Ухвала

від 27.03.2008 по справі 22-а-3136/2008

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 Ухвала

Іменем України

27 березня 2008 року                                                            

          справа № 22-а-3136/08

зал судового засідання у приміщенні

суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар

Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного

суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Василенко Л.А.

                                   Дяченко

С.П.

    при секретарі

судового засідання

  Чуріковій Я.О.

за участю представників:

від позивача:

ОСОБА_1 - особисто ОСОБА_2 -за дов. від 24.09.2007р.

від відповідача:

Єгорова Л.С. -за дов. від 01.01.2008р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну

скаргу

 Управління

Пенсійного фонду України в                        м. Авдіївці

на постанову Донецького окружного адміністративного

суду

від

24 грудня 2007 року

по адміністративній справі

№ 2-а-5459/07 (суддя К.П. Горбенко)

за позовом

ОСОБА_1

 до

 Управління

Пенсійного фонду України в                        м. Авдіївці

 про

 визнання дій

протиправними та спонукання до перерахунку пенсії

ВСТАНОВИЛА:        

       Постановою Донецького окружного

адміністративного суду від 24 грудня 2007 року задоволені позовні вимоги

ОСОБА_1, внаслідок чого визнані протиправними дії Управління Пенсійного фонду

України в м. Авдіївці, зобов'язано Управління перерахувати позивачу основну та

додаткову пенсії по інвалідності з 23 серпня 2007 року у розмірі шести

мінімальних пенсій за віком з послідуючим перерахунком її у відповідності до

змін діючого законодавства.   

     Постанова, виходячи із приписів

спеціального Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №

796-12 (з наступними змінами та доповненнями), вмотивована необхідністю їх

застосування у межах спірних відносинах.

       В апеляційній скарзі відповідач,

посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд

апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції.

       Позивач під час апеляційного розгляду

справи просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду

першої інстанції - без змін.

      Сторони були належним чином повідомлені про

дату, час і місце апеляційного розгляду справи.         

       Колегія суддів, заслухавши доповідь

судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної

скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

      Позивач належить (віднесений) до першої

категорії як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що

підтверджується посвідченням серії А                  НОМЕР_1 (арк. справи 12).

      Позивачу призначена пенсія по

інвалідності, внаслідок встановлення 3 групи інвалідності, причина інвалідності

пов'язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що

підтверджується довідкою МСЕК (арк. справи 11).

      Основні положення щодо реалізації конституційного

права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема,

соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України „Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” (надалі спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50

Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля

та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

      Розділ 8 даного Закону передбачає правила

призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1,

2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних

категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду,

заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну

пенсію.  

      Стаття 50 Закону України „Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається

щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних

розмірах, зокрема інвалідам 3 групи - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється

повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

      Нормами статті 54 Закону України „Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам,

віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Зазначені норми

розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії 1.

      Частина перша та друга даної статті

передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного

за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування

фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у всіх

випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за

роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,0 тис. грн.

      Частина третя зазначеної статті (із

змінами, внесеними згідно із Законом № 3108-4 від 17 листопада 2005 року)

визначає, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала

внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце

захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони

відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України „Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (загальний закон), у якому

призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4.

      Частиною 1 статті 33 Закону України „Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначені розміри пенсії по

інвалідності залежно від групи інвалідності. Для інвалідів 3 групи такий розмір

складає 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28

цього Закону.

      Зазначене посвідчує, що після внесення

змін у частину 3 статті 54 спеціального закону (17 листопада 2005 року),

обчислення і призначення пенсії по інвалідності здійснюється за правилами

загального закону, внаслідок чого розмір пенсії по інвалідності поставлений в

залежність від розміру пенсії за віком, обчисленої за нормами загального

закону.

       Колегія судів не приймає посилання

відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1

частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування”, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,

призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що зазначена стаття частиною

третьою доповнена Законом України № 2505 від 25 березня 2005 року (набрав

чинності 31 березня 2005 року), тоді як частина третя статті 54 Закону України

„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” змінена Законом України від 17 листопада 2005

року          №  3108-15 (набрав чинності 13 грудня 2005

року). Саме неврахування відповідачем зазначених змін стало однією з причин

хибного висновку щодо неможливості застосування стосовно позивача норм абзацу 1

статті 28 загального закону в частини визначення мінімального розміру пенсії за

віком на рівні прожиткового мінімуму.

      Частина 4 статті 54 Закону України „Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо

яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по

3 групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком. Приписи зазначеної норми

співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що

настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою

годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1997 року № 523 (з наступними змінами

та доповненнями).        

