Постанова

від 10.07.2006 по справі 4/2991-10/339

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/2991-10/339

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

10.07.06                                                                                           Справа  № 4/2991-10/339

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддісуддівГнатюк Г.М.Кравчук Н.М.Мирутенко О.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5»Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»та апеляційної скарги Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 07.04.2006 року

у справі№ 4/2991-10/339

за позовомДочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5»Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»(далі - Позивач), м.Львів

до Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»(далі - Відповідач)

про за зустрічним позовомдопро про стягнення 354936, 95 грн. Приватного підприємства творче комерційне об”єднання „Сивуля”, м.Львів

Дочірнього підприємства „Львівський хлібзавод №5” Відкритого акціонерного товариства „Концерн Хлібопром”, м.Львіввизнання частково  недійсними  договорів

за участю представників сторін:

від позивача -Васильєв Ю. – представник за довіреністю

від відповідача   -Дуб Т. – представник за довіреністю, Левчук Б. –директор

          Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. ст.22, 28  ГПК України.           Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами від сторін не поступало, заяв про відвід колегії суддів не надходило.

Встановив:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.04.2006 року у справі № 4/2991-10/339 (суддя Довга О.І.) частково задоволено позов ДП «Львівський хлібзавод № 5»ВАТ «Концерн Хлібпром»до ПП ТКО «Сивуля». Вирішено стягнути з останнього 35259,52 грн основного боргу; 24397,69 грн –3 проценти річних, інфляційні та пеня; 13397,00 грн –судових витрат (витрати на оплату послуг адвоката, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу). В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 185196,81 грн. провадження у справі припинено. У частині стягнення штрафу в розмірі 290000,00 грн в позові відмовлено.

Крім того, частково задоволено зустрічний позов ПП ТКО «Сивуля» до ДП «Львівський хлібзавод № 5»ВАТ «Концерн Хлібпром». Визнано недійсними п. 8.2 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01 жовтня 2005 року та № 205 від 01.10.2004 року. У частині визнання недійсними п. 8.3 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01 жовтня 2005 року та № 205 від 01.10.2004 року в зустрічному позові відмовлено. Вирішено стягнути на користь ПП ТКО «Сивуля» судові витрати по зустрічному позову в розмірі 101,50 грн.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного.

Оскільки, відповідно до договорів поставки продукції Відповідач отримав від Позивача продукцію та не оплатив її в повному обсязі, то отже, є обгрунтованими вимоги Позивача про стягнення суми основного боргу в рамках договору поставки № 273 від 01.10.2005 року в розмірі 184 936,95 грн. в т.ч. ПДВ; вимоги про стягнення 11558,88 грн, в рамках договору поставки № 205 від 01.10.2004 року відповідно до договору відступлення права вимоги від 19.12.2005 року; вимоги про стягнення 23960,50 грн, в рамках договору купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16.04.2003 року відповідно до договору відступлення права вимоги від 07.03.2006 року.

Оскільки, вищевказаними договорами передбачено, у випадку невиконання своїх зобов'язань, можливість застосування до Відповідача пені, та враховуючи норму п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є обгрунтованими вимоги Позивача про стягнення 3 процентів річних, інфляційних та пені в розмірі 24397,69 грн, а відтак є необгрунтованими вимоги Відповідача щодо визнаня недійсними п. 8.3 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01 жовтня 2005 року та № 205 від 01.10.2004 року.

Оскільки, відповідно до ч. 2,3 ст. 549 Цивільного кодексу України штраф обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, то отже вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 290000,00 грн є безпідставними, як такі, що порушують вищевказану норму, що є підставою для задоволення зустрічних позовних вимог в частині  визнання недійсними п. 8.2 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01 жовтня 2005 року та № 205 від 01.10.2004 року.

