Рішення

від 06.05.2008 по справі 12/66

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/66

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

06.05.2008                                                                                          Справа  № 12/66

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Медфармсервіс”,                   м. Київ

до відповідача приватного підприємства „Мегаполіс Плюс”, м. Ужгород

про стягнення суми 5 032,52 грн. –основного боргу; 375,55 грн. –пені та          352,28 грн. –штрафу.

                                                                                                       Суддя    Тисянчин  В. М.

                     Представники:

Від позивача –Шелемба Ю. В., (представник за довіреністю від 05.05.2008 року)

Від відповідача – Манзулич М. М., директор

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Медфармсервіс”, м. Київ до приватного підприємства „Мегаполіс Плюс”,                  м. Ужгород про стягнення суми 5 032,52 грн. –основного боргу; 375,55 грн. –пені та  352,28 грн. –штрафу.

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені                 ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на  Їх обгрунтованість матеріалами справи.

Представником відповідача поданим в судовому засіданні письмовим поясненням (вх. № 4678 від 06.05.2008 року) повідомив суд про часткове погашення основного боргу в сумі 2700 грн., про що стверджено платіжними дорученнями: № 74 від 27.03.2008 року на суму 300 грн., № 77 від 04.04.2008 року на суму 600 грн., № 84 від 14.04.2008 року на суму 300 грн, № 96 від 24.04.2008 року на суму 300 грн., № 97 від 05.05.2008 року на суму 1 200 грн.,

         Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 2 332,52 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору № 03907 від 13.08.2007 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-          товарно –транспортними накладними: МООО8385 від 24.09.2007 року та № МООО9020 від 10.10.2007 року;

-  розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

         Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

Між тим, за  договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність, зобов'язується  передати  у встановлений   строк (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму                 (ч.1  ст. 712 ЦК України).

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Однак, поданою в судовому засіданні письмовою заявою відповідач повідомив суд про часткове погашення відповідачем основного боргу в сумі 2 700 грн. грн., тому провадження у  цій частині позову підлягає припиненню відповідно п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, а решта суми  2 332,52 грн. підлягає стягненню примусово.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідачу відповідно до п. 6.5 договору нарахована до сплати пеня в розмірі 375,55 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України;    ст. ст. 216 –218, 220 ГК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що заслуговують на увагу суду.

Однак, з огляду ст. ст. 549, 551, 616, 624 ЦК України та ст. 233 ГК України, майновий стан сторін, добровільне визнання боргу та інші обставини, які мають істотне значення і заслуговують на увагу суду, суд, як виняток, обмежує стягнення пені до 100 грн., а в решті стягнення пені –провадження у справі підлягає припиненню.

Відповідно п. 6.5 укладеного договору та ст. 549 ЦК України за неналежне виконання договірних зобов'язань відповідач повинен сплатити штраф у відсотках 7 % від загальної суми несплаченого товару.        

Однак, судом вже застосовано стягнення  різновиду неустойки у вигляді пені, тому стягнення неустойки у вигляді штрафу судом обмежується, як виняток, до 100 грн., а в стягненні решти суми штрафу –провадження у справі підлягає припиненню (ст.ст. 230 –233 ГК України). При цьому судом бралось до уваги тривалість існування боргу, розмір та добровільне часткове його погашення.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Позак, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

                   Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити  частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства „Мегаполіс Плюс” (м. Ужгород,              вул. Тельмана, 2А; код 31315651) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Медфармсервіс” (м. Київ, вул.Васильківська, 30; код 32911643) суму 2 332,52 (дві тисячі триста тридцять дві грн. 52 коп.) –основного боргу; 100 (сто грн.) –пені; 100 (сто грн.) –штрафу та 102 (сто дві грн.) - у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          В решті позову –провадження у справі припинити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

       Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.