовних вимог ТОВ “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” необхідністю захисту його прав і законних інтересів. З матеріалів справи вбачається, що до суду ніхто не звертався з відповідним клопотанням.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування” (т. 3 а. с. 56-58) позивач робить висновок про те, що в період з  25.10.2005 р. по 21.12.2005 р. ліквідатор Завора О. І. не мав відповідних повноважень, та комітет кредиторів не міг приймати жодних рішень по ліквідаційній процедурі, оскільки правових підстав в них на це ще не було, оскільки на постанову Господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 р. у справі № 5/269Б (9/62Б/68Б), якою, зокрема, було визнано банкрутом ВАТ “Завод нафтового та газового машинобудування”, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора – арбітражного керуючого Завору О. І. було подано апеляційну скаргу, яка в подальшому розглядалась Київським апеляційним господарським судом 21.12.2005 р.

З таким висновком позивача колегія погодитися не може, оскільки, як вбачається зі змісту ст. ст. 23, 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. № 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), ліквідатор приступає до виконання своїх обов'язків з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, введення ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора.

Враховуючи викладене вище, колегія прийшла до висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2006 р. у справі № 8/44 підлягає скасуванню, у позові ТОВ “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2006 р. у справі  № 8/44 – скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” до Відкритого акціонерного товариства “Завод нафтового та газового машинобудування” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Вотум” про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Відкритого акціонерного товариства “Завод нафтового та газового машинобудування” від 23.12.2005 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Завод нафтового та газового машинобудування” в особі ліквідатора Завори О. І. та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вотум”, посвідченого нотаріусом Бахмацької державної нотаріальної контори 23.12.2005 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2267 – відмовити.

2.          Стягнути  з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” (03110, м. Київ, вул. Механізаторів, 9;                   р/р 2600230014891 в АТ “ВАБанк”, МФО 321637, код ЄДРПОУ 32619909) на користь Відкритого акціонерного товариства “Завод нафтового та газового машинобудування” (16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Чернігівська, 60; р/р 260093052803 в АБ “Банк регіонального розвитку” м. Київ, МФО 300540, код ЄДРПОУ 00218638) 42,50 грн. (сорок дві гривні п'ятдесят копійок) витрат по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу. Видати наказ.

3.          Стягнути  з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича корпорація “Енергосоюз” (03110, м. Київ, вул. Механізаторів, 9;                   р/р 2600230014891 в АТ “ВАБанк”, МФО 321637, код ЄДРПОУ 32619909) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вотум” (02002, м. Київ,  вул. Луначарського, 22А; р/р 26003301001593 в АКБ “Трансбанк” м. Київ, МФО 300089, код ЄДРПОУ 30727108) 42,50 грн. (сорок дві гривні п'ятдесят копійок) витрат по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу. Видати наказ.

4.          Матеріали справи № 8/44 повернути Господарському суду Чернігівської області для видачі наказів.

 Головуючий суддя                                                                      Зеленін  В.О.

 Судді                                                                                          Синиця  О.Ф.

                                                                                          Капацин  Н.В.

 01.03.07 (відправлено)