Постанова

від 09.08.2006 по справі 11/308-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/308-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09.08.2006р.м.Київ№ 11/308-А

за позовомПриватного підприємства «Скат-М»

до  Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва

провизнання нечинною вимоги про сплату боргу.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судових засідань Зайченко А.С.

Представники:

від позивачаГрінченко С.М. –предст. (довір. в справі)  Угринчук Г.Р. –предст. (довір. в справі)Шелак П.В. –предст. (довір. в справі)

від відповідачаПотапов Д.І. –предст. (довір. в справі)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.08.2006 о 11 год. 35 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 14.08.2006, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні 09.08.2006 з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати нечинною вимогу Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва про сплату боргу від 16.06.2006 №Ю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є платником єдиного податку. Відповідно до положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" платники єдиного податку не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і сплачують єдиний податок щомісяця на окремий рахунок Державного казначейства України, яке в свою чергу перераховує, у т.ч. до Пенсійного фонду України 42 відсотки від сплаченої суми. Крім того, позивач зазначає, що до предмету регулювання Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не входить спрощена система оподаткування, в тому числі й питання звільнення платників єдиного податку від обов'язку сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Так як платники єдиного податку не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, то Закон «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»не встановлює розмір цього збору для осіб, які не є його платниками.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що обов'язок сплати страхових внесків не пов'язується зі статусом платника податку, як суб'єкта підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування, оскільки законодавець визначає пріоритетність Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» по відношенню до інших нормативно-правових актів. Отже, посилання позивача на Указ «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»неправомірне, оскільки зазначені норми є різними за юридичною силою.

Розглянувши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення  представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем –Управлінням Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва на адресу позивача була направлена вимога про сплату боргу від 16.06.2006 №Ю, якою відповідно до ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на підставі картки особового рахунку платника вимагає сплатити недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 8913,84 грн.

31.05.2006 УПФ у Деснянському районі м. Києва було складено Акт перевірки достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, яким встановлено, що підприємство, перебуваючи на єдиному податку, не нараховували внески 32,3% (31,8%) на ФОП.

Як підтверджено матеріалами справи, ПП «Скат-М»є платником єдиного податку за ставкою 10 відсотків (Свідоцтво про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва –юридичною особою наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість"; 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.  Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:  до Державного бюджету України - 20 відсотків;  до місцевого бюджету - 23 відсотки;  до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;  на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Згідно зі ст. 6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):  податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;  податку на прибуток підприємств;  податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);  плати (податку) за землю;  збору на спеціальне використання природних ресурсів;  збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;  збору до Державного інноваційного фонду;  збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". 

Суд, розглядаючи  спір по суті, враховує той факт, що з 01.01.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено перехід від системи пенсійного забезпечення до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені внески до Пенсійного фонду та загального порядку сплати страхових внесків для всіх роботодавців за найманих працівників, незалежно від обраного способу оподаткування.

Згідно з преамбулою вказаного Закону цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 5 Закону №1058-ІV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1).  Виключно цим Законом визначаються, у т.ч. коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками (ч. 2).

Коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 Закону, а саме: загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру (ч. 1).

Статтями 14, 15 вказаного Закону, зокрема, визначено, що страхувальниками та платниками страхових внесків відповідно до цього Закону є у т.ч. роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.  

Той факт, що позивач має найманих працівників, останнім не заперечується.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно зі ст. 18 Закону №1058  розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.  

Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Пунктом 1 частини 8 Розділу ХV Закону «Прикінцеві положення»визначено, що страхові внески, що перерахову?ються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуютьс?я особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 ста?тті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхов?их внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 цього Закону), сплачуються страхувальникам?и та застрахованими о?собами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" для в?ідповідних платників збору. До приведення законодавст?ва України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-пр?авові акти застосовуються в частині, що не? суперечить цьому Закону (ч. 15 розділу 8).

Таким чином, законодавець чітко визначив коло осіб, які є платниками страхових внесків та не встановив пільг щодо звільнення від сплати таких внесків осіб, які платниками єдиного податку.

Отже, керуючись змістом наведених норм, суд вважає, що з моменту набрання чинності вказаним Законом позивач є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та має сплачувати таки внески в порядку, в розмірі та у спосіб визначений саме Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Такого висновку, в свою чергу, суд дійшов, виходячи з того, що згідно імперативних положень ч. 2 ст. 5 даного Закону, виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Крім того, як вже зазначалось, положеннями даного закону встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. В це же час Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові відносини. Отже, посилання позивача на те, що  Указ Президента підлягає застосуванню до правовідносин щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.  Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно зі ст. 20 вказаного Закону обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем повністю дотримані вимоги чинного законодавства щодо визначення позивачу розміру внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Позивач не подав суду доказів, які б спростовували правомірність дій відповідача.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою від 07.07.2006.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                        О.О. Євсіков

          Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –14.08.2006.