Постанова

від 20.04.2011 по справі 18/156 (2010)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/156 (2010)

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

20.04.11                                                                                 Справа  № 18/156 (2010)

ПОСТАНОВА

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді                                                                      Галушко Н.А.

суддів                                                                                          Краєвської М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу ПП “Реліквія”, м. Львів б/н від 26.02.2011 р. (вх. ЛАГС № 586 від 18.03.2011 р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2011 р. (суддя Т. Рим)

у справі № 18/156 (2010)

за позовом Дочірнього підприємства М'ясопереробний комплекс “Росана”ТзОВ “Росан-Агро”, м. Рогатин

до відповідача ПП “Реліквія”, м. Львів

про стягнення 43 064, 28 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Черевична А.В.-представник

від відповідача: не з»явився

          Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

          Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81 1ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

          Рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2011р. у справі №18/156 (2010) (суддя Рим Т.) позовні вимоги задоволено: стягнено з ПП "Реліквія", м.Львів на користь ДП "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро", м.Рогатин  27'576,19 грн. основного боргу, 15'488,09 грн штрафу, 430,64 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ПП “Реліквія” подано апеляційну скаргу б/н від 26.02.2011 р. (вх. ЛАГС № 586 від 18.03.2011 р.), в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення 15 488,09грн. штрафу, 430,64грн держмита та 236,0грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти нове рішення в цій частині, яким зазначені вимоги задоволити частково: стягнути 2 358,71грн. неустойки у вигляді штрафу, а в задоволенні вимог щодо стягнення 9 729,38грн. –50% штрафу та 1 700,00грн. штрафу –відмовити, посилаючись на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, скаржник зазначає, що стягнення 1 700грн. штрафу на підставі п.6.3.5 та п.7.2 договору є необґрунтованим, оскільки позивачем зазначена вимога заявлена у зв”язку із не підписанням відповідачем акту звірки надісланого разом з претензією від 19.11.2010р., оскільки позивачем не надано доказів надсилання позивачем та отримання скаржником зазначеної претензії та акту звірки. Також, скаржник зазначає, що стягнувши одночасно 50% штрафу за несвоєчасну оплату продукції, суд не взяв до уваги норми ГК України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань”, оскільки яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

ДП "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

          Між ДП "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" (продавець) та ПП “Реліквія” (покупець) укладено договір поставки №ДМ-03/02.01.08р./9 від 02.01.2008р., відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та сплатити згідно з умовами цього договору м'ясні вироби (надалі –продукція) в асортименті, згідно з додатками до цього договору, які є його невід'ємною частиною (а.с.7-8).

          Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору позивач здійснював поставки товару відповідачу в період з 19.05.2010 року по 18.06.2010 року на загальну суму 27'576,19 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.43-86).

          Відповідачем за поставлену продукцію оплату не здійснено, в зв”язку із чим позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №403/11/2010 від 19.11.2010 р. про оплату вартості поставленої продукції та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2010 до 31.10.2010 р. (доказом надсилання є копія опису вкладення у цінний лист) (а.с.9-18).

          Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість у сумі 27'576,19грн. відповідачем визнано, доказів оплати зазначеного товару суду не надано.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, в якому сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідно до п. 5.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться покупцем на протязі 15 банківських днів від поставки продукції, відповідач прийняв поставлений позивачем товар, проте не оплатив його вартості у строки, визначені пунктом 5.1 Договору, вимоги позивача про стягнення 27'576,19 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст..611 ЦК України).

Відповідно до ст.230 ГК України, ст. 549 ЦК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Відповідно до п.7.2 договору покупець несе наступну відповідальність: за несплату чи несвоєчасну сплату вартості продукції покупець на вибір продавця сплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день прострочення, від вартості продукції за кожен прострочений день, включаючи день сплати або штраф у розмірі 50% від вартості неоплаченої продукції.

          Відповідно до ч.3 ст.6, ст..627 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач порушив зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленої продукції, нарахування позивачем штрафу є правомірним, на підставі умов Договору, про виконання якого сторони домовилися вільно та за взаємною згодою, в зв”язку із чим стягнення 13'788,09 грн. штрафу є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

          Не беруться до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивачем при нарахуванні 50% штрафу порушено норми ГК України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань, оскільки позивач вимагає стягнення штрафу, а не пені.

          Окрім того, відповідно до п.6.3.5 договору покупець (відповідач у справі) зобов'язаний щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, проводити звірку взаємних розрахунків по договору, яка оформляється актом, що підписується уповноваженими представниками і завіряється печатками сторін.

          Пунктом 7.2 договору передбачено відповідальність відповідача за невиконання пункту 6.3.5 договору  у формі штрафу в розмірі 1'700,00 грн.

          Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів факту виконання ним узятого на себе обов'язку, визначеного пунктом 6.3.5 договору, відповідачем не вчинялись дії щодо проведення звірки взаєморозрахунків, в зв”язку із чим вимоги позивача про стягнення 1'700,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

          Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.

          З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, –

Львівський апеляційний господарський суди ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2011р. у справі №18/156 (2010)  залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Матеріали справи повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий –суддя                                                   Галушко Н.А.

Суддя                                                                       Краєвська М.В.

          Суддя                                                                                Орищин Г.В.