      Посилання відповідача на частину 5 статті

54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою визначено, що порядок обчислення пенсії

по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у

зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається

Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач керувався розміром 19

гривень 91 копійка, визначеним Кабінетом Міністрів України, зокрема постановою

№ 1 від 3 січня 2002 року „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних

виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за

рахунок державного бюджету”, (а з 1 вересня 2004 року - 22 грн. 30 коп.),

колегія судів не приймає, оскільки ототожнювати порядок і розмір в силу різного

правового навантаження цих визначень неможливо. Якщо „порядок” відповідає на

питання „як, яким чином”, то „розмір” - „скільки”.

       Наведена частина статті викладена із

змінами згідно із Законами України № 2532-12 від 1 липня 1992 року, та №

3285-12 від 17 червня 1993 року (в редакції Закону              № 230/96 від 6 червня 1996 року),

тоді як частина третя, яка визначає обчислення і призначення пенсії по

інвалідності змінена Законом № 3108-15 від 17 листопада 2005 року (набрав

чинності 13 грудня 2005 року) і регулює безпосередньо правила обчислення пенсій

за нормами статті 54 спеціального закону.

    Правовою підставою позовних вимог є частина

3 статті 67  Закону України „Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” якою зазначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму

для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір

пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір

додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, у тому числі віднесеним

до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового

розміру прожиткового мінімуму.

      Визначення прожиткового мінімуму,

закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування

при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий

рівень, дає Закон України „Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року №

966-14. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25

березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий

мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних

соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною

Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери

розповсюдження.

      Статтею 62 Закону України „Про Державний

бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності

з 1 січня 2007 року („Урядовий кур'єр” від 23 грудня 2006 року), був

затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1

січня 2007 року - 380 гривень, з 1 квітня 2007 року - 387 грн., з 1 жовтня 2007

року - 395 грн.

     Зазначена стаття була змінена Законом

України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня

2007 року („Урядовий кур'єр” та „Голос України” від 28 березня 2007 року), якою

прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1

січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При

цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для

визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого

частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий

мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим

частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає

відповідно       410 грн. 06 коп.; 415

грн. 11 коп.

     Обґрунтування відповідачем своєї позиції

посиланням на застосування у межах спірних відносин постанов Кабінету Міністрів

України спростовується також приписами пункту першого та шостого статті 92

Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія

його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення

змін до цього Закону, а також абзацом другим преамбули, частиною 3 статті 4,

пунктом 2 частини першої статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень

загального Закону якими передбачено що умови, норми та порядок пенсійного

забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що

до приведення законодавства України у відповідність із Законом (Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), закони України та інші

нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому

Закону.

      Правові засади формування та застосування

державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію

закріплених конституцією України та законами України основних соціальних гарантій

визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні

соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-3. Статтею 17 даного Закону

до основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір пенсії

за віком. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що основні державні

соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими

від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Стаття 19 зазначає, що

виключно законами України визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

      Конституційний Суд України неодноразово

розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11

жовтня по справі № 1-21/2005) пов'язану з реалізацією права на соціальний

захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній

життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та

закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують

додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема,

належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У

рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації,

гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного

права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права

шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею

22 Конституції України не допускається.

      Здійснюючи апеляційне розгляд справи і

ухвалюючи судове рішення у даній справі колегія суддів виходить з того, що

конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і

громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені

статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 

8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24

Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути

скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є

виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу

верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і

статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

      Колегія суддів погоджує висновки суду

першої інстанції щодо необхідності застосування норм спеціального закону у

межах спірних відносин.

       Враховуючи вищевикладене, колегія суддів

дійшла висновку, що судом першої інстанції постанова прийнята з додержанням

норм матеріального права.  

        Керуючись статтями 24, 160, 167, 184,

195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного

судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:     

      Апеляційну скаргу Управління Пенсійного

фонду України в м. Авдіївці на постанову Донецького окружного адміністративного

суду від 24 грудня 2007 року у справі № 2-а-5459/07 - залишити без

задоволення. 

       Постанову Донецького окружного

адміністративного суду від 24 грудня 2007 року у справі № 2-а-5459/07 -

залишити без змін.          

       Вступна та резолютивна частини ухвали

постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 27 березня

2008 року. Ухвала у повному обсязі складена 27 березня 2008 року. 

        Ухвала суду апеляційної інстанції за

наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

       Ухвала може бути оскаржена до Вищого

адміністративного суду України   протягом

одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної

інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього

Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий:                                                                                        

Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                     

Л.А. Василенко

                                                                                                                  С.П.

Дяченко

З

оригіналом згідно:

Суддя                                                              

Р.Ф. Ханова