На рішення суду першої інстанції, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій той просить рішення суду частково скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Дочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5»Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»до Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»задоволити частково; стягнути з Відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 220456, 33 грн; суму штрафних санкцій в розмірі 148163,47 грн; в частині стягнення з Відповідача суми вартості послуг адвоката в розмірі 10614,00 грн; суми сплачених державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 8348,88 грн; суми  штрафних санкцій в розмірі 166233, 93 грн провадження припинити; у зустрічному позові Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»до Дочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5» Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»відмовити.

Зокрема, посилається Позивач, у суду першої інстанції були відсутні будь-які законні підстави для визнання п. 8.2 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 року та № 205 від 01.10.2004 року недійсним з посиланням на норми ст. 549 Цивільного кодексу України, та для відмови у задоволенні вимог Позивача, в частині стягнення із Відповідача штрафу відповідно до п. 8.2 вказаних договорів. Крім того, Позивач вважає, що при вирішенні питання про задоволення позовних вимог та часткового припинення провадження у справі, суд першої інстанції зобов'язаний був дотримуватись черговості визначеної ст. 534 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, Відповідачем також подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, у якій той просить частково скасувати рішення та відмовити Позивачу у стягненні пені у розмірі 13767,56 грн та визнати недійсними п. 8.3 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 року та № 205 від 01.10.2004 року.

Відповідач посилається на те, що оскільки при укладенні п. 8.3 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 року та № 205 від 01.10.2004 року було порушено вимоги ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 2,3 ст. 549 Цивільного кодексу України, то це на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання вказаних пунктів договорів недійсними.

В судових засіданнях представники Позивача вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі. Щодо вимог викладених у апеляційній скарзі Відповідача, заперечили з мотивів аналогічних наведеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники Відповідача в судових засіданнях вимоги своєї апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та проти вимог апеляційної скарги Позивача заперечили з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 03.07.2006 року було оголошено перерву до 10.07.2006 року до 15 год. 00 хв.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши сукупно докази, які мають значення для справи та оскаржуване рішення суду першої інстанції апеляційний суд встановив наступне.

01.10.2005 року між ДП «Львівський хлібзавод №5»ВАТ «Концерн Хлібпром та ПП ТКО «Сивуля»було укладено договір поставки хлібобулочних виробів № 273, згідно умов якого Позивач прийняв на себе зобов'язання поставити (передати), а Відповідач прийняти та оплатити хлібобулочні вироби (в подальшому –продукція).

Згідно із п. 1.4. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року передача продукції здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних на відпуск хлібобулочним виробів, узгоджених та підписаних сторонами.

Згідно із п. 2.1. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року ціна по кожній партії продукції зазначається Постачальником у накладних.

Згідно із п. 3.1. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року передача продукції Покупцю здійснюється на протязі наступного, після отримання його замовлення дня на складі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 2 або шляхом транспортування постачальником продукції до адреси: м. Львів, вул. Сахарова, 27/206.

Згідно із п. 3.2. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року фактична передача продукції засвідчується накладною Постачальника, дата оформлення якої вважається датою передачі продукції Покупцю.

На умовах договору поставки № 273 від 01.10.2005 року за період з 01.10.2005 року до 16.12.2005 року Позивачем в користь Відповідача було поставлено хлібобулочної продукції на загальну суму 184 936,95 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Згідно із п. 4.2. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року термін оплати продукції становить три календарних дні від дати передачі продукції.

Протягом розгляду судом першої інстанції справи, Відповідачем, згідно виписок з банківського рахунку Позивача від 04.01.2006 року, від 11.01.2006 року, від 16.02.2006 року та від 23.02.2006 року було здійснено проплати в рамках договору поставки № 273 від 01.10.2005 року загальну суму 185196,81 грн.

Згідно із п. 8.2. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року Позивачем та Відповідачем заздалегідь визначено та погоджено те, що в разі прострочення термінів платежу по Договору поставки понад три дні Відповідач зобов'язаний одноразово сплатити Позивачеві штраф в розмірі 10 % від орієнтовної суми цього Договору.

Згідно із п. 8.3 договору поставки № 273 від 01.10.2005 року Позивачем та Відповідачем заздалегідь визначено та погоджено те, що у випадку прострочення термінів платежу Відповідач сплачує Позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від орієнтовної суми Договору за кожний день прострочення.

