Постанова

від 23.05.2011 по справі 2а-773/11/6/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43,  м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2011 р. (15:07)

Справа №2а-773/11/6/0170

            Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі судового засідання Усковій О.І.,

       за участі  представників сторін:

       від позивача – ОСОБА_1, довіреність № 65 від 18.10.06;

       від відповідача – ОСОБА_2, довіреність № 31-18/0801 від 23.05.11;

        розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу     

       за позовом   Відділу по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації           

       до   Контрольно-ревізійного відділу в м. Джанкой та Джанкойському районі в АР Крим

       про визнання протиправними та скасування вимог

       Суть спору: Відділ по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації    (далі – позивач) звернувся до адміністративного суду із позовом до Контрольно-ревізійного відділу в м. Джанкой та Джанкойському районі в АР Крим   про визнання протиправними та скасування  пункту 2 вимоги  від 03.12.2010 № 31-12/2035; про зобов’язання  стягнути з винних осіб  Відділу по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації   до державного бюджету  шкоду в порядку  та у розмірі, передбаченому ст. ст. 130-136 КЗпП України, за зайво сплачену компенсацію громадянам на суму 16900,19 грн. у зв’язку з порушенням п. 2 Порядку «Виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення  багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання», затвердженого постановою КМУ від 13.05.2004 № 626.

         Позов мотивовано протиправністю вимог відповідача, якими він вирішив стягнути з винних осіб позивача зайво отриману компенсацію витрат на переїзд та перевезення багажу у сумі 16900,00 грн., оскільки на думку відповідача позивачем неправомірно включені до складу витрати, підтверджені квитанції на сплату послуг банку експедиторських послуг, сплату видатків та інші, які не передбачені п. 2 Порядку.    Позивач зазначає, що компенсацію виплачено відповідно до Порядку виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2004 року №626 (далі – Порядок №626). Позивач вважає помилковими висновки відповідача, за якими він вважає, що компенсація обмежується лише переліком витрат за товарно-транспортними накладними та квитанціями про оплату митних зборів.

         Ухвалами суду від 10.01.2011 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

          В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті справи.

         Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем порушено пункти 1, 2 Порядку №626 (проведено компенсаційні виплати особі, яка не є депортованою з України за національною ознакою), внаслідок чого зайво виплачено 16900 грн. та п. 3 Порядку №626 (проведено компенсаційні виплати по документам, які не належать компенсації).

          Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд, -

                                                                ВСТАНОВИВ:

          Відділ по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації    зареєстрован рішенням  Джанкойської районної державної адміністрації  24.02.2004 року у якості юридичної особи (ідентифікаційний код 23447057 )(а.с. 44).

          Посадовою особою відповідача, на підставі направлення від 30.09.2010 року № 161 (а.с. 12) проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2008 року по 01.07.2010 року, за наслідками ревізії складено акт від 20.10.2010 року №31-21/114 (а.с. 21-32).

          Під час проведення ревізії встановлені порушення законодавства з питань використання фінансових ресурсів, зокрема порушення пункту 2 Порядку №626, оскільки відповідно до Протоколу  засідання районної комісії з облаштування та розселення  кримських татар № 5 від 07.10.2008 р. (а.с. 13);  наказу відділу з міжнаціональних питань Джанкойської районної державної  адміністрації № 1 від 08.10.08 (а.с. 14); протоколу засідання районної комісії з облаштування та розселення  кримських татар № 7 від 19.11.2008 р. (а.с. 15), наказу відділу з міжнаціональних питань Джанкойської районної державної  адміністрації № 2 від 21.11.08 (а.с. 16),  протоколу засідання районної комісії з облаштування та розселення  кримських татар № 2 від 30.03.2009 р. (а.с. 17), наказу відділу з міжнаціональних питань Джанкойської районної державної  адміністрації № 2 від 30.03.09 (а.с. 18), протоколу засідання районної комісії з облаштування та розселення  кримських татар № 1 від 10.02.2009 р. (а.с. 19) наказу відділу з міжнаціональних питань Джанкойської районної державної  адміністрації № 1 від 11.02.09 (а.с. 20) та відповідних квитанцій (а.с. 66-106)  виплачена компенсація витрат на суму 16900,19 грн., у тому числі за 2008 рік – 8940,57 грн., за 2009 рік – 7959,62 грн. За даними акту ревізії порушення допущено з вини головного спеціалісту відділу по міжнаціональним відносинам Джанкойської районної  державної адміністрації та начальником відділу в частині нездійснення контролю за виплатою часткової компенсації депортованим громадянам.

У зв'язку із цим, відповідач склав і направив на адресу позивача письмову вимогу від 19.11.2010 року №31-14/1904 про усунення виявлених порушень, відповідно до пунктів 2 якої вирішено вимагати стягнення з позивача  зайво нараховану та сплачену депортованим особам компенсацію виплат на переїзд і перевезення багажу у сумі 16900,19 грн. (а.с. 10-11).

