Постанова

від 02.06.2011 по справі 2а-4525/11/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2011 р. 16:14

Справа №2а-4525/11/0170/12

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді

Котаревої Г.М., при секретарі Лиган М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом   Державного підприємства «Малоріченське»          

до   Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим              

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

позивача – ОСОБА_2, довіреність №б/н від 18.04.11р.;

відповідача – ОСОБА_3, довіреність №б/н від 02.06.11р.;

                        ОСОБА_4, довіреність №2559/р від 16.07.10р.;

           Суть спору: Державне підприємство «Малоріченське» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.11р. №0000382301 на суму 842565,00грн. та №0000412301 на суму 2058670,00грн.

            Вимоги мотивовані тим, що позивач  є сільськогосподарським товаровиробником, виробляє виноматеріали, які реалізує заводам вторинного виноробства, вони не відносяться до  підакцизних товарів, а тому податок на додану вартість при їх реалізації  сільськогосподарське підприємство  згідно з п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» не сплачує. На думку позивача суми ПДВ мають залишатись на спеціальному рахунку підприємства  й використовуватись ним   на придбання  матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Крім того позивач вважає, що в наслідок того, що підприємство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, воно не повинно сплачувати податок на прибуток, в тому числі і  в спеціальний фонд  Державного бюджету  частину доходу за результатами господарської діяльності за період часу, який  перевірявся, до нього не застосовуються вимоги щодо сплати до бюджету авансових внесків  по податку на прибуток, передбачені ст. 7 Закону України  «Про оподаткування прибутку підприємств».   

            Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

           Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

           Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, з підстав, наведених у запереченні на позов від 18.05.11р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач провів планову виїзну документальну перевірку позивача з питань  своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.08р. по 31.12.10р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.08р. по 31.12.10р., за результатами якої 29.03.11р. був складений акт №359/23/00412719 (а.с. 13-63).

    У висновках зазначеного акту зафіксовано, зокрема, що позивачем занижено  суму податку на додану вартість на суму 561710,00грн. та занижено відрахування у спеціальний фонд Державного бюджету України частини прибутку (доходу) у сумі 1371200,00грн.     

    Після вивчення матеріалів зазначеної перевірки відповідачем 12.04.11р. були прийняті податкові повідомлення – рішення №0000382301, згідно з яким за порушення          п. 7.4., ст. 7, п.11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану  вартість» нарахував позивачу податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі  842565,00грн., з яких 561710,00грн. – за основним платежем, 280855,00грн. – штрафних санкції (а.с. 11) та №0000412301, згідно з яким за порушення п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними  цільовими фондами» визначив  суму податкового зобов’язання по частині прибутку (доходу) у сумі  2058670,00грн., в тому числі   1371200,00грн. - за основним платежем, 687470,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 12).

    Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування  зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    На час проведення  перевірки позивача, звернення його до суду платники податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були  визначені в Законі України «Про податок на додану вартість».

    Порядок обчислення та сплати податку був встановлений у ст.7 вказаного Закону.

    Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) – коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-          або дата  списання  коштів  з  банківського  рахунку платника податку  в  оплату   товарів   (робіт,   послуг),   дата   виписки відповідного  рахунку  (товарного  чека)  -  в  разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-              або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

    У  п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7  Закону України «Про податок на додану вартість»  було  встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету  або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

          Відповідно до п. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, визнання  протиправними яких є предметом позову) до 1 січня 2009р. була  зупинена дія п.7.7 ст.7, п.10.1 і п.10.2 ст.10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства .

    Зазначені кошти залишались в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і мали використовуватись ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

    Порядок акумуляції й використання зазначених коштів визначались Кабінетом Міністрів України.

    При вивчені зазначеної норми Закону можна зробити висновок про те, що пільги, передбачені п.п. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», розповсюджувались на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від   організаційно-правової форми та форми та форми власності, в яких сума, одержаного від    поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки за попередній звітний (податковий) рік становила не менш 50% загальної суми  валового   доходу підприємства від операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, операцій з поставки продукції, виготовленої на давальницьких умовах із  власної сільськогосподарської сировини.   

    Відповідно до ст.1 Декрету КМУ «Про акцизний збір» (в редакцій , яка діяла на час звернення  позивача до суду) акцизний збір – непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

    Ст.2 зазначеного Декрету визначала, що платником акцизного збору був, зокрема, суб’єкт  підприємницької діяльності – виробник підакцизних товарів на митній території України.

    Об’єктом оподаткування згідно п.а ст.3 Декрету КМУ «Про акцизний збір» були  обороти з реалізації виготовлених в Україні підакцизних товарів.

    У ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої»  були  встановлені  ставки акцизного збору на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізовувався   посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції.

    На час звернення до суду спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов‘язкових платежів) був  Закон України «Про порядок  погашення  зобов’язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ст. 1 Закону визначала, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

    Ст.17 Закон України «Про порядок  погашення  зобов’язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» був визначений порядок  нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.

    Матеріали справи свідчать про те, що позивач, який є  сільськогосподарським виробником – заводом первинного виноробства, в період, який перевірявся, здійснював  продаж  продукції власного  виробництва – виноматеріалів – на підприємства вторинного виновиробництва. Зазначені виноматеріали були виготовлені із винограду, який вирощував позивач.

    Позивачем залучений до матеріалів справи  Експертний  висновок  Торгово-промислової плати Криму № 23-0/04-13 від 25.02.08р., в якому зафіксовано, що позивач виробляє матеріали з кодами 2204299200, 2204296500, 2204297500, 2204299600, 2204298900,  2204299500, 2204298400, 2204298300, 2204299400, 2204299800 (а.с. 79-82).

    В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надані докази того, що позивач в період часу, який перевівся, виробляв виноматеріали з УКТ ЗЕД 220430.  

    Відповідно до ст.1 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт  етиловий та алкогольні напої» на виноматеріали виноградні, що згідно УКТ ЗЕД мали код товару 220429, не був встановлений акцизний збір.   

    Під час розгляду справи позивач пояснив, що з вирощеного винограду він виробляє виноматеріал, який, будучи продуктом переробки сільськогосподарської продукції, реалізовувався підприємствам вторинного вино виробництва, що виробляли продукцію з УКТ ЗЕД 220430, в наслідок чого саме ці підприємства і сплачували акцизний збір.

    За таких обставин суд приходить до висновку, що на позивача  розповсюджується  дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час проведення перевірки, звернення до суду) . В силу викладеного суд вважає правомірним подання позивачем до податкових органів дві декларації по ПДВ – спеціальну (окрему) і загальну декларацію по ПДВ.

    На думку суду зазначеними вище положеннями  Декрету КМУ «Про акцизний збір», Експертним висновком спростовуються твердження відповідача про те, що виготовлені позивачем виноматеріали є підакцизними товарами, в наслідок чого є помилковими його висновки про необхідність відображення позивачем продажу цієї продукції  в загальні декларації по ПДВ.

    Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач в акті №359/23/00412719 зробив помилкові висновки, що призвело до необґрунтованого  визначення позивачу суми податкового зобов’язання по ПДВ та нарахування ним штрафних санкції.

    В силу викладеного суд вважає, що існують підстави для визнання  протиправним та скасуванню податкового повідомлення - рішення відповідача №0000382301 від 12.04.11р.   

    Матеріали справи свідчать про те, що позивач є  некорпоратизованим державним  підприємством із стовідсотковою долею держави в статутному фонді, яке зареєстрований платником  фіксованого сільськогосподарського податку.

    Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» (який діяв на час  проведення перевірки позивача, його звернення до суду) фіксований сільськогосподарський податок - податок, який не змінювався протягом визначеного цим Законом терміну і справлявся  з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачувався в рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених в цій статті, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств.

    Частинами першою і третьою ст. 2 цього Закону було встановлено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку були сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займались виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищувала  75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

    Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників були визначені в Законі України «Про систему оподаткування».

    У ст.2 Закону було  зафіксовано, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів необхідно було розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

    У ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» були визначені загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), до яких відносились, зокрема,  податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачувались до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

    Таким чином, порядок нарахування дивідендів, що сплачувався  до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами був  визначений в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», який на момент виникнення спірних правовідносин був спеціальним законом з оподаткування по зазначеному платежу.

    Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

    До дивідендів прирівнювався  також платіж, який здійснювався   державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не могло  вплинути на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

    Відповідач в своїх запереченнях, в підтвердження своєї позиції посилається на Постанови КМУ «Про порядок відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)» від 19.01.07р., «Про затвердження базових нормативів відрахування частки прибутку, що сплачується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств» від 08.04.09р. №315, «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2009 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» від 22.03.10р. №274, «Про порядок відрахування у 2010 році державними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)» від 21.07.10р. №610.

    На зазначені заперечення суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

    З наведеного вище вбачається, що Постановами КМУ не можуть встановлюватись ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету.   

    Враховуючи  вищевикладене, можна зробити висновок, що до дивідендів був  прирівняний  платіж частини прибутку державних некорпоратизованих, казенних чи комунальних підприємств на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування.

    За таких обставин, вивчивши норми законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що з огляду на те, що  дивіденди за своєю суттю були різновидом податку на прибуток, а позивач був  платником фіксованого сільськогосподарського податку, останній в силу положень Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» не повинен був нараховувати  та перераховувати  дивіденди в доход Державного бюджету.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо неправомірного визначеного податкового зобов'язання відповідачем в податковому повідомленні-рішенні №0000412301 від 12.04.11р.  ДПІ в м. Алушта АР Крим на загальну суму 2058670,00грн.

В силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.      

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо  судове  рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних  повноважень, суд присуджує  всі  здійснені нею  документально підтверджені судові  витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 02.06.11р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 07.06.11р.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим від 12.04.11р. №0000382301 на суму  842565,00грн., з яких 561710,00грн. – за основним платежем, 280855,00грн. – штрафних санкції та №0000412301 на суму  2058670,00грн., з яких:   1371200,00грн. - за основним платежем, 687470,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Державного підприємства «Малоріченське» (і.к. 00412719, м. Алушта,  с. Малоріченське,  вул. Леніна, 22) 3,40грн.

У разі неподання  апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі – з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя                                                                Котарева Г.М.