П. 2.2. договору поставки № 273 від 01.10.2005 року, було визначено орієнтовну суму договору в розмірі 1 700 000,00 грн.

01.10.2004 року між Закритим акціонерним товариством «Агропромпродукт»та Відповідачем було укладено договір поставки хлібобулочних виробів № 205, згідно умов якого перший прийняв на себе зобов'язання поставити (передати), а Відповідач прийняти та оплатити хлібобулочні вироби.

Згідно із п. 1.4. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року передача продукції здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних на відпуск хлібобулочних виробів, узгоджених та підписаних сторонами.

Згідно із п. 2.1. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року ціна по кожній партії продукції зазначається Постачальником у накладних.

Згідно із п. 3.1. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року передача продукції Покупцю здійснюється на протязі наступного, після отримання його замовлення дня на складі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 2.

Згідно із п. 3.2. Договору поставки фактична передача продукції засвідчується накладною Постачальника, дата оформлення якої вважається датою передачі продукції Покупцю.

На умовах договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року за період з 01.10.2004 року до 30.09.2005 року ЗАТ «Агропромпродукт»в користь Відповідача було поставлено хлібобулочної продукції на загальну суму 1010068,55 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Згідно із п. 4.2. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року термін оплати продукції становить три календарних дні від дати передачі продукції.

Відповідачем, в рахунок оплати за поставлену, в рамках договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року, продукцію було здійснено грошових розрахунків на загальну суму 998509,67 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку ЗАТ  «Агропромпродукт» та не заперечується Відповідачем.

Згідно із п. 8.2. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року ЗАТ «Агропромпродукт» та Відповідачем заздалегідь визначено та погоджено те, що в разі прострочення термінів платежу по Договору поставки понад три дні Відповідач зобов'язаний одноразово сплатити Позивачеві штраф в розмірі 10 % від орієнтовної суми цього Договору.

Згідно із п. 8.3. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року ЗАТ «Агропромпродукт» та Відповідачем заздалегідь визначено та погоджено те, що у випадку прострочення термінів платежу Відповідач сплачує Позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від орієнтовної суми Договору за кожний день прострочення.

П. 2.2. договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року, було визначено орієнтовну суму договору в розмірі 1 200 000,00 грн.

19.12.2005 року між ЗАТ «Агропромпродукт»та Позивачем було укладено Договір про відступлення права вимоги відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимагати від Відповідача виконання усіх зобов'язань, що випливають з договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10. 2004 року укладеного між ЗАТ «Агропромпродукт»та Відповідачем.

Відповідно до умов вказаного договору до Позивача перейшли також права на стягнення санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10. 2004 року.

16.04.2003 року між Закритим акціонерним товариством «Агропромпродукт»та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 7/113/106, згідно умов якого перший прийняв на себе зобов'язання продати, а Відповідач прийняти та оплатити продукцію.

Згідно п. 1.4. Договору купівлі-продажу відпуск продукції здійснюється на підставі накладних які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу асортимент, кількість, ціна по кожній партії продукції зазначається Постачальником у накладних.

Згідно п. 5.1. Договору купівлі-продажу передача продукції Покупцю здійснюється на протязі наступного, після отримання його замовлення дня на складі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хлібна, 2.

Згідно п. 5.1, 5.3 Договору купівлі-продажу фактична передача продукції засвідчується накладною Постачальника, дата оформлення якої вважається датою передачі продукції Покупцю та моментом виникнення права власності на продукцію у покупця.

На умовах Договору купівлі-продажу Позивачем в користь Відповідача було поставлено продукції на загальну суму 25960, 00 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000105 від 17.04.2003 року, накладною № 0521 від 21.05.2003 року (повернення), видатковою накладною № РН-0000455 від 22.05.2003 року та видатковою накладною № РН-0000841 від 03.07.2003 року.

Згідно п. 4.2. Договору поставки термін оплати продукції становить п'ять календарних днів від дати передачі продукції.

Станом на 07.03.2006 року в рамках вказаного договору Відповідач сплатив 2000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку ЗАТ «Агропромпродукт», розмір прямої заборгованості Покупця перед Продавцем склала 23960,50 грн. Вказане не заперечується Відповідачем

07.03.2006 року між ЗАТ «Агропромпродукт»та Позивачем було укладено Договір про відступлення права вимоги відповідно до умов якого до Позивача перейшло право вимагати від Відповідача виконання усіх зобов'язань, що випливають з Договору купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16 квітня 2003 року укладеного між ЗАТ «Агропромпродукт»та Відповідачем.

Відповідно до умов вказаного договору до Цесіонарія перейшли також права на стягнення санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань за Договором купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16 квітня 2003 року.

Перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг Позивача та Відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, при розгляді даного спору суд першої інстанції вірно керувався загальними положеннями виконання зобов'язань і нормами закону, що регулюють договірні зобов'язання купівлі-продажу.

У відповідності до вимог статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно матеріалів справи, зокрема товарно-транспортних накладних на відпуск хлібобулочних виробів, узгоджених та підписаних сторонами, вказана Позивачем хлібобулочна продукція отримана Відповідачем, інші ніж у Цивільному кодексі України строки набуття права власності сторонами Договору не обумовлені, тому Відповідач набув права власності на отриману хлібобулочну продукцію в момент її отримання. Норма аналогічного змісту була передбачена і ст. 128 Цивільного кодексі України від 18.07.1963 року, який був чинний на момент дії договору купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16.04.2003 року.

Отже, суд апеляційої інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що вимоги Позивача про стягнення суми основного боргу в рамках договору поставки № 273 від 01.10.2005 року, в розмірі 184 936,95 грн. в т.ч. ПДВ;  вимоги про стягнення 11558,88 грн основного боргу, в рамках договору поставки № 205 від 01.10.2004 року відповідно до договору відступлення права вимоги від 19.12.2005 року;  вимоги про стягнення 23960,50 грн основного боргу, в рамках договору купівлі-продажу № 7/113/106 від 16.04.2003 року відповідно до договору відступлення права вимоги від 07.03.2006 року є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Згідно із ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів передбачено застосування відповідних положень Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Ч. 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, визначають, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, цим Кодексом, іншими законами та договором.

Ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Відповідачем, в ході судового розгляду, невиконання ним зобов'язань перед Позивачем не заперечувались, а крім того, ним не представлено жодних доказів, які б підтверджували наявність надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, які б виключали можливість застосування до нього господарсько-правової відповідальності.

Порядок застосування штрафних санкцій, визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відносини, які виникли між сторонами, мають господарський характер і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом регулювання останнього, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що Позивачем не порушено законодавчо встановлених строків для звернення про стягнення штрафних санкцій.

Ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ст. 546, 549 Цивільного кодексу України визначають штраф і пеню як різновид неустойки та як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, поряд із порукою, гарантією, заставою, притриманням та завдатком.В той же час, ст. 230 Господарського кодексу України визначає штраф і пеню, як окремі штрафні санкції. Тобто, штраф і пеня в розумінні ЦК України відрізняється від штрафу та пені, в розумінні ГК України. Додатковим підтвердженням цього, є те що законодавець у ст. 230 ГК України розрізняє поняття неустойки, штрафу та пені, у той час як штраф і пеня згідно із ст. 549 ЦК України є лише різновидом неустойки.

Підтвердженням вищевказаного є також те, що ГК України визнає господарські санкції лише у вигляді грошової суми (ч. 1 ст. 230), тоді як ЦК України розглядає як можливий предмет неустойки також рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551), що співвідноситься із тим, що в розумінні ЦК України неустойка –це один із способів забезпечення виконання зобов'язання, а не штрафна санкція.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Таким чином, усе вищенаведе дає підстави апеляційному суду зробити висновок про те, що оскільки зобов'язання, які виникли між Позивачем та Відповідачем носять господарський характер, то відповідно порушення таких зобов'язань є підставою для застосування та стягнення штрафних санкцій, власне, згідно норм ГК України.

Обрахування пені за невиконання Відповідачем своїх зобов'язань здійснювалось Позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від суми невиконаних Відповідачем зобов'язань.

Згідно із ст. 1 Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до норм ст. 3 цього ж закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, як вбачається вказані норми закону спрямовані не на встановлення розміру пені, а на визначення верхньої межі пені при її обчисленні.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, оскільки законом розміру пені не встановлено, а встановлено лише верхню межу пені при її обчисленні, то апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що норми п. 8.3 Договору поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 року і п. 8.3 Договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 10.10.2004 року є такими, що відповідають нормам законодавства.

Отже, суд апеляційної інстанції, відповідно до вказаних вище норм закону, перевірив розрахунки Позивача та визнає, що його вимоги в рамках договору поставки № 273 від 01.10.2005 року в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 4070,66 грн. та штрафу в розмірі 170000,00 грн (1700000,00х10%) та в рамках договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10.2004 року в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 9696,90 грн штрафу в розмірі 120000,00 грн (1200000,00х10%) є такими, що грунтуються на законі та підлягають задоволенню, в повному обсязі.

Не береться апеляційним судом до уваги посилання Відповідача на те, що штраф визначений у відсотковому відношенні до зазделегідь встановленої орієнтовної суми договору не є таким, що визначений у певній грошовій сумі, оскільки вказаний розмір штрафу відповідно до оспорюваних договорів є визначеним за взаємною згодою сторін і становить сталу суму.

Відтак, висновки суду першої інстанції про невідповідність п. 8.2 договорів поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 року та № 205 від 01.10.2004 року є безпідставними та такими, що не грунтуються на законі.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором чи законом. Норма аналогічного змісту була передбачена і ст. 214 Цивільного кодексі України від 18.07.1963 року, який був чинний на момент дії договору купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16.04.2003 року

Перевіривши розрахунок 3 процентів річних та інфляційних, апеляційний суд погоджується із висновокм суду першої інстанції про те, що вимоги Позивача в рамках договору поставки № 273 від 01.10.2005 року в частині стягнення з Відповідача 3 процентів річних в розмірі 642,73 грн та вимоги Позивача в рамках договору купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16.04.2003 року в частині стягнення з Відповідача 3 процентів річних та інфляційних в загальному розмірі 9987, 40 грн. підлягають до задоволення в повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки, умови договорів про відступлення права вимоги від 19.12.2005 року та від 07.03.2006 року, відповідно до умов яких до Позивача перейшло право вимагати від Відповідача виконання усіх зобов'язань, що випливають з договору поставки хлібобулочних виробів № 205 від 01.10. 2004 року та  договору купівлі-продажу продукції № 7/113/106 від 16.04.2003 року укладених між ЗАТ «Агропромпродукт»та Відповідачем не суперечать вимогам ст. 512-517 Цивільного кодексу України, то Позивач правомірно звернувся до суду про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за вказаними договорами.

Апеляційний суд, в свою чергу не погоджується із посиланнями Позивача у апеляційній скарзі на те, що при вирішенні питання про задоволення позовних вимог та часткового припинення провадження у справі, суд першої інстанції не дотримувався черговості визначеної ст. 534 Цивільного кодексу України.

Дійсно, відповідно до норм ст. 534 Цивільного кодексу України, при погашенні вимог кредитора, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку

Згідно із п. 6 Указу Президента «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України»№ 227/95 від 16.03.1995 установлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Кошти на загальну суму 185196,81 грн, згідно із виписками з банківського рахунку Позивача від 04.01.2006 року, від 11.01.2006 року, від 16.02.2006 року та від 23.02.2006 року було спрямовано на оплату поставлених Відповідачу в рамках договору поставки № 273 від 01.10.2005 року хлібобулочних виробів.

