Ухвала

від 02.11.2011 по справі 2а-4525/11/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-4525/11/0170/12

02.11.11

м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Горошко Н.П. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Собко А.В.

за участю сторін:

представник позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 18.04.11;

представник відповідача- ОСОБА_2, довіреність № 6354/п від 18.12.09;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Алушті АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 02.06.11 по справі № 2а-4525/11/0170/12

за позовом Державного підприємства "Малоріченське" (вул. Садова 1-а,Малоріченське, Алушта, місто, Автономна Республіка Крим,98520)

до Державної податкової інспекції в м.Алушті АР Крим (вул. Леніна 22-а,Алушта,Автономна Республіка Крим,98500)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.06.2011 позов задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим від 12.04.2011 №0000382301 на суму 842565,00грн., з яких 561710,00грн. -за основним платежем, 280855,00грн. –штрафних санкції та №0000412301 на суму 2058670,00 грн., з яких: 1371200,00 грн. - за основним платежем, 687470,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Стягнуто з Державного бюджету на користь Державного підприємства «Малоріченське»3,40грн судових витрат зі сплати судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вироблювані позивачем виноматеріали є сільськогосподарською продукцією, не є підакцизним товаром та не підлягають оподаткуванню акцизним збором та податком на додану вартість відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у м.Алушті Автономної Республіки Крим, звернулася до суду з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати, позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні 02.11.2011 представник позивача наполягав на відмові в задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Відповідач провів планову виїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2010 валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2010, за результатами якої 29.03.2011 був складений акт №359/23/00412719 (а.с. 13-63).

У висновках зазначеного акту зафіксовано, зокрема, що позивачем занижено суму податку на додану вартість на суму 561710,00грн. та занижено відрахування у спеціальний фонд Державного бюджету України частини прибутку (доходу) у сумі 1371200,00грн.

На підставі акту зазначеної перевірки відповідачем 12.04.2011 були прийняті податкові повідомлення –рішення №0000382301, згідно з яким за порушення п. 7.4., ст. 7, п.11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»нарахував позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 842565,00грн., з яких 561710,00грн. –за основним платежем, 280855,00грн. –штрафних санкції (а.с. 11) та №0000412301, згідно з яким за порушення п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначив суму податкового зобов'язання по частині прибутку (доходу) у сумі 2058670,00грн., в тому числі 1371200,00грн. - за основним платежем, 687470,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 12).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Правовідносини сторін регулюються статтею 19 Конституції України, Законом України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 №1251-ХІІ (далі –Закон України №1251-ХІІ), Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі –Закон України №168/97-ВР), Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі –Закон України №334/94-ВР), Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №253 від 21.06.2001, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2009 за №467/7788 (далі - Порядок №253).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обов'язковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону №1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України №1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 визначені платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій.

На час проведення перевірки позивача, звернення його до суду платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість».

Порядок обчислення та сплати податку був встановлений у ст.7 вказаного Закону.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) –коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними яких є предметом позову) до 1 січня 2009р. була зупинена дія п.7.7 ст.7, п.10.1 і п.10.2 ст.10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишались в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і мали використовуватись ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Порядок акумуляції й використання зазначених коштів визначались Кабінетом Міністрів України.

Отже, пільги, передбачені п.п. 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», розповсюджувались на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми та форми власності, в яких сума, одержаного від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки за попередній звітний (податковий) рік становила не менш 50% загальної суми валового доходу підприємства від операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, операцій з поставки продукції, виготовленої на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Відповідно до ст.1 Декрету КМУ «Про акцизний збір» (в редакцій , яка діяла на час звернення позивача до суду) акцизний збір –непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Статтею 2 зазначеного Декрету визначалось, що платником акцизного збору був, зокрема, суб'єкт підприємницької діяльності –виробник підакцизних товарів на митній території України. Об'єктом оподаткування згідно п.а ст.3 Декрету КМУ «Про акцизний збір» були обороти з реалізації виготовлених в Україні підакцизних товарів.

У статті 2 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої» були встановлені ставки акцизного збору на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізовувався посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції.

На час звернення до суду спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов‘язкових платежів) був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ст. 1 Закону визначала, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Статтею 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» був визначений порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.

