Постанова

від 21.06.2011 по справі 5004/633/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

                                     

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

21 червня 2011 року                                                           Справа № 5004/633/11  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Маціщук А.В.

судді                                                   Петухов М.Г. ,

 судді                                                   Гулова А.Г.   

за участю представників сторін:

позивача - пред-к ОСОБА_1. (дов.№ 8 від 31.03.2011 р.)  

відповідача -  пред-к ОСОБА_2 (пост.дов.№10/05-11 від 10.05.2011 р. - а.с.29)  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду  Волинської області від 16.05.11 р.

у справі № 5004/633/11   (суддя  Дем'як В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пастранс Реклама"

до відповідача  підприємства "Візор"

про стягнення 270 803 грн. 08 коп.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.05.2011 р. у даній справі частково задоволений позов товариства з обмеженою відповідальністю "Пастранс Реклама". Відповідно до рішення суду з відповідача підприємства "Візор" підлягає стягненню на користь позивача 187915 грн. коштів, сплачених як аванс за непоставлені товари, 29942,55 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 9143,30 грн. відсотків річних та 2270,01 грн. витрат на державне мито та 236 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Відмовлено у стягненні 43802,25 грн. частини авансу та пені.

          Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач підприємство "Візор" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення у справі, та неправильно застосовані норми матеріального права. Стверджує, що відповідачем виконана поставка 14 комплектів автоматизованих комплексів МАК-002 на загальну суму 187915 грн., і це обладнання використовувалось позивачем, було встановлено ним на транспортних засобах КП «Луцьке підприємство електротранспорту», тому кошти в сумі 187915 грн. не підлягають поверненню. Вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги докази фактичного отримання відповідачем обладнання. Також вважає, що судом безпідставно застосована ст.625 ЦК України, оскільки грошове зобов’язання відсутнє: за умовами договору поставки відповідач зобов’язаний поставити товари, а у випадку відмови позивача від виконання за ст.ст.612,693 ЦК України – повернути попередню оплату як наслідок невиконання поставки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ "Пастранс Реклама" просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу – без задоволення. Заперечує одержання від відповідача автоматизованих комплексів МАК-002.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача/скаржника в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованність рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено слідуюче.

Позивач ТзОВ "Пастранс Реклама"  звернувся із позовом до відповідача підприємства "Візор"  про стягнення   270803,08 грн., з яких 198295,00 грн. є власними коштами позивача, сплаченими як аванс за договором поставки № 21/08/2009 за обладнання, яке поставлене не було, 33422,23 грн. пені за прострочення поставки за п.5.2 договору та 29942,55 грн. інфляційних втрат і 9143,30 грн. відсотків річних, обрахованих за прострочення грошового зобов’язання згідно зі ст.ст.536, 625, 693 ЦК України.

Виконання попередньої оплати здійснено позивачем відповідно до п.1.1 договору на постачання № 21/08/2009, укладеного сторонами 21.08.2009 р.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивач ТзОВ "Пастранс реклама" на  виконання умов договору здійснив попередню оплату  в сумі 187915 грн., що підтверджено платіжними дорученнями № 3 від 02.08.2009 р., № 4 від 25.08.2009 р., № 5 від 04.09.2009 р., виписками руху коштів по банківському рахунку. У стягненні суми 10380 грн., заявленої як сума попередньої оплати, місцевий господарський суд відмовив, враховуючи, що платіж на цю суму за платіжним дорученням № 1 був здійснений  12.08.2009 р.(13.08.2009 р. проведений банком), тобто – платіж виконаний до підписання договору № 21/08/2009, призначенням платежу у платіжному дорученні на суму 10380 грн. визначено ‘…згідно договору № 7/04/2009 від 06.04.2009 р…’, і послідуючого погодження про зарахування як виконання зобов’язання за зазначеним договором не відбулось. За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що заявлена позивачем сума 10380 грн. не може вважатись попередньою оплатою за договором поставки  № 21/08/2009 від 21.08.2009 р.

Судом встановлено, між сторонами виникли цивільні права та обов’язки на підставі договору поставки №21/08/2009 від 21.08.2009 р. Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується  передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору підприємство "Візор" зобов'язане поставити позивачеві мультимедійний автоматизований комлекс МАК-002 в кількості 27 штук на загальну суму 363744 грн. Першу партію в кількості 14 комплектів відповідач/постачальник зобов'язаний поставити до 16.09.2009 р. згідно з п.1.2. договору. Сторони  у п.2.2. договору визначили, що МАК-002 повинен виконувати всі функції згідно технічного завдання на програмне забезпечення для мультимедійних додатків системи МАК, яке є невід'ємною частиною даної угоди ( додаток №1).

Відповідач підприємство "Візор"  поставку товару не здійснив. Доводи відповідача про виконання ним зобов’язань щодо поставки 14 комплектів МАК-002 обгрунтовано відхилені місцевим господарським судом, і колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з урахуванням таких обставин.

Умовами п.3.2 договору визначено, що приймання - передача  товару здійснюється на складі постачальника по накладній та документах відповідно до довіреності, наданої покупцем. Перехід права власності від постачальника до покупця здійснюється в момент підписання накладних на відпуск товару.

Накладна № 6205 від 30.09.2009 р., на яку відповідач посилається як на доказ поставки 14-ти комлексів МАК-002 на суму 187915 грн., не містить  підпису отримувача та відбитку печатки ТзОВ "Пастранс реклама", тому відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за       № 168/704,  не може бути належним доказом того, що господарська операція (в даному випадку – передача/прийняття товарів за договором поставки) фактично відбулась.

Крім того, накладна датована 30.09.2009 р., тоді як довіренність позивача № 1 від 11.09.2009 р., про яку зазначено в накладній, була дійсною до 20.09.2009 р./а.с.46-47/.  

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За відсутності первинних документів протоколи, що укладались за участі представників підприємства  "Візор", КП "Луцьке підприємство електротранспорту", ТзОВ "Пастранс реклама", та листи із переписки між ними не можуть слугувати належними і допустимими доказами у справі згідно зі ст.ст.33-34 ГПК України згідно з наведеними нормами та умовами договору.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом викладеного у протоколах та актах, на які посилається відповідач як на доказ виконання ним поставки /а.с.48-57/, а також у листах йдеться про перевірку сторонами за участю підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» у грудні 2009 року та у січні 2010 року стану виконання підприємством «Візор» умов договору № 21/08/2009 від 21.08.2009 р. і функціонування системи програмного забезпечення для мульмедійних додатків системи МАК згідно з технічним завданням (додатком № 1 до договору). Актом від 31.12.2099 р. зафіксовано, що в місті Луцьку на транспортних засобах КП «Луцьке підприємство електротранспорту» встановлено 14 комплектів мульмедійних автоматизованих комплексів (МАК), одночасно актами від 31.12.2009 р. та від 16.01.2010 р. підтверджено, що система МАК не функціонує згідно з технічним завданням.

Акти (протоколи, листи) не містять підтвердження належності МАКів позивачеві. Зазначені факти - встановлення МАКів на транспортних засобах КП «Луцьке підприємство електротранспорту» та їх невідповідність технічним завданням – з урахуванням норм ст.34 ГПК України можуть свідчити про перевірку якості 14-ти комплектів МАК, однак не можуть бути доказами поставки відповідачем позивачеві товарів у погоджені строки (до         16.09.2009 р. за п.1.2) на умовах договору № 21/08/2009 від 21.08.2009 р. за відсутності доказів приймання-передачі в порядку, визначеному умовами п.3.2 договору та ст.ст.662-663 ЦК України.

Відповідно до норм ст.ст.662-663, 673 ЦК України  продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором, у строки, встановлені договором, та відповідної якості або придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується .

Таким чином, судом встановлено, що на суму виконаної позивачем попередньої оплати 187915 грн. відповідач товари відповідно до умов договору та технічного завдання не поставив.

Відповідно до ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки  відповідач підприємство "Візор" зобов'язання по поставці оплаченого товару відповідно до умов договору не виконав,  позовна вимога про стягнення з відповідача суми здійсненої попередньої оплати в розмірі 187915 грн. правомірно задоволена місцевим господарським судом як така, що підтверджена матеріалами справи і грунтується на чинному законодавстві.

Місцевим господарським судом застосовано позовну давність і відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення 33422,23 грн. пені, нарахованої відповідно до п.5.2. договору за невиконання зобов’язання з постачання товарів з 01.04.2010 р. по 31.03.2010 р.

Застосування такої відповідальності як стягнення пені в даному випадку відповідає умовам договору, обставинам справи та нормам ст.ст.230-232 ГК України та ст.549 ЦК України. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на такі обставини.

Вимога про стягнення пені обгрунтована тим, що відповідач не поставив у визначений строк оплачену позивачем партію комплектів МАК-002, однак у розрахунку сума попередньої оплати (вартості непоставленої партії товару) визначена позивачем як 198295 грн. - з урахуванням платежу 10380 грн., який не може вважатись попередньою оплатою за договором поставки  № 21/08/2009 від 21.08.2009 р., про що зазначено вище. Тому вимога позивача про стягнення 1749,54 грн. пені не відповідає обставинам справи і не підлягає задоволенню, оскільки заявлена безпідставно.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. В даному випадку позивачу з 16.09.2009 р. було відомо про порушення його права щодо непоставки товару. За відсутності у договорі умови щодо іншого терміну обрахування штрафних санкцій, правомірною є вимога про стягнення пені, обрахованої за період невиконання поставки з 17.09.2009 р. по 17.03.2010 р. Обрахування пені за 18-31 березня 2010 року суперечить ч.6 ст.232 ГК України, отже позовна вимога в частині 1196,99 грн. пені не підлягає задоволенню.

В решті суми пені 30475,7 грн. позовна вимога є обгрунтованою. Разом з тим, відповідні строки позовної давності до вимоги про стягнення  цієї суми пені збігли 17.09.2010 р.-17.03.2011 р. Позивач звернувся із позовом 31.03.2011р. Відповідач до прийняття рішення судом першої інстанції заявив про застосування позовної давності. З урахуванням наведених обставин та норм ст.ст.256,258-261,267 ЦК України місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, застосувавши позовну давність.

Наведені висновки колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду не впливають на висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в цілому, тому рішення суду першої інстанції в цій частині зміні не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 29942,55 грн. індексу інфляції та 9143,30 грн. відсотків річних (3%) з урахуванням такого.

Позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування сумою попередньої оплати  та боргу з урахуванням індексу інфляції позивач обгрунтовує, посилаючись на норми ст.625 ЦК України.

Однак, ч.2 ст.625 ЦК України передбачає правові наслідки порушення боржником виконання грошового зобов’язання, тоді як у даній справі зобов’язання відповідача полягало у передачі/поставці товарів у визначений строк. Відповідно – відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов’язання у вигляді стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі ст.625 ЦК України.

Неможливо також застосовувати одночасно норми ст.536 і ст.625 ЦК України, як доводить позивач, оскільки за своєю правовою природою такі проценти не є ідентичними:  норми ст.536 ЦК України регламентують одержання плати за користування чужими грошовими  коштами, тоді як відсотки річних за ст.625 ЦК України є забезпеченням виконання грошового зобов’язання.

Оскільки умовами договору поставки сторони не визначили нарахування процентів на суму попередньої оплати (розмір, період нарахування), як це передбачає ч.3 ст.693 ЦК України, - відсутні підстави для стягнення відсотків з суми попередньої оплати у розмірі 3% річних.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 16.05.2011 р. у даній справі підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 29942,55 грн. індексу інфляції та 9143,30 грн. відсотків річних. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не грунтуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, і не розцінюються колегією як такі, що мають значення для вирішення даного спору.

Судові витрати з вирішення спору в судах першої та апеляційної інстанцій покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України,  суд -

П О С Т А Н О В И В :

1.  Апеляційну скаргу відповідача задоволити  частково.

2.  Рішення господарського суду  Волинської  області від 16.05.2011 р. у даній справі скасувати в частині стягнення 29942,55 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 9143,3 грн. відсотків річних. В цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові і викласти  резолютивну частину рішення в такій  редакції : Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Пастранс Реклама" задоволити частково. Стягнути з відповідача  підприємства "Візор"  на користь позивача 187915 грн. як повернення суми попередньої оплати, 1879,15 грн. витрат на державне мито і 163,76 грн. витрат на оплату інформаційно-технічної послуги по забезпеченню судового процесу. Видати наказ.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог."

3.  Стягнути з позивача на користь відповідача  підприємства "Візор" 195,43 грн. витрат на державне мито за розгляд апеляційної скарги.

4.  Доручити господарському суду Волинської області  видати  накази  на виконання цієї постанови.

5.  Матеріали справи  повернути господарському суду  Волинської області.  

Головуючий  суддя                                                                         Маціщук А.В.

Суддя                                                                                                  Петухов М.Г.  

Суддя                                                                                                  Гулова А.Г.