Постанова

від 22.04.2008 по справі 1/172-27/44

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/172-27/44

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 квітня 2008 р.                                                                                    № 1/172-27/44  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони

                      України "Управління торгівлі Західного оперативного командування"

на                   постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2007р.

у справі        №1/172-27/44

за позовом   Державного підприємства Міністерства оборони України

                      "Управління торгівлі Західного оперативного командування"

до                      1) Яворівської міської ради;

                     2) Приватного підприємства "Сувекспрес"

про                      визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення

                      від 02.10.2003р.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" звернулося до господарського суду  Львівської області з позовом до Яворівської міської ради та Приватного підприємства "Сувекспрес" і просило суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 22.10.2003р., укладений між відповідачами, та виселити Приватне підприємство "Сувекспрес" з нежитлового приміщення, розташованого у м.Яворові по вул.О.Маковея,41.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Яворівська міська рада  відчужила спірне майно, яке їй не належить, а саме нежитлові приміщення загальною площею 91,0 кв.м., що знаходяться в будинку №41 по вул.О.Маковея у м.Яворові Львівської області.

За твердженням позивача вказане майно вибуло з його володіння, поза його волею, оскільки було незаконно прийняте Яворівською міською радою у комунальну власність м.Явора, і рішення ради про це було скасовано рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. в іншій справі №3/94-5/135(3/11-16/85).

При цьому позивач зазначає, що Приватне підприємство "Сувекспрес" не можна вважати добросовісним набувачем спірного майна, оскільки листом №134 від 19.06.2003р. його було повідомлено про те, що рішенням господарського суду Львівської області від 18.04.2003р. у справі №3/11-16/85 було скасовано рішення Яворівської міської ради Львівської області "Про передачу у комунальну власність м.Явора" у частині прийняття у комунальну власність Яворівської міської ради магазину в будинку №41 по вул.О.Маковея, у м.Яворові.

Перший відповідач, Яворівська міська рада, заперечуючи проти заявленого позову посилається на відсутність доказів того, що спірне майно належить позивачу. Проте, рада є власником спірного майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12.04.2002р. Також стверджує про безпідставне посилання позивача на рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. в іншій справі №3/94-5/135, як на преюдиційне згідно ст.35 ГПК України, оскільки ПП "Сувекспрес" не брало участі у цій справі (а.с.49).

Другий відповідач, ПП "Сувекспрес" також заперечує проти позову з тих підстав, зокрема, що він є добросовісним набувачем спірного майна (а.с.56-58).

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.05.2007р. (суддя Н.Судова-Хомюк) позовні вимоги задоволено повністю: визнано договір купівлі-продажу від 22.10.2003р, укладений між відповідачами, недійсним з моменту його укладення; виселено ПП "Сувекспрес" з нежитлового приміщення, розташованого у м.Яворові по вул.О.Маковея, 41.

Вказане рішення мотивовано положеннями ст.ст.48, 145, 225 ЦК УРСР, а також тим, зокрема, що свідоцтво про право власності на спірне приміщення видане на підставі рішення Яворівської міської ради №303 від 04.12.2001р., яке рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. визнано недійсним в частині прийняття у комунальну власність нежитлово-вбудованого приміщення магазину площею 355 кв.м. у будинку 41 по вул.О.Маковея у м.Яворові Львівської області.

За висновком суду першої інстанції, Яворівська міська рада розпорядилася майном, що їй не належало і вибуло з господарського відання позивача поза його волею, оскільки було незаконно прийняте у комунальну власність м.Яворова, що встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. у справі №3/94-5/135(3/11-16/85), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2005р. (а.с.33-34).

Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ПП "Сувекспрес" не можна вважати добросовісним набувачем, оскільки листом №134 від 19.06.2003р. його було повідомлено про те, що рішенням господарського суду Львівської області від 18.04.2003р. у справі №3/11-16/85 рішення Яворівської міської ради Львівської області "Про передачу у комунальну власність м.Явора" скасовано у частині прийняття у комунальну власність Яворівської міської ради магазину в будинку №41 по вул.О.Маковея, у м.Яворові.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2007р. (головуючий, суддя Процик Т.С., судді Галушко Н.А., Юрченко Я.О.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що рішення Яворівської міської ради №303 від 04.12.2001р.,  яке визнано недійсним у судовому порядку, було викладено у новій редакції шляхом прийняття радою ще одного рішення від 30.05.2003р. №265, яке є чинним та не було предметом судових розглядів (а.с.47-48).

Окрім того судом апеляційної інстанції зазначено, що з огляду на приписи ст.ст.48, 145 ЦК УРСР, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

За висновком суду апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги в частині виселення другового відповідача із спірного нежитлового приміщення, суд першої інстанції не навів законних підстав та обґрунтування, оскільки ч.2 ст.48 ЦК УРСР, як наслідок визнання договору недійсним, передбачає обов'язкову подвійну реституцію між сторонами, а не виселення однієї сторони.

Не погодився суд апеляційної інстанцій й з висновком суду першої інстанції про те, що другого відповідача не можна вважати добросовісним набувачем, оскільки  після направлення останньому листа №134 від 19.06.2003р., рішення господарського суду Львівської області від 18.04.2003р. у справі №3/11-16/85 станом на момент укладання спірного договору було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2003р. та відмовлено у позові позивачу у визнанні недійсним рішення Яворівської міської ради №303 від 04.12.2001р.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового  акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 22.10.2003р. між Яворівською міською радою Львівської області та Приватним підприємством "Сувекспрес" укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 91,0 грн., що знаходяться в будинку №41 по вул.О.Маковея у м.Яворові Львівської області. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Смокорівським А.П. 02.10.2003р., зареєстрований в реєстрі за №2186.