Таким чином, позивач, який є сільськогосподарським виробником –заводом первинного виноробства, в період, який перевірявся, здійснював продаж продукції власного виробництва –виноматеріалів на підприємства вторинного виновиробництва. Зазначені виноматеріали були виготовлені із винограду, який вирощував позивач.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виробляє матеріали з кодами 2204299200, 2204296500, 2204297500, 2204299600, 2204298900,2204299500, 2204298400, 2204298300, 2204299400, 2204299800 , що підтверджено експертним висновком Торгово-промислової плати Криму № 23-0/04-13 від 25.02.2008(а.с. 79-82).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»на виноматеріали виноградні, що згідно УКТ ЗЕД мали код товару 220429, не був встановлений акцизний збір. Тому на позивача розповсюджується дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на час проведення перевірки, звернення до суду) . В силу викладеного суд вважає правомірним подання позивачем до податкових органів дві декларації по ПДВ –спеціальну (окрему) і загальну декларацію по ПДВ.

Отже, при здійсненні операцій з продажу виноматеріалів, які мають код по УКТ ЗЕД 220429, і виготовлені на власному виробництві з власної сільськогосподарської сировини, позивач правомірно обчислив суму податку на додану вартість, отриманого від покупців, і відобразив цей ПДВ повністю в “Декларації по податку на додану вартість з реалізованої сільськогосподарської продукції”, який не підлягає сплаті до бюджету, а підлягає акумуляції і використанню сільськогосподарськими товаровиробниками для придбання ними матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Колегія суддів зазначає, що положеннями Декрету КМУ «Про акцизний збір», а також експертним висновком спростовуються твердження відповідача про те, що виготовлені позивачем виноматеріали є підакцизними товарами, в наслідок чого є помилковими його висновки про необхідність відображення позивачем продажу цієї продукції в загальні декларації по ПДВ.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідач в акті №359/23/00412719 зробив помилкові висновки, що призвело до необґрунтованого визначення позивачу суми податкового зобов'язання по ПДВ та нарахування ним штрафних санкції.

В силу викладеного суд вважає, що існують підстави для визнання протиправним та скасуванню податкового повідомлення - рішення відповідача №0000382301 від12.04.2011.

Матеріалами справи також встановлено, що позивач є некорпоратизованим державним підприємством із стовідсотковою долею держави в статутному фонді, яке зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» (який діяв на час проведення перевірки позивача, його звернення до суду) фіксований сільськогосподарський податок - податок, який не змінювався протягом визначеного цим Законом терміну і справлявся з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачувався в рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених в цій статті, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств.

Частинами першою і третьою ст. 2 цього Закону було встановлено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку були сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займались виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищувала 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників були визначені в Законі України «Про систему оподаткування».

У статті 2 Закону було зафіксовано, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів необхідно було розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування» були визначені загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), до яких відносились, зокрема, податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачувались до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Таким чином, порядок нарахування дивідендів, що сплачувався до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами був визначений в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», який на момент виникнення спірних правовідносин був спеціальним законом з оподаткування по зазначеному платежу.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнювався також платіж, який здійснювався державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не могло вплинути на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

З наведеного вище вбачається, що Постановами КМУ не можуть встановлюватись ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що до дивідендів був прирівняний платіж частини прибутку державних некорпоратизованих, казенних чи комунальних підприємств на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування.

За таких обставин, відповідно нормам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, дивіденди за своєю суттю були різновидом податку на прибуток, а позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку, останній в силу положень Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»не повинен був нараховувати та перераховувати дивіденди в доход Державного бюджету.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неправомірного визначеного податкового зобов'язання відповідачем в податковому повідомленні-рішенні №0000412301 від 12.04.2011 ДПІ в м. Алушта АР Крим на загальну суму 2058670,00грн.

Проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню, обмежені права позивача –поновленню, шляхом скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим від 12.04.2011 №0000382301 на суму 842565,00грн., з яких 561710,00грн. –за основним платежем, 280855,00грн. –штрафних санкції та №0000412301 на суму 2058670,00грн., з яких: 1371200,00 грн. - за основним платежем, 687470,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, що дії позивача незаконні та неправомірні.

Виходячи з аналізу вказаних вище норм права та беручи до уваги вказані вище обставини та докази у справі, судова колегія дійшла висновку, що правові підстави для нарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій відсутні.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.06.2011 у справі № 2а-4525/11/0170/12 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.06.2011 у справі № 2а-4525/11/0170/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 листопада 2011 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис Н.П.Горошко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук