Постанова

від 22.06.2011 по справі б-23/5

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "22" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № Б-23/5  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Коваленка В.М.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши

касаційну скаргу

ТОВ  "Коломия-М'ясо" в особі директора Мельничук Т.О.

на постанову

від 03.02.2011 р. господарського суду Івано-Франківської області

та постанову

від 11.04.2011 р. Львівського апеляційного господарського суду

у справі

№ Б-23/5 господарського суду Івано-Франківської області

про банкрутство

ТОВ  "Коломия-М'ясо", м. Коломия Івано-Франківської обл.

ліквідатор

Микитюк А.І., с. Камінь Рожнятівського району

кредитори:

1. ПАТ "Кредитпромбанк" в особі Львівської філії, м. Львів;

2. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Прикарпатське регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", м. Івано-Франківськ;

3. Івано-Франківський обласний центр зайнятості;

4. Коломийська ОДПІ

                      в судовому засіданні взяв участь представник

ПАТ "Банк "Фінанси та кредит"

Жукова Л.А., довір.

ВСТАНОВИВ:

          Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.2010 р. порушено провадження у справі № Б-23/5 про банкрутство ТОВ "Коломия-М'ясо" за його заявою, поданою у порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство) .

          Ухвалою від 13.04.2010 р. за результатами підготовчого засідання зобов'язано боржника здійснити публікацію про порушення справи про банкрутство у офіційному друкованому органі, призначено розпорядника майна та інше.

          Ухвалою від 12.08.2010 р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

          Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 03.02.2011 р. (суддя Рочняк О.В.) визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та зобов'язано його вчинити певні дії.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р. (судді: Михалюк О.В. –головуючий, Галушко Н.А., Мельник Г.І.) постанову від 03.02.2011 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановами, ТОВ  "Коломия-М'ясо" в особі директора Мельничук Т.О. (далі –скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 43, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається, підставою для ініціювання боржником справи про банкрутство стало прийняття власником боржника рішення про звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у зв'язку з виявленням факту неоплатності, тобто недостатності майна для задоволення вимог кредиторів. При цьому у заяві про порушення справи про банкрутство боржник послався на приписи статті 51 Закону про банкрутство, дійшовши висновку про власну неоплатність внаслідок аналізу співвідношення активу з пасивом.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, процедура банкрутства, передбачена ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), у якій зверненню до суду передує встановлення боржником факту неоплатності, випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

Однак у даному випадку власником боржника рішення про ліквідацію не приймалось, тому приписи ст. 51 Закону про банкрутство застосуванню не підлягають і провадження у справі про банкрутство здійснюється на загальних підставах, встановлених статтями 6, 7 Закону про банкрутство.

          За приписами ч. 3 ст. 7 Закону про банкрутство, окрім іншого, до заяви боржника додаються документи в підтвердження його неплатоспроможності.

Відповідно до ст. 11 Закону про банкрутство основне завдання підготовчого засідання суду полягає в з’ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство.

У свою чергу частина 3 статті 6 Закону про банкрутство визначає ознаки неплатоспроможності боржника, а саме справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження та незадоволення вимог кредитора (кредиторів) протягом трьох місяців у виконавчому провадженні.

Виключний перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, передбачено у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент звернення боржника з заявою про порушення справи про банкрутство).

Однак у даному випадку до заяви боржника не були додані документи в підтвердження його неплатоспроможності, як цього вимагає частина 3 статті 7 Закону про банкрутство (рішення суду про стягнення заборгованості, наказ на примусове виконання судового рішення, постанова про відкриття виконавчого провадження тощо). Як вбачається, додані боржником до заяви про порушення справи про банкрутство матеріали містять лише копії кредитних договорів, які не є виконавчими документами у розумінні ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Надані боржником вже після порушення провадження у справі про банкрутство судові рішення про стягнення 1 990 580,66 грн. заборгованості за кредитним договором на користь ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" (а.с. 57-60, том 1) також не можуть свідчити про неплатоспроможність боржника за відсутності доказів незадоволення вимог кредитора протягом трьох місяців у виконавчому провадженні. При цьому звертає увагу той факт, що вказані судові рішення набрали законної сили 02.02.2010 р., а боржник звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство 19.02.2010 р., тобто через два тижні, що свідчить про намагання останнього уникнути виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів.  

Отже, у будь-якому випадку документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності, повинні бути надані боржником на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань перед кредиторами, зокрема кредитних.

Викладене свідчить про те, що провадження у даній справі про банкрутство порушено судом першої інстанції без наявності правових підстав, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість такого порушення.

Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув та їх не виправив.

Статтею 1119 ГПК України, яка визначає повноваження касаційної інстанції, передбачено право суду касаційної інстанції скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції і припинити провадження у справі.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства, а провадження у даній справі –припиненню, як безпідставно порушене.

Колегія суддів також звертає увагу, що у зв'язку з припиненням провадження у даній справі про банкрутство місцевому господарському суду необхідно вирішити питання про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців відповідного запису про постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи – ТОВ  "Коломия-М'ясо" згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.

На підставі наведеного та керуючись  ст.ст. 1, 6, 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”,   ст. ст. 80, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ТОВ "Коломия-М'ясо" в особі директора Мельничук Т.О. задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 03.02.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р. у справі № Б-23/5 скасувати.

3.          Провадження у справі № Б-23/5 про банкрутство ТОВ "Коломия-М'ясо" припинити.

    Головуючий                                                                              Б.М. Поляков  

   Судді                                                                                           В.М. Коваленко

                                                                                             О.Є. Короткевич