За змістом цього договору, нежитлові приміщення належали Яворівській міській раді на підставі свідоцтва про право власності на будинок, виданого відповідно до рішення ХХ сесії ІІІ демократичного  скликання Яворівської міської ради народних депутатів №303 від 04.12.2001р. та зареєстрованого Львівським ДОКБТІ та БО 01.04.2002 за №86 (а.с.50).

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. в іншій справі №3/94-5/135(3/11-16/85), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2005р., рішення Яворівської міської ради №303 від 04.12.2001р. визнано недійсним в частині прийняття у комунальну власність нежитлово-вбудованого приміщення магазину площею 355 кв.м. у будинку по вул.О.Маковея, 41 у м.Яворові Львівської області (а.с.15-17, 21-22).

Встановлено, що передачу спірного майна у комунальну власність здійснювала Яворівська КЕЧ району МО України згідно акта приймання-передачі (а.с.12). На момент передачі це майно було зареєстроване на праві власності (повного господарського відання) за Яворівською КЕЧ району, що підтверджується реєстраційним посвідченням на домоволодіння від 06.07.1994р. за №86 (а.с.23).

Визнаючи недійсним укладений 22.10.2003р. між відповідачами договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 91,0 грн., що знаходяться в будинку №41 по вул.О.Маковея у м.Яворові Львівської області, суд першої інстанції виходив з того, що об'єкт купівлі-продажу не був власністю продавця –Яворівської міської ради. При цьому суд виходив з того, що спірне приміщення вибуло із володіння позивача - Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" поза його волею, оскільки було незаконно прийнято у комунальну власність м.Яворова, що встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. в іншій справі №3/94-5/135(3/11-16/85).

Між тим, даний факт, встановлений при вирішенні спору у вказаній справі, не є преюдиційним для даної справи.

Так, в силу ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Приватне підприємство "Сувекспрес" не було стороною у справі №3/94-5/135(3/11-16/85), у зв'язку з чим факти, встановлені рішенням у вказаній справі, не є преюдиційними для даної справи.

За таких обставин посилання суду першої інстанції на встановлені цим рішенням факти як такі, що не потребують доведення, помилкові.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, помилковим є також посилання суду першої інстанції на те, що другий відповідач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки його було повідомлено листом №134 від 19.06.2003р.  про те, що рішенням господарського суду Львівської області від 18.04.2003р. у справі №3/11-16/85 визнано недійсним рішення Яворівської міської ради Львівської області "Про передачу у комунальну власність м.Явора" у частині прийняття у комунальну власність Яворівської міської ради магазину в будинку №41 по вул.О.Маковея, у м.Яворові (а.с.25).

Так, станом на момент укладання спірного договору купівлі-продажу від 22.10.2003р. вказане судове рішення від 18.04.2003р. було скасоване постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2003р. та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, на час укладання відповідачами договору купівлі-продажу не було підстав вважати, що спірне майно вибуло від позивача поза його волею, а Яворівська міська рада не мала права його відчужувати. Вартість спірних приміщень за договором купівлі-продажу згідно з експертною оцінкою, затвердженою головою Фонду приватизації комунального майна при Яворівській міській раді, становила 18 716,0 грн. На підставі спірного договору за другим відповідачем зареєстровано право приватної власності на спірні нежитлові приміщення (а.с.13).

Із рішення господарського суду Львівської області 17.12.2004р. в іншій справі №3/94-5/135(3/11-16/85), яким визнано недійсним рішення Яворівської міської ради Львівської області "Про передачу у комунальну власність м.Явора" у частині прийняття у комунальну власність Яворівської міської ради магазину в будинку №41 по вул.О.Маковея, у м.Яворові, не вбачається що спірні приміщення вибули із володіння позивача поза його волею. Відсутні й інші правові підстави витребування майна від набувача у разі його вибуття від власника чи особи, якій майно було передано власником у володіння, шляхом його викрадення, чи коли майно загублено.

Таким чином, ПП "Сувекспрес", придбавши спірні приміщення за плату, згідно з договором купівлі-продажу від 22.10.2003р., не знало і не могло знати, що Яворівська міська рада не є власником цих приміщень і не мала права його відчужувати, а тому, як обґрунтовано і законно зазначив апеляційний суд, є добросовісним набувачем і власником майна відповідно до вимог ст.145 ЦК УРСР.

Так, відповідно до ст.225 ЦК УРСР, право продажу майна належить власнику. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадках, коли згідно з ст.145 ЦК УРСР власник не вправі витребувати від нього майно.

Стаття 48 ЦК УРСР встановлює загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею 225 ЦК УРСР передбачено інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з використанням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК УРСР.

За змістом ч.1 ст.145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане особою, яка не має права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Результатом задоволення заявленого позову стало застосування судом першої інстанції наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін договору і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірних приміщень, не будучи стороною договору.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 145 ЦК УРСР (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ від 02.11.2004  №(17/4пд) 18/367, від 27.09.2005 №13/529пд, від 25.07.2006 №69/8-05).

Як вірно зазначено апеляційним судом, суд першої інстанції, задовольнивши позов в частині виселення другого відповідача зі спірних нежитлових приміщень, не навів законних підстав та правового обґрунтування, оскільки ч.2 ст.48 ЦК УРСР, як наслідок визнання договору недійсним, передбачає обов'язкову подвійну реституцію між сторонами, а не виселення однієї сторони.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку й обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваної постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2007р. у  справі №1/172-27/44  - без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій