Постанова

від 04.10.2006 по справі 4/2991-10/339

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/2991-10/339

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 жовтня 2006 р.                                                                                   № 4/2991-10/339  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиприватного підприємства творчого комерційного об'єднання “Сивуля”

на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід 10.07.2006

у справігосподарського суду Львівської області

за позовомДочірнього підприємства “Львівський хлібзавод № 5” Відкритого акціонерного товариства “Концерн Хлібпром”

доприватного підприємства творчого комерційного об'єднання “Сивуля”

простягнення 354936, 95 грн.

за зустрічним позовомприватного підприємства творчого комерційного об'єднання “Сивуля”

доДочірнього підприємства “Львівський хлібзавод № 5” Відкритого акціонерного товариства “Концерн Хлібпром”

провизнання частково недійсними договорів

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Васильєв Ю.М. –дов.від 01.02.2006

від відповідача:Голуб В.Є. –дов. від 03.10.2006

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 07.04.2006 господарського суду Львівської області позовні вимоги задоволено частково.  Стягнено з ПП творчого комерційного об'єднання “Сивуля” на користь ДП “Львівський хлібзавод № 5” ВАТ “Концерн Хлібпром” суму основного боргу в розмірі 35259, 52 грн.; витрати на оплату послуг адвоката, державне  мито та  витрати  на  інформаційно-технічне  забезпечення  судового  процесу, заборгованості (3 процентів річних, інфляційних та пені) за договором № 273  від 01.10.2005; договору № 205 від 01.10.2004 та договором № 7/113/106 від 16.04.2003 в загальному розмірі 37794,69 грн.

В частині стягнення з ПП ТКО “Сивуля” 185196,81 грн. основного боргу провадження зі справи припинено.

У частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 290000,00 грн. в позові ДП “Львівський хлібзавод № 5” відмовлено.

Зустрічний позов ПП ТКО “Сивуля” до ДП “Львівський хлібзавод №5” ВАТ “Концерн Хлібпром” задоволено частково.

В частині визнання недійсними п. 8.2 договору поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 та п 8.2 договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 зустрічний позов задоволено.

В частині визнання недійсними п. 8.3 договору поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 та п 8.2 договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 у зустрічному позові ПП ТКО “Сивуля” відмовлено.

Стягнено з ДП “Львівський хлібзавод № 5” ВАТ “Концерн Хлібпром” на користь ПП ТКО “Сивуля” судові витрати за зустрічним позовом у розмірі 101, 50 грн.

Постановою від 10.07.2006 Львівського апеляційного господарського суду рішення від 07.04.2006 господарського суду Львівської області скасовано в частині відмови у стягненні 290 000, 00 грн. штрафу і в цій частині позовні вимоги задоволено. Стягнено з ПП ТКО “Сивуля” на користь ДП “Львівський хлібзавод № 5” ВАТ “Концерн Хлібпром” штраф у розмірі 290000,00 грн.

У зустрічному позові ПП ТКО “Сивуля” до Дочірнього підприємства “Львівський хлібзавод № 5” ВАТ “Концерн Хлібпром” відмовлено повністю.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Не погоджуючись з постановою ПП творче комерційне об'єднання “Сивуля” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, що 01.10.2005 ДП “Львівський хлібзавод № 5 ВАТ “Концерн Хлібпром” та ПП ТКО “Сивуля” уклали договір поставки хлібобулочних виробів "№ 273, згідно умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання поставити, а відповідач прийняти та оплатити хлібобулочні вироби.

01.10.2004 ЗАТ “Агропродукт” та ПП ТКО “Сивуля” уклали договір поставки хлібобулочних виробів № 205, згідно умов якого ЗАТ “Агропродукт” прийняв на себе зобов'язання поставити, а ПП ТКО “Сивуля” прийняти  та оплатити хлібобулочні вироби.

Право вимоги за цим договором перейшло до позивача від ЗАТ “Агропродукт” за договором відступлення права вимоги від 19.12.2005.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Господарським судом встановлено, що хлібобулочна продукція відповідачем отримана і ПП ТКО “Сивуля” набуло право власності на хлібобулочну продукцію, тому суд правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором чи законом.

Отже, господарський суд правомірно задовольнив позовні вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають ніж учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відносини, які виникли між сторонами, мають господарський характер і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом регулювання останнього, суд дійшов висновку, що позивачем не порушено законодавчо встановлених строків для звернення про стягнення штрафних санкцій.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частинами 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Господарський суд не врахував, що пеня в оскаржуваних договорах визначена у розмірі подвійної облікової ставки від орієнтовної суми, що суперечить вищевказаним статтям, оскільки дані норми визначають порядок визначення штрафних санкцій, і які не встановлюють можливості нарахування пені у відсотках від орієнтованої суми. Позивач нарахував пеню від суми невиконаного зобов'язання, що не передбачено вищевказаними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, пункти 8.3 договорів поставки не відповідають вище наведеним нормам чинного законодавства, а тому, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Львівським  апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова не відповідає  чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Львівської області підлягає частковій зміні.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 10.07.2006 Львівського апеляційного господарського суду  зі  справи № 4/2991-10/339 скасувати.

Пункт 2 резолютивної частини рішення від 07.04.2006 господарського суду Львівської області скасувати в частині стягнення пені в сумі 13767, 56 грн. В решті частині рішення п. 2 резолютивної частини залишити без змін.

Пункт 7 резолютивної частини рішення від 07.04.2006 господарського суду Львівської області з даної справи скасувати.

Визнати недійсними п. 8.3 договору поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 та п. 8.3 договору поставки хлібобулочних виробів №205 від 10.10.2004.

В решті частині рішення від 07.04.2006  господарського суду Львівської області зі справи № 4/2991-10/339 залишити без змін.

Доручити господарському суду Львівської області видати відповідні накази з урахуванням ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий                                                 В.С. Божок

          Судді                                                            Т.Ф. Костенко

                                                                                  Г.П. Коробенко