Отже, оскільки кошти були спрямовані Відповідачем на погашення прямої заборгованості договору поставки хлібобулочних виробів № 273 від 01.10.2005 року, та в свою чергу у п'ятиденний строк не були повернені Позивачем, то апеляційний суд приходить до висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо призначення вказаних платежів.

Таким чином, при постановленні рішення суд першої інстанції жодним чином не порушив вимог ст. 534 Цивільного кодексу України щодо черговості погашення вимог кредитора.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд не наділений повноваженням із внесення змін до реквізиту «Призначення платежу»платіжних доручень, оскільки, питання щодо внесення таких змін після зарахування коштів на рахунок отримувача має вирішуватися між платником та отримувачем коштів у порядку, узгодженому між ними, що підтверджується, зокрема, листом НБУ «Про виправлення у розрахунковому документі»№ 25-113/1506-9580 від 26.09.2005 року

Отже, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, провадження у справі в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу в загальному розмірі 185196,81 грн, у зв'язку із сплатою.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на Відповідача; при відмові в позові - на Позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В рамках угоди про надання правової допомоги від 01.12.2005р адвокатом Петришиним П.М. Позивачеві було надано послуги на загальну суму 12200,00 грн, що підтверджується актом здавання-приймання наданих послуг від 04.01.2006 року. Також, Позивачем були понесені витрати по оплаті вказаної суми, що підтверджується платіжними дорученнями № 319 від 30.01.2006 року на суму 10614,00 грн та № 320 від 30.01.2006 року на суму 1586,00 грн.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що утримані за адвоката податки у розмірі 1586,00 грн. не можуть компенсуватись за рахунок Відповідача, оскільки вони, згідно з положеннями статей 44, 49 ГПК України, не можуть бути віднесені до господарських витрат в судовому процесі, а отже витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката підлягають до відшкодування в розмірі 10614,00 грн. з покладенням обов'язку по відшкодуванню на Відповідача.

Судові витрати по первісному позову,  зустрічному позову та розгляду апеляційних скарг покласти на відповідача.

Судом першої інстанції при вирішенні спору обставини справи встановлені повно і правильно, однак неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. 99, ст. 101, ст. 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, апеляційний господарський суд

постановив:

1.          Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5»Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»та апеляційну скаргу Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»на рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2006 року у справі № 4/2991-10/339 задоволити частково.

2.          Рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2006 року у справі № 4/2991-10/339 скасувати в частині відмови в стягненні 290 000,00 грн. штрафу і в цій частині позовні вимоги задоволити.

3.          Стягнути з Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»(м. Львів, вул. Сахарова, буд. 27, кв. 206, п/р 2600712319 у ВАТ СКБ «Дністер»м. Львів, МФО 325569; п/р 26002238732002 в ЗГРУ КБ «Приватбанк»м. Львів, МФО 325321, п/р 26005238732021 в ЗГРУ КБ «Приватбанк»м. Львів, МФО 325321, п/р 26069238732001 в ЗГРУ КБ «Приватбанк»м. Львів, МФО 325321, п/р 26003238732001 в ЗГРУ КБ «Приватбанк»м. Львів, МФО 325321. код ЄДРПОУ 23972125) на користь Дочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5»Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»(м. Львів, вул. Хлібна, 2, п/р 26001017100001 у ВАТ «Банк Універсальний»м. Львів, МФО 325707, код ЄДРПОУ 32484246) штраф у розмірі 290000,00 грн.

4.          У зустрічному позові Приватного підприємства творчого комерційного об'єднання «Сивуля»до Дочірнього підприємства «Львівський хлібзавод № 5»Відкритого акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»відмовити повністю.

5.          В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2006 року у справі № 4/2991-10/339 залишити без змін.

6.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття  і може бути соскаржена в касаційному порядку.

7.          Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

8.          Матеріали справи № 4/2991-10/339 повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддясуддіГнатюк Г.М.

Кравчук Н.М.

Мирутенко О.Л.