            Відповідно до ст. 1 Закону України від 26.01.93 №2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (далі – Закон №2939) державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

            Відповідно до ст. 2 цього Закону Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

            Відповідно до п. 7 ст. 10 Закону №2939 Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

            Оцінюючи законність п.12 вимоги від 21.10.2009 року №28-14/192, суд встановив наступне.

            Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №626 його дія поширюється на осіб, депортованих з території України за національною ознакою, та членів їх сімей (чоловік, дружина, діти), які повернулися в Україну на постійне проживання (далі - депортовані особи).

          Для виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортовані особи подають відповідну заяву місцевим органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування (далі - уповноважений орган) за місцем реєстрації цих осіб.

         До заяви додаються:

-          копія паспорта;

-          копії документів, що підтверджують належність до числа депортованих осіб;

-          довідка про склад сім'ї;

-          проїзні документи;

-          товарно-транспортні накладні;

-          квитанції про оплату митних зборів.

        Заява подається депортованою особою протягом трьох років після повернення в Україну.

         Розглядаючи спір стосовно вимог про зобов'язання позивача стягнути з винних осіб позивача  зайво нараховану та сплачену депортованим особам компенсацію виплат на переїзд і перевезення багажу у сумі 16 900,19 грн. суд встановив, що вони пов’язані із виявленим відповідачем порушенням п. 3 Порядку №626 через відшкодування депортованим особам компенсації витрат, пов'язаних із оплатою різних зборів, які справляються підприємствами залізничного транспорту при перевезенні багажу: за вантажні роботи, пломбування, зберігання, тощо. Відповідач вважає, що компенсація обмежується лише переліком витрат за товарно-транспортними накладними та квитанціями про оплату митних зборів.

          Відповідно до п. 3 Порядку №626 сума компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортованим особам залежно від виду транспорту обчислюється:

-          залізничним - за тарифом на плацкартний вагон;

-          автомобільним - за тарифами на транспорт загального користування (крім таксі);

-          повітряним - за тарифом на економклас.

          Згідно із п. 4 цього Порядку відшкодування вартості перевезення багажу проводиться за фактичними витратами, але не більш як за 2 тонни на кожного члена сім'ї.

         Таким чином, безпосередньо Порядком №626 не визначено вичерпного переліку витрат депортованих осіб на переїзд і перевезення багажу, які підлягають компенсації і переліку підтверджуючих документів, вказано лише граничний розмір витрат, що дорівнює тарифу на плацкартний вагон.

           За таких обставин, суд вважає передчасними висновки позивача про порушення п. 3 Порядку №626, оскільки в акті ревізії не вказано про перевищення витрат, відшкодованих депортованим особам, порівняно із тарифом на плацкартний вагон або перевищення граничних норм перевезення багажу.

           Крім того, суд зазначає, про неправомірність вимог відповідача про необхідність вжиття заходів до працівників позивача для стягнення суми матеріальної шкоди.

           Так, відповідно до п. 50 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 органи контрольно-ревізійної служби за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав вживають заходів для забезпечення притягнення до матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.

            Відповідно до ст. ст. 130-131 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

           При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

           За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

           На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував в стані крайньої необхідності.

            Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

            Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14  «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» для вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню належить з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

            Судом встановлено, що рішення про виплату депортованим особам сум компенсації приймались комісією у справах депортованих народів (а.с. 46-52), вказані питання не вирішувались особисто начальником відділу по міжнаціональним відносинам позивача та головним спеціалістом позивача.

            Тому вина вказаних осіб у здійсненні зайвих виплат і сама наявність прямої дійсної шкоди не є доведеними.

           За таких обставин доводи відповідача про наявність підстав для притягнення працівників позивача до матеріальної відповідальності не є нормативно і документально обґрунтованими.

           Вимоги відповідача стягнути з нібито винних осіб позивача суму у розмірі 16900,19 грн. у будь-якому разі не узгоджуються із положеннями ч. 1 ст. 1215 ЦК України, згідно із якими не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

            Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

            Також суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

             В судовому засіданні 23.05.2011 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 27.05.2011 року.

             Керуючись ст. ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -   

ПОСТАНОВИВ:

             1. Адміністративний позов задовольнити.

             2. Визнати протиправними і скасувати пункт  2 вимоги Відділу по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації   від 03.12.2010 № 31-12/2035 про зобов’язання  стягнути з винних осіб  Відділу по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації   до державного бюджету  шкоду в порядку  та у розмірі, передбаченому ст. ст. 130-136 КЗпП України, за зайво сплачену компенсацію громадянам на суму 16900,19 грн. у зв’язку з порушенням п. 2 Порядку «Виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення  багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання», затвердженого постановою КМУ від 13.05.2004 № 626.

              3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відділу по міжнаціональним відносинам Джанкойської  районної державної адміністрації  3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Латинін Ю.А.