Постанова

від 02.06.2011 по справі 18/249д/10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "02" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 18/249д/10  

   Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю   

"Агротехреммаш"

на  постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.11

у справі

№18/249д/10

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю   

"Агротехреммаш"

до

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про

про визнання договору зберігання недійсним

          Представники сторін у судове засідання не з‘явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

          Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехреммаш" у листопаді 2010 року заявлений позов до  Приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання договору зберігання від 02.12.04 недійсним. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що оригінал спірного договору зберігання у нього відсутній, про наявність договору товариство дізналося під час розгляду господарським судом Запорізької області іншої справи №8/21д/06. Наголошував позивач і на тому, що колишній директор товариства ОСОБА_2, на дату укладання договору, знаходився у тяжкому стані, який обумовлений перебігом хвороби та помер дома 08.12.04, і фактично не міг підписувати договір та акт приймання передачі дизельного пального. При цьому, позивач посилався на приписи статей 15, 16, 203, 215, 225, 626, 638 Цивільного кодексу України.

          Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.12.10, ухваленим суддею Носівець В.В., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд встановив, що на момент підписання спірного договору директор ОСОБА_2, не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, відтак визнав договір недійсним на підставі статті 225 Цивільного кодексу України. Судове рішення обґрунтовано також приписами статей  6,  203,  215,  937  Цивільного кодексу України.  

Доповідач: Добролюбова Т.В.

          Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Акулової Н.В.- головуючого, Будко Н.В., Приходько І.В., постановою від 28.03.11, перевірене рішення суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Постанова апеляційного суду вмотивована тим, що оспорюваний договір підписаний з боку позивача директором ОСОБА_2 із зазначенням дати 05.03.04 та скріплений печаткою підприємства, відтак визнав його таким, що підписаний уповноваженою особою. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 недієздатним у судовому порядку невизнаний, а записи в амбулаторній картці не можуть свідчити про те, що на момент підписання договору останній не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати. Також, апеляційний суд дійшов висновку, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, тому він є  укладеним. Постанова обґрунтована приписами статей  30, 39, 40, 92, 203, 204, 207, 215, 225, 237, 638 Цивільного кодексу України.          

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехреммаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, яку вважає незаконною.  Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статей 203, 215, 25, 626, 638, 640, 936 Цивільного кодексу України заперечує факт наявності між сторонами договірних правовідносин, оскільки  пропозиції про укладення договору зберігання від відповідача не надходило; оригінал договору у нього відсутній; директор товариства на дату укладення договору, а саме 02.12.04, фактично не міг підписати договір та акт приймання –передачі через тяжкий стан здоров'я; факт відсутності передачі з боку відповідача дизпалива в кількості 21005л на зберігання до позивача та факт відсутності крадіжки дизпалива встановлений під час проведення досудового слідства у кримінальній справі; відсутні первинні документи, підтверджуючі приймання та зберігання дизпалива, відомості про якість і вид палива. Скаржник наголошує також на безпідставному відхиленні його клопотання про призначення комплексної психолого – почеркознавчої експертизи.  

          Від Приватного підприємця ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими  судами  приписів  чинного   законодавства,  відзначає  наступне.

          Судами попередніх інстанцій установлено, що на підтвердження позовних вимог позивач надав судові договір зберігання від 02.12.04, укладений між Приватним підприємцем ОСОБА_1 - поклажодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехреммаш", за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач зобов‘язується прийняти, зберігати та повернути дизельне пальне у кількості 21005 літрів. Пунктом 5.2 цього договору встановлено, що договір діє до 01.12.05 або до першої вимоги поклажодавця. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехреммаш" до  Приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання договору зберігання від 02.12.04 недійсним на підставі приписів статті 225 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 215 названого Кодексу  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу  України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписами статті 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті –за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Ця норма застосовується зокрема і щодо правочинів юридичної особи, якщо громадянин, уповноважений здійснювати правочини від імені юридичної особи як її орган або представник, не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Для визнання таких правочинів недійсними необхідною є наявність одного з двох факторів, які діяли саме в момент здійснення правочину: особа не усвідомлювала значення своїх дій; особа не могла керувати своїми діями. Причини стану особи, за якого вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, можуть бути різними, зокрема, сильне нервове хвилювання, травма, больовий шок. Правочин, укладений у тимчасовому стані, при якому людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву (вольову, інтелектуальну і кумулятивну). Вольова форма виражається в тому, що особа, хоч і усвідомлює свої вчинки, більш або менш адекватно оцінює те, що відбувається навколо, але в той же час не може керувати своїми діями. Інтелектуальна форма вияву такого стану означає, що особа не розуміє значення своїх дій, хоча може керувати ними. При кумулятивній формі у людини відсутня здатність як розуміти значення своїх дій, так і керувати ними. Неспроможність дієздатної особи розуміти значення своїх дій або керувати ними може бути викликана різними обставинами: нервовим стресом, шоком від фізичної травми тощо. У разі смерті особи, котра у момент вчинення правочину перебувала у стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій або не могла керувати ними, правочин може бути визнаний недійсним за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово –психіатричної експертизи, так й інших доказів, зокрема, медичних довідок про наявність певних захворювань, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суд першої інстанції оцінивши у сукупності усі наявні в матеріалах справи докази обґрунтовано установив, що договір зберігання від 02.12.04 з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехреммаш»підписаний директором товариства ОСОБА_2, який на момент його підписання - 02.12.04  не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, оскільки знаходився у хворобливому стані.   Апеляційний суд скасовуючи рішення у справі установленого судом першої інстанції не спростував, при цьому, помилково виходив з відсутності судового рішення про визнання директора товариства ОСОБА_2 недієздатним,  адже,  частина 1 статті  225 Цивільного кодексу України, яка визначена товариством підставою позову, поширюється саме на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним. Таким чином, суд першої інстанції на підставі повного дослідження усіх обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання договору зберігання від 02.12.04 недійсним у відповідності до приписів частини 1 статті 225 Цивільного кодексу України. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції, встановлених судом першої інстанції обставин справи не спростовував, помилково застосував іншу 226 статтю Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, на яку не посилався позивач, що призвело до помилкового скасування законного рішення у справі, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням  в силі рішення у справі.  

     З  урахуванням  викладеного та  керуючись  статтями  1115, 1117, 1119,  11111  Господарського процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд  України –

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.11 у справі  №18/249д/10 скасувати.

Рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.10 у цій справі залишити в силі.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Агротехреммаш" задовольнити.

Головуючий     суддя                                                                            Т. Добролюбова

Судді                                                                                                        Т. Гоголь

                                                                                                                  В.Швець